Мирослав Скірка: «Війна Росії проти України ще більше об’єднала українців діаспори та біженців»

Українці, які рятуються від війни в Польщі, неодноразово висловлювали вдячність і Польській державі, і польському народові за підтримку й прихисток. Однак мало хто знає, якою ціною це дається полякам, які механізми вони задіяли, щоб надати допомогу сусідам. В інтерв’ю про це розповідає Мирослав Скірка, з квітня 2021 року голова Об’єднання українців у Польщі. Він перейняв обов’язки від багаторічного очільника організації Петра Тими.

– Пане Мирославе, ви ще з дитинства пов’язані з роботою Об’єднання українців Польщі. Вас знають практично всі земляки в країні, що свідчить про ваш авторитет в об’єднанні. Як багато робота цієї організації значить і для діаспори українців, і для Польщі загалом?

– Своєю історією ця організація українців у Польщі сягає 1956-го року. Тоді в Познані на вуличні протести вийшло близько 100 тисяч осіб. Ще й зараз учасники тогочасних страйків, так званого, Познанського червня, згадують ці події, як боротьбу за гідність і свободу громадян. Спершу головною причиною страйку були вимоги економічного характеру, однак згодом, коли комуністи почали стріляти у мітингувальників, вони перетворилися на антиурядові протести. Повстання було придушене владою, в червні 1956 року загинуло 58 людей, кількасот отримали поранення. Ці події суттєво вплинули не тільки на студентів у Будапешті, які підтримали вимоги поляків у жовтні 1956 року, але й на Радянський Союз.

Доповідь Микити Хрущова на ХХ з’їзді та розвінчання ним культу особи Сталіна, а також протести європейських країн, дали поштовх і значним демократичним змінам у Польщі. Тоді відбулася так звана Перша лібералізація, і українці, які були розпорошені по території країни, відчули потребу в організації, яка б допомогла розвивати рідну культуру та підвищувати активність. Тоді польська комуністична влада дала дозвіл на створення таких національних осередків. Організація українців у Польщі, зрозуміло, як і в самій Україні, мала тоді ще комуністичну ідеологію, і була аналогічна білоруській, німецькій, єврейській та іншим національним об’їданням Польщі, вони мали більш-менш подібну конструкцію і мали форму суспільно-культурних товариств та контролювалися владою.

А коли вже в 1990 році в Польщі почалися зміни, коли комунізм закінчився, ця організація змінила форму і назву, стала теперішнім Об’єднанням українців у Польщі. Саме тоді ми змогли відійти від минулої матриці лише суспільно-культурного напрямку, і стали організацією, яка представляє всі інтереси українців Польщі. І це організація української національної меншини в Польщі. Тобто організацію створили українці, які жили на території Польщі віддавна, які були громадянами Польщі, зберігали свою ідентичність, мали школи, зберігали свою мову і культуру, були зв’язані з церковним життям. І ті елементи зберігаються до сьогодні. Однак, коли в Польщі з’явилася трудова українська міграція, то наша організація також почала досить активно працювати в середовищі мігрантів з України.

– З чим пов’язане наростання кількості мігрантів з України до Польщі?

– У Польщі трудова українська міграція з’являється з 2000-х років. До цього часу таких людей було не багато, то майже поодинокі випадки. Після Помаранчевої революції розпочинається потужніша хвиля наростання української еміграції, і після першого Майдану 2004 року ми бачимо досить велику хвилю. Події в 2014 року викликають її наростання. З’являються цілі колективи. Тоді вже було приблизно 1,5 мільйона людей з України, які тут працювали. Вони створювали свої громадські організації, які займалися питаннями працевлаштування та співпрацювали з українською громадою.

Наша громада розпорошена по всій Польщі, але у містах, скажімо, у Варшаві, Любліні, Кракові, Вроцлаві кількість мігрантів була значно-значно більша, ніж кількість національної меншини, і то вже мігранти визначали напрямки роботи, тон розмови і громадської активності. І ті дві течії досить сильно одна одну доповнювали.

Крім того, слід мати на увазі, що в Польщі, крім Об’єднання українців у Польщі, є інші українські організації, наприклад, невелика організація Товариство українців Любліна, а також Об’єднання лемків, Союз українців Підляшшя, які спираються на фіксоване членство. Вони не конфліктують між собою, вони доповнюють одна одну, бо в кожної є певні ідентичні особливості, є різниці, вони співпрацюють між собою.

– Чи є об’єднання русинів у Польщі, і яких напрямків вони дотримуються?

– Окремо слід розглянути питання про русинів. Їх дуже мало. Вони вважають себе окремою ідентичною групою. Оцінюючи русинів, слід мати на увазі, що ця ідентичність формувалася наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття під сильним впливом, я б сказав, контрапункту. Тоді саме в Галичині формувалася модерна українська ідентичність, а русини залишалися як люди старої руської, тобто старої української релігійно-мовної ідентичності, яка стримувалась від того, щоб повністю ототожнювати себе з новою українською ідентичністю. І тут серед русинів з’являються росіяни, які запропонували гроші, допомогу, сказали, що ви ж наші, тільки не будьте українцями. Фактично, росіяни для розширення свого впливу просто використали ідеологію русинства для посилення свого впливу в Польщі.

Причому, тут є така особливість. Ця сучасна русинська агресивність прийшла значною мірою з Америки. Свого часу багато українців виїхали до Америки в пошуках роботи. Вони виїжджали як греко-католики, говорили своєю мовою руською, тобто українською, але в Америці вони зустрічаються з різними середовищами, потрапляють під вплив російської діаспори, яка формує їхній новий світогляд, і в Польщу вони повертаються вже як переконані москвофіли, причому привозять із собою гроші для створення різних проєктів – читалень, запровадження православ’я тощо.

І тут ще одна особливість: росіяни сидять в Америці та країнах Європи, живуть за рахунок їхніх субсидій і матеріальної допомоги, але при всьому цьому виступають проти західних цінностей. Це така російська шизофренія. Ніхто не заперечує проти того, щоб вони їхали до Росії і там запроваджували російські цінності, але вони вважають за потрібне вести фактично війну ідентичностей з усім світом.

– Пане Мирославе, ви є членом правління Фонду «Лідери змін». Яка місія цього Фонду та яким чином ви працюєте з українцями в Польщі та в Україні?

– Наш Фонд «Лідери змін» створений досить недавно, в 2016 році. Його спонсором і творцем є Польсько-американський фонд свободи (ПАФС). Це найпотужніша організація в Польщі, серед тих, що фінансуються з незалежних джерел. Історія така. У 1989 році уряд Польщі виділив 250 мільйонів доларів на розвиток малого і середнього бізнесу як елементу трансформації. Тоді створено Польсько-американський фонд Підприємництва, що працював як інституція, яка надавала інвестиційну підтримку для розвитку бізнесу, причому за умовами вони повертали ці інвестиції та ще й з процентами.

Цей фонд заробив гроші, і тоді було рішення створити ПАФС, що має статус приватного Польсько-американського фонду. Він ставить за мету підтримувати розвиток громадянського суспільства, має незалежну від поточної політики раду директорів з американського і польського боку.

– Як ​працюють Польсько-американський Фонд Свободи і Фонд «Лідери змін» для надання допомоги українцям?

– ПАФС фінансує в Польщі 16 великих проєктів. У тому числі три з них – це досить великі проєкти, скеровані для східних сусідів Польщі. Це Програма RITA – «Зміни в регіоні», тобто програма розвитку регіонів, яку адмініструє Фонд «Освіта для демократії». Програма RITA є грантовою програмою, що діє для підтримки демократичних, суспільних та економічних змін у країнах східної Європи, Кавказу і Середньої Азії, передачі польського досвіду у сферах суспільних та соціальних проблем, освіти та виховання, розвитку підприємництва, культурної спадщини, підтримки місцевого самоврядування і розвитку незалежних та сучасних медіа. За цією програмою з 2000 року підтримано реалізацію 1030 проєктів на суму близько 37 млн злотих.

Друга програма – це Стипендійна програма ім. Лейна Кіркланда, то є річні стипендії для наукових працівників і дослідників. Це 45 річних стипендій на рік у Польщі.

Ще одна Програма – Study Tours to Poland (STP), якою я керую. В рамках Програми STP організуються навчальні візити до Польщі для студентів і професіоналів. Метою STP є презентація реалій Польщі та Європейського Союзу, а також розвиток і зміцнення професійних та особистих контактів між лідерами зі Східної Європи та їхніми польськими партнерами. Ця програма показує досвід польських змін для сусідів, які прагнуть запровадити ті зміни в себе. Був такий час коли можна було їздити, і до нас приїздили вивчати досвід перетворень, щороку 400-500 осіб на тижневі навчальні візити. 60% це були представники з України, були також представники Грузії, Молдови, трохи Білорусі, були з Росії …

STP і Програму ім. Лейна Кіркланда реалізує Фонд «Лідери змін» у співпраці з іншими громадськими організаціями та вищими навчальними закладами

– Робота спрямована на розвиток демократії в Україні. Яких змін, на вашу думку, вже вдалося досягнути в Україні?

– Ми допомагали в розвитку та запровадженні польського досвіду різним державним установам в Україні. Особливу увагу ми звертали на розвиток територіального самоврядування на прикладі Польщі. То вже тисячі людей побували тут. Це в основному трансфер знань і трансфер досвіду.

Наприклад, була у нас співпраця з Кабінетом Міністрів України, до нас приїздила група заступників міністрів з європейської інтеграції, які вивчали польський досвід. Ми вивчали систему кризового управління, вивчали досвід добровільних пожежних дружин, які роблять багато з того, що виконує наше ДСНС. У Польщі тут ця система працює більш злагоджено.

– Як запровадження цих програм і курсів вплинуло на проєкт децентралізації в Україні?

– Українська модель децентралізації є частиною реалізації Польського проєкту. Ця модель – одна з найбільш успішних реформ у Польщі, що створила систему розгалуженого громадського управління територіями і громадами, можливостей для самоорганізації і забезпечення громад фінансами та іншими ресурсами. Це одна з тих практик, як працює демократія в країнах Європи сьогодні. Там, де люди можуть вирішувати свої проблеми, вони мають їх самі вирішувати, це відомий принцип субсидіарності, коли держава долучається тільки тоді, коли громада сама не може вирішити проблему.

– Пане Мирославе, розкажіть, як ваш Фонд допомагає тимчасовим переселенцям з України, які потребують допомоги?

– Ми працюємо з багатьма учасниками наших програм, учасниками навчальних візитів. Це сотні людей. Фонд у цьому завданні має можливості підтримувати їх та допомагати засвоювати польський досвід.

– А що робить у цьому напрямку Об’єднання українців у Польщі?

– Щоб посилити ефективність роботи Об’єднання українців Польщі стосовно допомоги українцям, ми працюємо з польським самоврядуванням. І коли з’явилася проблема біженців, то українські громади на місцях надали їм всебічну допомогу – від надання тимчасового житла, до матеріальної та фінансової допомоги. Українці Польщі допомагають біженцям у зборі гуманітарної допомоги, оформленні документів, навчанні дітей, у культурній та особистій комунікації на нових місцях.

• Радіо Свобода

За п’ять тижнів війни, за даними ООН, Україну покинули чотири мільйони біженців

– Пане Мирославе, чи працюєте ви з кримськими громадськими організаціями або громадянами з Криму?

– Так, до 2014 року ми мали тісні контакти з громадськими організаціями з Криму, зокрема з кримськими татарами та їхніми громадськими організаціями. Ми підтримували їхні проєкти. Це були й освітні проєкти, історичні, інформаційні. Ми сприймаємо кримськотатарський народ як наших природних партнерів у всіх справах розбудови України. Називати їх сьогодні не варто з міркувань безпеки, оскільки ці люди залишаються на окупованому півострові.

– Ваша допомога Україні та українцям це, власне, і ваш внесок у майбутню перемогу України над російською агресією. Які плани має Об’єднання та Фонд на перспективу, як розвиватиметься допомога Україні, поки ще триває ця війна?

– Зрозуміло, що ключову роль у роботі Фонду після війни відіграватимуть її результати. Зрозуміло, що ми не сумніваємося в перемозі України, однак обсяг і завдання допомоги Україні та українцям полягатиме у відбудові того, що зруйновано російськими варварами. Скоріш за все, Україна незабаром стане кандидатом для вступу в Євросоюз, і ми припускаємо, що в країнах Європи буде розроблено план відбудови України, подібний до відомого «Плана Маршалла», що дасть змогу українському народові зробити значний крок уперед не тільки в економічному, але й у соціальному розвитку, зміцнити демократію, розвинути громадянське суспільство. І Об’єднання українців у Польщі, і Фонд «Лідери змін» братимуть участь у цій всебічній допомозі нашим землякам. Досвід Польщі і тут стане в нагоді українцям.