Варіанти укриття у разі бомбардування за багато десятків років на Чернігівщині майже не змінилися – сьогодні це або спеціально обладнані бомбосховища, яких в області близько шести сотень, або підвали звичайних багатоповерхових будинків. Останніх є тисячі, але вони часто захаращені сміттям і в багатьох випадках просто не готові приймати людей у разі небезпеки. То як врятуватися у випадку відкритої військової агресії? Житель Чернігова, який пережив Другу світову війну, ділиться власним досвідом, де краще ховатися від бомб та снарядів, щоб вижити. З його слів, це вириті в землі «щілини».
«Коли ми почали копати ці щілини, батько мого друга сказав: «Хлопці, Англія давно воює з німцями, і населення шукає порятунку в цих щілинах, які там викопані в кожному дворі. Треба нам копати теж», – краєзнавець Герард Кузнєцов згадує літо 1941 року, коли німецькі війська вперше бомбили Чернігів.
Сьогодні чоловіку 94 роки. Але він добре пам’ятає, як чернігівці пережили одне з найбільших бомбардувань міста на початку війни. Тоді, розповідає, ховалися часто у підвалах багатоповерхівок – там були офіційні бомбосховища.
23 серпня о 18.00 завили сирени повітряної тривоги. І народ кинувся рятуватися в бомбосховищахГерард Кузнєцов
«Серйозні бомбардування міста почалися в серпні місяці. Масові бомбардування. Німці націлилися знищити місто і його населення повністю. 23 серпня о 18.00 завили сирени повітряної тривоги. Вони сповіщали населення, що на місто йде хвиля німецьких літаків. І народ кинувся рятуватися в бомбосховищах. Бомбосховища були влаштовані під висотними будинками в центрі міста», – розповідає Герард Кузнєцов.
Та підвали багатоповерхівок, якщо в будівлю потрапляла бомба, за секунди перетворювалися на братські могили, а люди гинули сотнями саме в таких укриттях, згадує Герард Кузнєцов наслідки одного з найбільших бомбардувань за роки Другої світової.
Бомбосховище було в будинку на розі нинішньої вулиці Шевченка і проспекту Миру. Там набилися сотні людей. Всі вони загинулиГерард Кузнєцов
«Через місто проходила колона, кінний обоз – біженці із Західної України. Якраз вони на площу вийшли. До возів були прив'язані корови. На возах сиділи люди похилого віку, жінки з малими дітьми, речі їхні лежали. І коли оголосили повітряну тривогу, вони кинулися ховатися в найближче бомбосховище. А це бомбосховище було в кутовому будинку на розі нинішньої вулиці Шевченка і проспекту Миру. Багатоповерховий будинок був. Там в підвалах набилися сотні людей. Крім перехожих і жителів нашого кварталу, там були й ці біженці. Їх накрило. І всі вони загинули. Бомбардування тривало три доби з невеликими перервами. Страшно було», – згадує Герард Кузнєцов.
Чи змінилися бомбосховища за кілька десятиліть?
Сьогодні підвали багатоповерхівок, як і понад 75 років тому, – основні варіанти укриття для населення у разі бомбардування Чернігова.
В області на обліку перебуває 598 сховищ та протирадіаційних укриттів і декілька тисяч укриттів, які пристосованіСергій Болдирев
«На сьогодні у нас в області на обліку перебуває 598 сховищ та протирадіаційних укриттів і декілька тисяч укриттів, які пристосовані. Це найпростіші укриття, які пристосовані для того, щоб населення могло укритися у разі небезпеки», – розповідає начальник департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації Сергій Болдирев.
Спеціальних бомбосховищ в регіоні небагато, додає він. Прийняти велику кількість населення у разі небезпеки вони навряд чи зможуть. До того ж, частина з них у незадовільному стані, розповідає чиновник.
7% сховищ не готові приймати населенняСергій Болдирев
«На сьогодні ми маємо трохи більше від ста сховищ, які не готові. І ми не можемо привести їх до ладу. Тобто 17% сховищ не готові приймати населення, – розповідає Сергій Болдирев, – це переважно сховища, які знаходяться на підприємствах, які перестали існувати. Наприклад, село Макошине Менського району. Там було колись потужне підприємство, яке мало в тому числі й оборонне завдання. Тому для працюючої зміни передбачалося укриття. Там було достатньо велике сховище. На сьогодні підприємство не працює. Фактично інфраструктура зруйнована на підприємстві. В сільській місцевості нема кому утримувати і приводити сховище до ладу. І це здебільшого такі сховища на підприємствах, які перестали існувати».
У самому Чернігові під час рейдів та перевірок журналістам зазвичай показують взірцево-показове бомбосховище місцевого пологового будинку. Воно розташоване на глибині 8 метрів під землею. Там є запас води та їжі, протигази і респіраторні маски. Каналізація справна. Є телефонний зв’язок. Але це сховище розраховане перш за все для медпрацівників та породіль із дітками.
«Для того, щоб людей сюди запустити, нам дається для підготовки 12 годин. Ліжка, які будуть необхідні хворим, будуть сюди перенесені з відділень. Є у нас ноші для перенесення хворих», – розповідає план дій у разі небезпеки провідний фахівець із питань цивільного захисту Чернігівського пологового будинку Валентин Лисенко.
А ось простим містянам у разі небезпеки, як і понад 75 років тому, пропонується ховатися саме у підвальних приміщеннях багатоповерхівок. Та чи рятували вони тоді людей?
Щілини – це порятунок бувГерард Кузнєцов
«Стінки розвалювалися, стеля валилася, – розповідає Герард Кузнєцов про сховища в підвалах багатоповерхівок, – а щілини – це порятунок був. Багато тисяч чернігівців врятувались у тих щілинах. Щілини були викопані ледь не в кожному дворі в місті».
Рятівні «щілини»
Щілина – це траншея кілька метрів довжиною, метр шириною, глибиною два метри. Викопали, зробили добре перекриття, засипали його землею. Я зі своєю мамою ховався в цій щілини від бомбардування. Ще кілька сиділо сусідів з намиГерард Кузнєцов
«Щілина – це траншея кілька метрів довжиною, метр шириною, глибиною два метри. Викопали, зробили добре перекриття, засипали його землею. В ніч на 25 серпня я зі своєю мамою ховався в цій щілини від бомбардування. Там ще кілька сиділо сусідів з нами, в цій ямі. І коли почали бомбити, одна бомба впала прямо на це перекриття і застрягла, – згадує Герард Кузнєцов, – щастя, що ми своєчасно перекриття хороше зробили. Ми знайшли дошки, колоди в сараї були якісь, накрили, потім зверху землею засипали. При чому насипали землі багато. І коли бомба вдарила – вона не пробила це перекриття. Вона застрягла. Нас обсипало землею. У щілинах між перекриттями земля посипалася. Ми вискочили назовні – всюди горить все! Різнокольорові вогні: зелені, сині, голубі. Жах».
Головна перевага «щілини» – з неї можна вибратися. Якщо ж зверху на підвал обрушується багатоповерховий будинок – шансів вибратися живими майже немає, кажуть фахівці.
Де рятуватися, якщо будуть бомбити?
Куди ховатимуться у разі бомбардування – ми запитали жителів Чернігова на вулицях міста. Думки – різні.
«Якщо я буду на роботі, то будемо бігти, звичайно, в підвал. Я працюю у бібліотеці, у нас є де ховатися. А як вдома – це тільки підвальні приміщення, це підвали, погреби», – говорить жителька Чернігова Надія Шкурко.
«Підвальне приміщення від осколків, може, і врятує. А ось якщо пряме попадання буде – сумніваюся», – розмірковує житель Чернігова Олександр.
«Та куди ти втечеш? Це, може, в бункері, може, президенти сховаються. А ми куди? Куди ми втечем? Втікати нікуди нам. Будівлі зруйнуються», – говорить чернігівець Віктор Лукаш.
Заради експерименту обходимо кілька вулиць міста в пошуках сховищ. У декількох місцях бачимо написи на стінах будинків «укриття». Та потрапити всередину підвалів, які офіційно вважаються укриттями, неможливо. Все замкнено. Де шукати ключі – невідомо. Та й не буде на це часу, якщо падатимуть бомби.
Краєзнавець: немає згадки – немає науки для майбутніх поколінь
У Чернігові є чимало різноманітних пам’ятників. На багатьох будинках в місті є пам’ятні дошки, присвячені або історичним подіям, або конкретним героям. Але майже немає таких нагадувань про бомбардування міста, про місця, де масово гинули люди.
«Скільки людей загинуло в роки окупації, невідомо. І, на превеликий жаль, пам’ятника, який би нагадував про ці події, у нас в місті немає. Крім невеликого скромного обеліска, встановленого в будинку №34 на колишній вулиці Південній, зараз це вулиця Успенська, на Лісковиці, де під час бомбардування 24 серпня бомба впала і вбила 7 жителів. Вони там поховані. Місцеві жителі за свій рахунок поставили цей пам’ятник. І більше пам’ятників, присвячених бомбардуванню, в місті немає», – розповідає краєзнавець Герард Кузнєцов.
А ось на будинку в центрі Чернігова, де під час страшного бомбардування у підвалах багатоповерхівки в центрі міста за лічені секунди загинули сотні людей, – жодного пам’ятного знаку чи дошки. Невідоме і місце їх поховання.
Герард Кузнєцов згадує, що трупи загиблих тривалий час не прибирали. Територію навколо зруйнованого будинку обходили за кілька сотень метрів, тому що стояв жахливий сморід. Прибрали тіла померлих, вже коли німці прийшли в місто.
«У місті залишалося певне число євреїв, які не встигли евакуюватися. І поліція їх організувала на прибирання трупів. Вони кілька днів розчищали ці підвали і кудись вивезли тіла. Куди – досі невідомо. Тому що через деякий час, 18 листопада, всі євреї міста були розстріляні», – розповідає Герард Кузнєцов.
А пам’ятати варто, переконаний краєзнавець, особливо сьогодні, коли, як нещодавно зауважив начальник Генштабу ЗСУ Віктор Муженко, Україні загрожує повномасштабна військова агресія.
Як зазначає очевидець Другої світової війни, варто знати, де і як можна врятуватися, що «щілини» в землі рятують краще, ніж підвали багатоповерхівок.
Щоб люди пам’ятали, де і як загинули їхні земляки в роки Другої світової війни, активісти Чернігова власноруч виготовили пам’ятну дошку – нагадування про загибель сотень людей. Тепер хочуть отримати дозвіл від місцевої влади, аби розмістити її на фасаді будинку, який відновили після війни на місці зруйнованого.
