Польща 1 серпня вшановує 75-у річницю початку Варшавського повстання проти нацистської окупації 1944 року. За комуністичної влади згадки про нього були заборонені – адже радянська армія, яка вже стояла поруч, вичікувала, доки нацисти знищать десятки тисяч некомуністичних повстанців та інших варшав’ян, а з ними й більшу частину самого міста. Нині на вшанування прибув міністр закордонних справ Німеччини, який попросив у поляків пробачення.
О 17-й годині за місцевим часом (18-й за Києвом) над Варшавою й іншими містами Польщі залунали сирени. Країна застигла у хвилині мовчання. Бо саме в цей час 75 років тому представники польського руху опору взялися за зброю, щоб звільнити свою столицю Варшаву від німецьких нацистських окупантів і проголосити в ній владу некомуністичного уряду у вигнанні. Але повстанці зазнали поразки.
Тепер Німеччина просить у польського народу пробачення за ті жорстокості, каже німецький міністр закордонних справ Гайко Маас, який прибув на урочистості до Варшави. «За те, що зробили Польщі німці і в ім’я Німеччини, можна відчувати тільки глибокий сором», – сказав він, прибувши до Варшави в середу, на спільній прес-конференції з польським колегою Яцеком Чапутовичем.
Німеччина несе відповідальність за ті жахи, додав він. Але по війні саме поляки часто простягали руку примирення, згадав Маас про листа польських єпископів до німецьких 1965 року, в якому поляки заявили: «Пробачаємо і просимо пробачення».
Гайко Маас також висловив вдячність за запрошення відвідати Польщу, яке він назвав особливим знаком довіри. «Нині, через 75 років після Варшавського повстання, Польща і Німеччина як друзі мають сильну взаємну довіру», – сказав він.
Чи буде, крім моральної, й матеріальна відповідальність Німеччини?
Але, говорячи про моральну відповідальність Німеччини за розгром повстання і за все, що німецькі нацисти вчинили полякам, Маас виключив можливість будь-яких переговорів про фінансове відшкодування. За його словами, питання про репарації з погляду німецького уряду закрите.
Іншу думку висловив Яцек Чапутович. Підтвердивши, що візит Гайко Мааса є доказом близьких відносин Польщі й Німеччини, він додав: це також доказ того значення, яке обидві сторони надають щирому, інтенсивному діалогові між обома державами. «Поляки мають відчуття певної несправедливості чи й браку відшкодування за кривди, втрати, зазнані внаслідок воєнних подій. Це предмет публічного обговорення, і ми вважаємо, що немає підстав уникати цієї теми у взаємних стосунках», – наголосив він.
Згадуючи знищення Варшави нацистами після поразки повстання, Чапутович нагадав: поляки самі, власними зусиллями і працею, відбудували зруйновану столицю. Тому, за його словами, поляки не можуть вважати справу репарацій закритою. Нині МЗС Польщі очікує на висновки парламентської групи з питань оцінки розміру репарації, і вони стануть підставою для дискусій на цю тему в майбутньому, заявив Чапутович.
Маас став найвищим німецьким посадовцем, який бере участь у вшануванні річниці Варшавського повстання, від 2004 року, коли на 60-річчя початку повстання до Варшави приїжджав тодішній канцлер Ґергард Шредер.
Повстання мало відвернути створення радянської влади в Польщі
1 серпня 1944 року, в «час В», від слова «вибух», о 17-й годині, за рішенням польського некомуністичного уряду у вигнанні, який тоді базувався в Лондоні, члени так само некомуністичного повстанського руху опору «Армія крайова» почали повстання проти нацистських окупантів. Воно стало найбільшим таким повстанням на всій окупованій нацистами частині Європи.
Метою було звільнити Варшаву ще до приходу радянських військ, які були вже поруч, і проголосити у столиці владу уряду у вигнанні, перш ніж Червона армія приведе з собою створений в СРСР на противагу цьому урядові маріонетковий комуністичний Польський комітет національного визволення. Проти регулярних німецьких військ постали 40 чи 50 тисяч погано озброєних повстанців.
Бійці, переважно члени Армії крайової, головної повстанської сили на території окупованої Польщі, розраховували після цього проголошення протриматися лише кілька днів, доки на допомогу не прийде Червона армія, яка вже вела наступ неподалік. Але радянські війська, дійшовши до східних околиць Варшави, несподівано (навіть для німців) зупинилися. Пізніше, вже у вересні, вони таки зайняли правобережний район Варшави, Праґу (не плутати з чеською Прагою) – але так і не стали форсувати Віслу, що ділить Варшаву майже навпіл.
А тим часом на західному березі Вісли, в охоплених повстанням центральних районах Варшави, німецькі війська після кількох днів відступу перегрупувалися й почали розгром польських бійців.
Західні союзники в антигітлерівській коаліції стали скидати повстанцям зброю, боєприпаси, продукти з літаків. Але й тут радянське командування тривалий час забороняло союзникам використання своїх аеродромів – літати доводилося з баз в Італії чи Британії. Чимала частина цієї допомоги до того ж розбилася при скиданні чи й потрапила в руки німців.
Урешті й радянська військова авіація теж долучилася до повітряних поставок. Але було вже марно. А Червона армія так і лишилася на правому березі Вісли.
Втрати і жертви
За оцінками, в перебігу повстання загинули 15–18 тисяч польських бійців, ще до 25 тисяч були поранені. Дані про втрати з боку німців іще менш точні: говорять і про 2 тисячі, і про 17 тисяч загиблих чи зниклих безвісти.
Втрати цивільного населення Варшави, яке нацисти знищували в порядку помсти, оцінюють у 150–200 тисяч людей, із того 40 чи 50 тисяч були систематично вбиті в перебігу так званої «різанини у Волі», західній частині Варшави, і ще близько 10 тисяч у такій самій різанині в сусідній частині Охота.
Під кінець вересня становище повстанців стало безвихідним. Вони втрачали одну контрольовану ними частину міста за іншою. 2 жовтня, після 63 днів опору, близько 15 тисяч бійців, які ще воювали, підписали капітуляцію перед німцями і були розіслані по концтаборах.
Нацистська влада вирішила зробити Варшаву зразком того, «як не треба робити» – місто вирішили повністю знести. Понад пів мільйона мешканців, які ще були у Варшаві, примусово виселили – частину направили в трудові табори, частину в табори смерті, ще декого вивезли в інші частини Польщі. А спеціальні команди рушили містом, спалюючи й підриваючи будинок за будинком. Унаслідок цього, а також попередніх боїв у Варшаві – під час захоплення міста 1939 року, повстання у Варшавському ґетто 1943 року і Варшавського повстання – в місті було знищено 85–90 відсотків від усіх будівель.
Радянські війська ввійшли в руїни спустошеної Варшави тільки 17 січня 1945 року.
За часів соціалістичної влади цю правду про Варшавське повстання всіляко приховували.
