По різні боки кордону – репортаж з пункту пропуску «Ягодин-Дорогуськ»

Вікторія Гончаренко

Автомобільний пункт пропуску «Ягодин-Дорогуськ» є одним із найбільш обтяжених польсько-українських пунктів, саме тут проходить майже 50% усього вантажопотоку між двома країнами. Крім вантажівок, тут їздять легкові автомобілі й автобуси. Лише за 6 місяців 2019 року кордон з Польщею в «Ягодині» в обидва боки перетнули більше ніж 1 мільйон 300 тисяч осіб.

Шлях до кордону

Потяг із Києва в Ковель прибуває о 7:32, приміський потяг до Ягодина через годину, автобус – аж увечері. Також можна їхати з пересадкою в Любомлі. Чекаю приміський потяг. В залі очікування тихо. Хтось дрімає, хтось снідає, кудлатий пес підходить до всіх по черзі в надії отримати щось і собі.

Те, що Ковель – прикордонне місто, помітно вже на залізничному вокзалі: про це сигналізують вивіски «робота в Польщі», «товари з Польщі». На імпровізованому ринку, котрий розгорнувся на частині пішохідного переходу біля вокзалу, про близькість кордону нагадує ввічливе звертання «пані».

Навколо немає обмінників, але поміняти гроші можна у спекулянтів: долари, євро, злоті, білоруські рублі. «Курс вигідніший, ніж в банку», – кажуть місцеві.

– Скільки злотий?

– 6,30, пані. Вам скільки треба? Як багато, то віддам по 6,25.

Польську каву, парувки (сосиски – ред.), приправи й сир найчастіше можна побачити на привокзальному ринку. Звідки привезли – продавці не розповідають.

«Моє завдання – прийняти товар й розпродати, а що і звідки – то не мій клопіт. От хазяїн буде, в нього і запитаєте», – каже продавчиня м’ясного кіоску.​

Позаду ринку припарковано з десяток автомобілів, у яких реєстрація українська, а страхування польське.

«Пару раз на тиждень точно до Польщі їжджу. Товари привожу різні, переважно на замовлення: миючі, продукти, буває, техніку замовляють, іноді людям допомагаю. Буває так, що наберуть повну машину, а митниця не пропустить, бо «перегруз», то дзвонять і їду забирати, а вони платять, щоб через кордон перевіз», – розповідає водій Микола.

Таких, як Микола, в Ковелі багато, вважає продавчиня Оля. Три роки тому її чоловік працював водієм на міжнародному рейсі. Возив контрабанду.

«Нема чого приховувати: всі знають, що в автобусах контрабандою цигарки возять. Якось вони їхали, ніби перетнули границю, а вже в Дорогуську по них почали стріляти, то напарник з грошима побіг, а в цього цигарки конфіскували й штраф дали. Все, у що вклався, полетіло в трубу, але добре, що живий-здоровий лишився. Сусід наш ще досі їздить, то таку хату собі збудував, палац просто», – каже Оля.

«На підсадку»

Приміський потяг приїжджає вчасно, вокзал пожвавлюється. Люди поспішають зайняти місце, хоча дарма: сісти й так є де. Касири розбрелися по вагонах продавати квитки. Розмов тільки й чути, що помідори цього року добре вродили, а картоплі немає.

Вагони то порожніють, то наповнюються, хтось виходить в селах, хтось їде в Любомль. На кінцевій вийшла я й касирки.

В Ягодині два пункти пропуску: автомобільний і залізничний. Через другий переважно їдуть вантажні потяги, з пасажирських залишився лише «Київ – Варшава». Ще в червні тут курсував поїзд «Здолбунів – Холм», але його скасували. У напрямку до Польщі він їздив завантажений на 57%, а у зворотному – лише на 24%. Під час перетину кордону польські митники оподатковували надлишок пального в баках, тому «Львівська залізниця» визнала маршрут нерентабельним.

Попри мої очікування, ані автобусів, ані водіїв, які б чекали приїжджих біля вокзалу, щоб їхати до кордону, не виявилось. На напівпорожній станції – вокзал, управління митниці, кафе і магазин, а далі простягається село Римачі. Питаю в продавчині:

– Як дістатись до кордону?

– То або в Любомль їхати й там на автостанції питати, коли автобус буде, або йти на зупинку на трасі й ловить машини, мо’ , хто візьме «на підсадку».

До зупинки з написом «Римачі» йти хвилин 15, чекаю з піднятою рукою не довго.

– Я в Дорогуськ, візьмете?

– Через українську митницю перевезу, а там підеш – так тобі швидше буде.

– Дякую.

– Горілка, сигарети є?

– Нема.

Автомобільний бізнес

Василь із Рівного (ім’я змінено на прохання співрозмовника – ред.) став в чергу за нами, він 5 років переганяє автомобілі з Європи. Розповідає, що робота прибуткова, але доводиться працювати без вихідних.

«Кожна робота має свою специфіку, і в мене своя: часто документи довго доводиться чекати, а як цей процес затягується, то затягнеться й розмитнення. Ми в парі працюємо, обоє через Ягодин їздимо. В інших пунктах, може, черги й менші, але там інші схеми. Вже як на кордон приїдеш, а незнайома бригада на зміні, то проблемніше, але все одно всі беруть. Спершу в одне вікно 50 гривень, потім в друге 70. А щоб документи готові отримати, вже інші розцінки – в доларах. За машину 50 треба дати», – каже Василь.

Давати хабарі – звичка, вважає Василь: якщо не давати, то час перебування на кордоні збільшується: то документи довго перевіряють, то шукають контрабанду в машині.

Для боротьби з хабарями в ДФС працює сервіс «Пульс» – гаряча лінія, на яку можна телефонувати у будь-який час і скаржитись на порушення з боку митників. Від січня до липня 2019 року було 1650 звернень щодо неправомірної діяльності працівників митниць, із них 266 стосувались Волинської області. Схожа служба є й у прикордонників: за 4 місяці 2019 року було опрацьовано понад 35 тисяч телефонних дзвінків.

«За усіма випадками надходження скарг від подорожніх (у тому числі й стосовно виникнення автомобільних черг на кордоні) вживаються заходи щодо їхньої перевірки та оперативного реагування на можливі неправомірні дії прикордонників у взаємодії з іншими правоохоронними органами», – зазначив у відповіді на інформаційний запит заступник голови Державної прикордонної служби Олег Бляшенко.

На думку Василя, скаржитись немає сенсу, бо одна скарга систему не змінить, а йому проблеми під час наступного перетину кордону гарантовані.

Кордон один – реальності дві

Перед в’їздом на прикордонний пункт черга з вантажівок, на в’їзд для легкових автомобілів дві колони: в одній 7 машин, а в іншій – 5. Із автомобіля позаду нас виходить жінка з немовлям, підходить до прикордонника, потім махає чоловікові рукою, й автомобіль їде поза чергою.

– Ніби дітей до одного року можна без черги везти, – каже мій водій.

– А як великі черги, то теж пропускають?

– Ті, кому дуже треба, то раніше виїдуть, а ті, хто «дуже розумні», то без черги лізуть. Спершу люди самі за порядком слідкують, а як битись за місце починають, то поліція приїжджає і завертає в кінець черги.

У прикордонній службі кажуть, що першочергово державний кордон можуть перетинати особи з дипломатичними, офіційними або службовими паспортами іноземних держав, які Україна визнає, а також представники міжнародних міжурядових організацій, які виконують свої обов’язки, інших підстав не передбачено.

За даними ДПСУ, тривалість проходження контрольних процедур у «Ягодині» на в’їзд залежить від кількості інспекторів ДФС, на виїзд також впливає швидкість оформлення польською стороною (тимчасове накопичення автомобілів на мосту – ред.).

Як зазначив начальник Луцького прикордонного загону полковник Руслан Румілов, на ягодинському пункті пропуску в середньому працює 25 військовослужбовців. «За необхідності, під час пікових навантажень, в прикордонні наряди призначаються додаткові військовослужбовці з метою посилення та збільшення чисельності зміни, а також оптимізації роботи пункту пропуску», – зазначив начальник загону Руслан Румілов у відповіді на інформаційний запит Радіо Свобода.

Володимир із Луцька 12 років їздить в Польщу через «Ягодин». Спершу на заробітки, потім почав товари возити. Він каже, що статистика – для чиновників, бо очікування перед пунктом пропуску не фіксують.

«Постоїш перед кордоном зо дві-три години, то вже і в Польщу не хочеться. Рідко коли за годину можна проїхати. Туди найбільша черга – в понеділок і вівторок, а з Польщі з четверга вже стоять, хіба зранку у четвер виїжджати. Я найбільше три доби стояв, тоді в поляків якісь протести були. Як туди їду, то стаю в чергу з легковими, бо як з фурами їхати, то довше буду стояти. А щоб менше питань ставили – 50 гривень в паспорт. Я б дуже хотів, щоб «там» навели порядок, тоді й «тут» порядок буде», – розповідає Володимир.

Щоб не потрапити в чергу, і митники, і прикордонники перед поїздкою радять звертати увагу на онлайн-сервіси. На сайті фіскальної служби можна отримати інформацію про час очікування в пунктах пропуску як для легкового, так і для вантажного транспорту. В системі ДПСУ «Кордон online» можна поглянути на камери спостереження, які встановлені перед пунктами пропуску. Оновлення зображення відбувається кожні три години, тому на них водії не дуже орієнтується.

«Мені пояснювали, що камери дуже хитро встановлені, нібито щоб не заважали працювати прикордонникам, а реально щоб картинка завжди гарна була, щоб на них не можна було побачити реальність. У нас свої «камери», – сміється Володимир, – є група дальнобійників, де можна спитати про черги, а деколи й попросити місце зайняти».

У прикордонній службі зазначають, що за час функціонування системи скарг щодо її недосконалості або недостовірності не надходило.

Заїжджаємо на територію пункту пропуску о 12:30, отримуємо талончик, з яким маємо пройти контроль.

– Чекай тут, я ще в «валютку» (магазин безмитної торгівлі – ред.) схожу.

Чоловік повертається з пляшкою горілки і двома пачками сигарет. Стаємо в чергу. Коли підходить наша, прикордонник махає рукою, мовляв, під’їжджайте. Чоловік передає в вікно паспорти, прикордонниця пильно вдивляється в мій.

– На роботу?

– Ні, на закупи.

– На закупи з Житомирської області – щось новеньке.

Прикордонниця ще кілька хвилин розглядала мій паспорт, вдивлялась в обличчя, потім попросила зняти окуляри, повернула документи й сказала їхати.

– Щось ви їй не сподобались.

– Ага… Швидко проїхали.

– Та, бо всі працюють. Буває таке, що один митник на три паси (смуги руху – ред.), от тоді черга. Зараз переїдемо, то як хочеш, йди просись в когось, хто напереді стоїть, бо нам ще на мості з годину стояти, як все добре буде.

Через 10 хвилин ми вже на виїзді, прикордонник за талончиком перевіряє, чи пройшли всі види контролю, звіряє кількість пасажирів, і ми готові їхати далі. Дякую водієві і йду по мосту шукати наступного. Кордон в цьому місці пролягає по річці Західний Буг, на середині мосту вже стоїть польський прикордонник і питає:

– Куди пані іде?

– В туалет.

– Не можна в туалет, мусить пані чекати.

Повертаюсь до свого водія, кажу, що не пустив.

– Вони тут дуже закон шанують, якось віз трьох жінок, а черга велика, і повільно дуже їхали, вони дійсно в туалет захотіли, пішли до нього, той каже «не вольно». Жінки галас зчинили, що зараз на мості сядуть, то мусив до себе пускати. Переїдемо його, і підеш собі.

Черга по той бік мосту невелика, підходжу до кількох водіїв попереду, питаю, чи можна під’їхати – в когось місць немає, хтось головою махає, мовляв, «ні». Мене кличе жінка на білому опелі – «сідай».

– <Далеко їдеш?

– Та ні, в Дорогуськ.

– Гроші хоч маєш?

– Маю 100 злотих, інше на картці.

– Ууу, 100 – то мало. Поляки сильно перевіряють, буває, попадеш на такого, що може і не пустити. Раз підвозила пару, їхали десь на море і кажуть, що у нас на картці, то не дозволив проїхати, завернув в Україну. Треба, щоб готівка в руках була. На ще 500 злотих, тримай в руках, щоб бачив, як проїдемо, віддаси.

– Ви давно в черзі?

– Українську швидко проїхала, а тут щось довго перевіряють. Певно, перезмінка була.

– А жалієтесь, що погано працюють?

– Спершу я пожаліюсь, тоді вони мене будуть тримати – бо закон каже тримати. На кордоні такі люди працюють, з якими краще не заїдатись.

Поскаржитись можна в податкову адміністрацію в Любліні. За даними установи, кордон у 2018 році перетнуло понад 3 мільйони осіб, а скарг було 23, вони стосувались різних питань, в тому числі щодо тривалого часу очікування на реєстрацію.

«Найпоширенішою й основною причиною черг є контрабанда – це подовжує контрольні процедури. Найчастіше скаржаться на тривалий час перевірки мандрівники, які приховували контрабанду у своїх транспортних засобах. Очевидно, що огляд такого автомобіля (коли потрібно витягнути контрабандні товари з різних будівельних ящиків) займає більше часу, ніж стандартний огляд, коли мандрівник не перевозить жодного незаконного товару. Що стосується вантажних автомобілів, черги виникають через накопичення автомобілів. У вихідні дні прибуває більше вантажівок, ніж у будні дні, і часто набагато більше, ніж пропускна здатність пункту», – зазначили у відповідь на запит у податковій адміністрації в Любліні.

Прикордонний контроль пройшли швидко, готівку показувати не довелось. На під’їзді до митного посту моя водійка поцікавилась, чи є в мене горілка і сигарети.

– Я везу одну пляшку і дві пачки сигарет, як буде тебе питати, кажи, що «норма». То означає, що скільки дозволено, стільки везу.

Митник оглянув автомобіль і наші речі, запитав про товари, що підлягають оподаткуванню, ми синхронно відповіли «норма» і спокійно поїхали далі.

Автобусом швидше

Лишаюсь на закупи й на ночівлю, але не в Дорогуську, як обіцяла своїм попутникам, а в Любліні. Зранку на автостанції прошу квиток до Ковеля на перший-ліпший автобус. У відповідь чую: або за годину, або зараз, але квиток треба купувати у водія.

Біля автобуса кілька чоловіків розмовляють, ідентифікувати водія не складно – вдивляється в натовп, ніби когось чекає.

– Є місця?

– Сідайте, 30 злотих.

– А в гривнях можна?

– 200 гривень.

Напівпорожній автобус виїжджає з автостанції, у вікні майорить величезний прапор Польщі. Другий водій обілечує, питає прізвище і записує у квиток. За вікном +28, в салоні працює кондиціонер, тому спека не відчувається. До кордону дістались швидко, тішусь, що їду в автобусі.

Перед кордоном черга з автомобілів і вантажівок, а перед нами лише один автобус. Кондиціонер вимкнувся, розумію, що приїхали. Чую позаду: «Сьогодні будемо швидше».

Очікування стає все довшим, в притихлому автобусі починаються розмови.

– Певно, наркотики знайшли, а чого б так довго перевіряли.

– Мабуть, он і собака ходить.

Стоянка затягнулась, за нами вже мікроавтобус з пасажирами й ще два автобуси. Люди розбрідаються в пошуках затінку і прохолоди. Водій починає нервувати, до нас крокує прикордонник з собакою. Всі розсідаються по місцях, вони швидко обходять автобус.

– Нас теж довго тримати будете?

– Як пані щось заборонене везе, то будемо, – відказує прикордонник і виходить, а ми стоїмо далі.

– Вже ж обійшов нас, могли б і запускати.

– Ага, запустять. На час подивись, саме обідати треба.

Прикордонники й митники дійсно ходять обідати, але в цей час контрольні процедури не зупиняються.

«Офіцери працюють по змінах, зміна триває 12 годин. Було б важко, якби вони не мали можливості зробити перерву за цей час. Відповідно до постанови міністра фінансів про розподіл часу для працівників митної й податкової служби, вони мають право на таку перерву. Слід наголосити, що пункт пропуску працює постійно, немає ситуацій, щоб усі офіцери зміни йшли на обід одночасно», – зазначили у відповідь на запит у податковій адміністрації в Любліні.

Черга зсунулась, після двох годин очікування ми поїхали на контроль. До водія підійшов чоловік із попереднього автобуса.

– В Луцьк візьмете?

– Та чекай ти, спершу хай перевірять.

– Так вони самі казали, щоб просились, як місця є.

– Пройдемо контроль, та й сядеш.

Автобус перевірили швидко, і на мості теж без черг проїхали. Український кордон перетнули за 15 хвилин.

Наступна зупинка – магазин «Добробут». Автобус зупиняється, до нього підбігає купка людей.

– Міняємо злоті, долари, євро.

– Який курс злотого?

– 6,25.

Публікацію створено у рамках польсько-українського проекту «Кордон з людським обличчям», який спільно реалізують Інститут свободи (Варшава) і «Європа без бар’єрів» (Київ) і який співфінансується Польсько-американським фондом свободи в рамках програми RITA – «Зміни в регіоні», яку реалізує Фонд «Освіта для демократії».