Синод Російської православної церкви (РПЦ) на засіданні 24 вересня 2021 року в Москві вирішив позбавити Вселенського патріарха права бути лідером православного світу, а також анонсував відкриття власних парафій в Африці, як помсту за визнання Православної церкви України (ПЦУ) Олександрійським патріархатом.

«Синод все стерпить»

Синод РПЦ вкотре засудив дії Вселенського патріарха Варфоломія з надання томосу про автокефалію Православній церкві України. Причому формальним приводом став візит Варфоломія до України.

Московською патріархією обрані доволі цікаві формулювання в офіційному документі: «Постановили:... 3.Підкреслити сугубо політичний характер візиту патріарха Варфоломія, що свідчить про його залежність від зовнішніх стосовно Церкви сил».

Така принципова і пафосна аполітична риторика з боку Московського патріарха Кирила, візити якого протягом 2010–2013 років мали куди більше політичне підґрунтя, аніж візит Варфоломія.

Під час президентства Віктора Януковича патріарх РПЦ Кирило щороку приїздив до України та, за влучним висновком релігієзнавця Віктора Єленського, агітував українців переглянути їхній вибір 1991 року, щоб будувати новий геополітичний проєкт «русский мир», який протистоятиме Заходу.

У тексті рішення Синоду РПЦ декілька разів лунають звинувачення на адресу української влади, яка сприяла проведенню Об’єднавчого собору та візиту патріарха Варфоломія до Києва. І це звинувачення з боку церкви, яка подолала власний розкол виключно внаслідок прямого втручання Володимира Путіна. Церкви, яка відновила свою діяльність виключно після дозволу Йосипа Сталіна. Та церкви, яка відмовилась від інституту патріаршества виключно через наказ Петра Першого.

Скасувати Вселенськість

Однак в цьогорічних рішеннях з’явилась і певна новація. Пунктом 5 Синод постановив, що патріарх Варфоломій «втратив довіру мільйонів вірних... а тому, він більше не має права виступати від імені світового Православ’я та представляти себе його лідером».

Те, що в Московської патріархії не існує повноважень позбавляти Вселенський патріархат права на представницьку функцію у зовнішньому світі – це багатьом, гадаю, і так зрозуміло.

Оскільки такі права Константинополя були надані йому Вселенськими Соборами. І ними, та тільки ними, можуть бути ліквідовані.

Тому РПЦ не тільки не може позбавити патріарха Варфоломія таких прав, але й такими своїми рішеннями порушує канонічне право, вірність якому сама ж декларує.

Загалом же дії Синоду РПЦ нагадують рішення Баришівського суду. Такі ж абсурдні по своїй пихатості та нікчемні за своїми наслідками. З такою ж силою РПЦ може скасувати Володимирове Хрещення чи Воскресіння Ісуса Христа, бо це відбулося без дозволу Московського патріарха.

Більше того, щодо цього рішення у Моспатріархії сильно прорахувалися. Адже, за влучним спостереженням архімандрита Кирила Говоруна, якщо Варфоломій, за московською логікою, втратив право виступати від імені світового Православ’я, то бодай раніше він таке право мав. Але сама ж Московська патріархія це право ніколи не визнавала і всіляко його заперечувала!

А зараз фактично підтвердила, що таки це браво було. Понад тим, коли у далекій перспективі конфлікт між двома церквами буде вичерпано і все повернеться на свої місця, то Москва змушена буде визнати лідерську роль Фанару, бо так прописано у рішенні її Синоду, навіть якщо до початку кризи вона цю роль не визнавала.

Причому цікаво, що в тексті цього рішення тричі повторюється пасаж, що відповідальність за розкол православного світу лежить виключно на патріархові Варфоломії. Така нетипова для офіційних документів повторюваність свідчить радше про бажання видати бажане за дійсне, сховатися від відповідальності за звинуваченнями опонента, ніж відображає констатацію факту. Загалом у цьому рішенні багато психологічних проєкцій Московської патріархії на саму себе.

Все ж таки лексика дуже важлива. Саме вона, як ніщо інше, свідчить, наскільки радянською по-духу є сучасна РПЦ. Останній пункт рішення про винесення подяки «товаришу Онуфрію» за стояння в істині – це ж просто таки парафраз подяк з радянських комсомольських зібрань.

Підкорення Африки

Другим, та не менш важливим, було рішення РПЦ відкривати парафії в Африці. Це зроблено як помсту Олександрійському патріархові за визнання ПЦУ.

Ще два роки тому РПЦ погрожувала, що буде відкривати свої парафії в Африці, якщо Олександрія визнає ПЦУ. Пройшло два роки, а Москва так і не перейшла від погроз до дій. Бо навіть у свіжому рішенні йдеться, що тепер РПЦ лише розглядатиме прохання африканських кліриків і розроблятиме модель. Доручено це спеціальному вікарію патріарха – Леоніду. Але про конкретні відкриття громад наразі чітко не говориться. Це сигнал і «останнє китайське попередження».

Москва намагається залякати Олександрію, однак навряд чи це спрацює. Оскільки в ситуації з Африкою не все так просто.

По-перше, Африка нижче Сахари – це фактично нова канонічна територія Олександрійського патріархату. Останній зайшов туди буквально минулого століття. Причому там була цікава угода між Константинопольським та Олександрійським патріархатами. Перший визнавав за другим усю Африку, а другий за першим усі діаспори. Тому удар по Олександрії це також опосередкований удар по Константинополю.

По-друге, РПЦ і раніше примудрювалася створювати паралельні структури, але робила це виключно на, так би мовити, нічийній території – тобто в діаспорі. І хоча російські священники вже і так є в Африці при посольствах Росії, формально їхні храми розташовані на території РФ (на території посольства діє законодавство країни-представника), але, окрім цього, ці всі храми погоджені офіційно з Олександрійським патріархатом. Зараз же планується наступ на канонічну територію іншої Помісної церкви. Тобто відкрите порушення канонів.

Знову ж таки, за влучним коментарем Говоруна, Москва дублює те, що, на її думку, зробив Константинополь. В такому випадку або і Фанар, і РПЦ вчинили правильно, або ж обоє – винні. Однак з рішень РПЦ точно не можна дійти висновку, що Москва права, а Константинополь – ні. Такий собі канонічний постріл у власну ногу.

По-третє, відкриття парафій РПЦ у субсахарній Африці, це точно не перемога. Так, звичайно, Москві не буде важко це зробити, зважаючи на силову підтримку різноманітних російських ПВК, що воюють в Африці, та контакти з місцевими авторитарними режимами. Однак, реалії релігійних громад тропічної Африки – це бідність. Майже всі парафії отримують гуманітарну допомогу від своїх церков, а зміна конфесії обумовлена не богословськими пошуками, а розміром цієї допомоги.

РПЦ втягується у серйозну і доволі витратну конкуренцію з католиками та протестантами, лишень би помститися Олександрійській церкві. Гадаю Олександрійський патріарх Феодор ІІІ зараз думає «Слава Богу, що ці знедолені громади переходять з моїх фінансових плечей на інші».

Вибірковість і помилковість патріарха

За цими каральними конструкціями російського Синоду приховано декілька неузгодженостей.

Насамперед, чому публічну сварку влаштували лишень Константинополю та Олександрії? А де санкції по Кіпру та Елладі? В мене є два пояснення.

Перше пояснення – у середовищах Константинополя та Олександрії є тотальна підтримка рішень предстоятелів, тому їх б’ють ззовні. А от на Кіпрі чи в Греції є невдоволені митрополити в самих цих церквах, тому їх, тобто церкви, будуть розхитувати зсередини. Про це опосередковано свідчить наступна обмовка Синоду РПЦ щодо Олександрії «жоден з архієреїв Олександрійської православної церкви не висловив незгоди з діями патріарха Феодора».

Друге пояснення – для Москви не такі принципові визнання нових церков з кінця Диптиху, а їй важлива позиція давніх церков з початку – тобто патріархатів.

Врешті-решт рішення Синоду РПЦ є нічим іншим, як підготовкою до повного розриву відносин, оголошення Варфоломія єретиком та виголошення йому анафеми з боку Московської патріархії, про що я нещодавно писав.

Ну і наостанок. Останнім часом, з подачі опального протодиякона Андрія Кураєва, активно обговорюють фізичний та психологічний стан Московського патріарха Кирила. Він переплутав свята і на Різдво Богородиці говорив проповідь про Покрову, припустився серйозної помилки про Куликовську битву, переплутав назву Мамаєва кургана та помилково друге єпархіальне засідання назвав першим...

Якщо ж патріарх, якому за пару місяців виповниться 75, і дійсно в поганому стані, то не вийде так, що віроломні рішення по відколу від світового православ’я РПЦ приймала за поданням єрарха, в якого проблеми з об’єктивним сприйняттям реальності? Хоча з іншого боку, це буде вікно можливостей його наступникам відновити нормальні стосунки з Константинополем та визнати ПЦУ, списавши все на неадекватність стану тодішнього патріарха.

Дмитро Горєвой – релігієзнавець

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода