Далі буде? 10 підсумків 25 років президентства Лукашенка

Мінськ –​ Якщо в Україні за часи незалежності змінилося 5 президентів та почав каденцію шостий, в Білорусі 20 липня святкує 25 років при владі перший і єдиний президент Олександр Лукашенко. Він вже править країною довше, ніж Леонід Брежнєв був на чолі СРСР (18 років), але поки що менше, ніж Сталін (30 років). Правда, у білоруського президента тут є шанс наздогнати і Сталіна.

Олександр Лукашенко увійшов у число живих лідерів за часом перебування у владі на пострадянському просторі та у світі. Він збудував білоруську державу за своїми авторитарними уявленнями, тримає владу в жорсткому кулаку та не збирається залишати посаду президента.

Що набула та втратила Білорусь за 25 років президентства Лукашенка? Радіо Свобода підбиває підсумки першої четверті століття білоруського президента за допомогою білоруського політолога Олександра Класковського та економіста Леоніда Злотнікова.

«Форпост тиранії в центрі Європи»

Колишній держсекретар США Кондоліза Райс свого часу назвала режим Олександра Лукашенка «останнім форпостом тиранії у Європі». Тепер західні політики кажуть, що Лукашенко поступився цим «званням» Владіміру Путіну, але кращим від цього не став.

За 25 років президентства Лукашенкові вдалося побудувати в центрі Європи диктатуру на зразок радянської, тільки вся влада в країні належить не комуністичній партії, а президенту і номенклатурі.

У рейтингах міжнародних організацій щодо рівня демократичних свобод Білорусь залишається на останніх місцях. В країні немає політичної конкуренції, вільних виборів, свободи слова та зібрань – навіть за одноосібний пікет можуть арештувати.

«Політична система побудована практично феодальна. Є вождь, який символізує всі гілки влади, парламент та уряд структури абсолютно несамостійні і незначні, підлеглі. Колись Лукашенко сказав, що в цій країні є тільки один політик, і очевидно, що це він", – каже в інтерв’ю Радіо Свобода політичний оглядач з Мінська Олександр Класковський.

Фальшиві вибори

Пан Класковський нагадує, як у 1996 році Олександр Лукашенко на піку своєї популярності провів конституційний референдум, яким закріпив одноосібне президентське правління, звів до декоративних роль парламенту і уряду. Відтоді навіть вибори у фактично «опереточний парламент» Палату представників Національних зборів та місцеві ради не є вільними і справедливими. У верхню палату Національних зборів – Раду республіки – частину депутатів обирають підконтрольні владі обласні ради, а частину – своїм указом призначає сам Лукашенко.

​Опозиція за ці роки зафіксувала тисячі фальсифікацій на виборах, багато разів протестувала, але марно. Підрахунок голосів у Білорусі відбувається таємно, спостерігачі його не бачать, опозиція у виборчих комісіях зовсім не представлена, майже на всіх дільницях «виграє» провладний кандидат, а якщо це вибори президентські – то сам Лукашенко.

При Лукашенку в Білорусі вигадали «дострокове голосування» на виборах протягом тижня, на яке приходять до 30 відсотків виборців, достроково голосувати примушують студентів та солдат, усіх залежних від влади. На думку опозиція – це основа виборчих фальсифікацій у Білорусі.

«Нам така демократія з ґвалтом не треба. Нам демократія треба, коли людина працює, отримує хоч якусь зарплату, щоб хлібця купити, молочка, сметани, сирку, іноді шматочок м'яса, щоб нагодувати дитину і так далі. Ну, з м’ясом вже давайте влітку багато їсти не будемо», – так сам Олександр Лукашенко в середині 2000-х сформулював своє розуміння демократії.

Повернення у СРСР не вдалося

У 1994 році Лукашенко був реально популярний серед білорусів, і тоді він отримав перемогу на відносно демократичних виборах, вважає політолог Олександр Класковський.

«Як талановитий популіст він використовував ту хвилю ностальгії за Радянським Союзом, яка була сильною в період нестабільності та економічного розвалу, розгубленості людей. І ось він пообіцяв повернути «світле минуле». Його популярність трималася, а пропаганда розкручувала успіх так званої «білоруської моделі», яка забезпечувала зростання добробуту без «драконівських» ринкових реформ і демократичних виборів», – пояснює феномен Лукашенка Класковський.

«Сьогодні ми бачимо, що світле минуле повернути він не зумів, не зміг і побудувати впевнену перспективу на майбутнє", – переконаний Класковський.

Міжнародна ізоляція

Внаслідок репресивних дій Олександра Лукашенка проти опозиції, розпуску парламенту, таємничих зникнень його опонентів Віктора Гончара, Юрія Захаренка та інших, фальсифікацій виборів та референдумів Лукашенко став неприйнятний на Заході. Проти нього та його оточення Європейський союз та Сполучені Штати запроваджували персональні візові та майнові санкції. У санкційних списках ЄС та США разом з Лукашенком було близько 300 білоруських чиновників разом та десятки компаній, що належать наближеним до нього підприємцям.

Фактично Білорусь на довгі роки потрапила в міжнародну ізоляцію, з якої почала виходити лише після того як випустила усіх політв’язнів у 2015 році. Тоді Лукашенко, схвильований агресією Росії проти України, вирішив почати налагоджувати мости на Захід. Але і на сьогодні не можна сказати, що цю ізоляцію вдалося подолати.

Натомість Лукашенко швидко збудував своє коло друзів серед інших авторитарних режимів світу: Китай, Куба, Венесуела, Іран.

Білоруська модель як «третій шлях»

Лукашенко заморозив перехід Білорусі до ринкових відносин і спробував реалізувати цінності, які лежать в основі соціалістичної утопії. Якщо підсумувати економічні досягнення останніх 25 років, то коротко Лукашенко довів, що приватна власність набагато ефективніша державної, каже Радіо Свобода відомий економіст Леонід Злотніков, послідовної критик «білоруської економічної моделі» протягом усіх 25 років.

«В перебігу проведеного Лукашенком експерименту зі створення в Білорусі суспільства, де влада і власність перебувають в одних руках – білоруси зубожіли, а розвиток країни зайшов до глухого кута. Ця система не може підтримувати рівень добробуту, злидні в Білорусі будуть наростати. Перспектив у цієї економіки немає», – переконаний Злотніков.

І тепер більша частина виробництва в Білорусі залишається у державній власності, про приватизацію промислових підприємств серйозної розмови немає, а у сільському господарстві домінують видозмінені колгоспи. Приватний капітал прийшов здебільшого у торгівлю та сервіс.

У кінці 1990-х Лукашенко якось сказав: «Я свою державу за цивілізованим світом не поведу». І досить довго йому дійсно вдавалося в умовах авторитаризму і відсутності ринкових реформ демонструвати успіхи – в 2000-х роках білоруська економіка зростала на 7-10% в рік, випереджаючи країни з розвиненими демократіями і ринковими економіками. Зростав добробут населення. Безробіття практично не було.

Здавалося, що Лукашенко знайшов якийсь «третій шлях», він відкрито висміював лібералів, Міжнародний валютний фонд і їхні рекомендації щодо приватизації гігантів білоруської промисловості. Пішли розмови про білоруську модель. Але білоруський добробут виявився ефемерним.

«Білоруська модель підтримувалася дотаціями з Росії і за рахунок сильного промислового потенціалу, який дістався Білорусі після розвалу СРСР. За моїми підрахунками, які практично не розходяться з результатами російських економістів, Білорусь отримала в якості субсидій з Росії з середини 90-х до 2015 року 90 мільярдів доларів. Це за рахунок пільгових цін на нафту і газ та безмитного доступу білоруських товарів на російський ринок. Але сьогодні і у російської економіки немає перспектив, тому вона не може підтримувати білоруську економіку в колишньому обсязі. А промисловий потенціал застарів і проїдений », – так пояснює Леонід Злотніков джерела «економічного дива» Білорусі.

Девальвація білоруського рубля

Загалом білоруська валюта з 1991 року знецінилися у 100 000 000 разів, пережила три деномінації, «скинувши 8 нулів».

У 2011 році Білорусь пережила жорстоку фінансову кризу – девальвація за 9 місяців склала 189%, ціни зросли більш ніж на 100%. Однак, від кризи вдалося швидко оговтатися, адже Росія продовжувала купувати білоруську продукцію і забезпечувати дешевими енергоносіями. Наступний криза настала в 2015 році – ВВП впав на 3,9%, в 2016 – ще на 2,6%. У країні почалися скорочення на підприємствах, заробітна плата падала. Далі почалося повільне відновлення, перспективи котрого економісти ставлять під сумнів.

Олександр Лукашенко багато років обіцяє, що середня заробітна плата білорусів досягне 500 доларів США, у 2019 році цю цифру нарешті досягли, але більшість білорусів не має таких грошей – медіанна зарплата становить 400 доларів.

«Ми бачимо, що Лукашенко за чверть століття завів країну в глухий кут. Вона випала з часу, економічно відстає навіть від таких не самих багатих сусідніх країн, як Польща і країни Балтії – там зарплати в 2,5-3 рази більше білоруських», – говорить Олександр Класковський.

Занепад білоруської мови та ідентичності

У внутрішній політиці Олександр Лукашенко заморозив декомунізацію та вшанування жертв сталінізму. У кожному місті Білорусі залишилися пам’ятники Леніну та іншим комуністичним вождям, радянські назви вулиць далі домінують у міський топоніміці. Лукашенко відмовився від державного статусу історичних символів Білорусі – гербу «Погоня» та біло-червоно-білого прапору. 100 років Білоруської народної республіки вшановувала опозиція, а не влада.

Крім цього Лукашенко повернув політику русифікації, після нетривалого періоду початку 1990-х в Білорусі знову панівне місце знову зайняла російська мова, яка з ініціативи Лукашенка у 1995 році стала формально другою державною, а насправді – першою.

Білоруську мову витиснули із сфери ЗМІ, шкільництва та ВУЗів, у містах Білорусі залишилися лічені школи з білоруською мовою навчання. Тепер дедалі менше білорусів називає білоруську мову рідною, за останнім переписом 2009 року ця цифра складала 37 відсотків, ще менша цифра очікується на переписі 2019 року.

Нове покоління білорусів, яке виросло вже при Лукашенку, часто не розуміє білоруської мови, сприймає її як чужу.

Союзна держава з Росією та загроза аншлюсу

Олександр Лукашенко у 1999 році підписав з Борисом Єльциним Договір про Союзну державу Білорусі та Росії, яка передбачала тісну інтеграцію двох країн, спільну валюту та наднаціональні органи. Але з приходом в Росії до влади Владіміра Путіна, Лукашенко почав гамувати у цій інтеграції, фактично звівши її нанівець.

Але останнім часом Росія заявила про свої політичні права на Білорусь. Інкорпорація Білорусі дозволила б президенту Владіміру Путіну підняти свій рейтинг і вирішити проблему транзиту влади у 2024 році.

«Росія стала зменшувати свої субсидії Білорусі, відмовляє в наданні кредитів, бере за горло і вимагає за економічні преференції «поглибленої інтеграції», а іншими словами – інкорпорації. Поки Лукашенко пручається, але чи надовго його вистачить? І білоруські економісти, і міжнародні фінансові організації твердять, що країні необхідні реформи», – говорить політолог Олександр Класковський.

За його словами, Лукашенко боїться проводити реформи, йти на трансформацію неефективного державного сектора, тому що це, і він розуміє, загрожує його непохитній владі.

«Тепер він господар всієї країни. Опозицію маргіналізовано, вона загнана в кут репресіями, її Лукашенко називає «п'ятою колоною». Якщо почати економічні реформи, приватизацію, дозволити прихід великого приватного капіталу, то це буде означати кінець епохи Лукашенка, і він це чудово розуміє», – впевнений Класковський.

У Білорусі давно не проводяться відкриті соціологічні опитування про ступінь довіри президенту, але сам Лукашенко знає, що довіра до нього вкрай низька, про що недавно проговорився:

«І я розумію, і ви розумієте, що вже не вмирає народ від любові до нас», – сказав він минулого місяця чиновникам, закликаючи їх забезпечити вигідне для себе проведення чергових парламентських виборів.

Спортивні успіхи

Одна з небагатьох сфер, у яких Лукашенко виявився успішним, – спорт. Як і в радянські часи, уряд фінансує спортивні клуби та збірні на пріоритетному рівні, а президент Лукашенко вимагає від спортсменів високих місць на міжнародних змаганнях. Лукашенка незмінно обирають президентом Національного олімпійського комітету Білорусі.

Він організував у Білорусі Чемпіонат світу з хокею 2014 року та Європейські ігри 2019 року. Лукашенко сам грає в хокей та вважає цю гру спортом номер один. Але збірна Білорусі з хокею вже давно не показує яскравої та результативної гри, час від часу вона вибуває з елітного дивізіону чемпіонату світу.

Туманне майбутнє

У 2020 році в Білорусі мають відбутися чергові «вибори Лукашенка». Завадити його шостому терміну на посаді внутрішні сили не можуть.

«Така ситуація, що вийти на вулицю цей протест буде жорстоко придушений, розпочнуться репресії. Так вже було багато разів, і після кожного протесту білоруське громадянське суспільство виходило ще більш поріділим і ослабленим. Через електоральні механізми змінити владу в Білорусі неможливо, тому майбутнє Білорусі з урахуванням російського пресингу, який в останні місяці різко посилився, виглядає дуже туманним», – каже політолог Олександр Класковський.

Загроза владі Лукашенка та Білорусі дійсно може прийти з Росії, від Путіна, якщо він захоче інкорпорувати Білорусь у свою державу.

«Сьогодні ясно, що всі ці 25 років опозиція говорила правду, застерігаючи, що не можна грати в ці інтеграційні ігри з імперією, але і сьогодні Лукашенко не ризикує вживати заходів по відродженню білоруської мови, яку він свідомо знищував, розчищаючи дорогу російській мові, не готовий поділитися владою. Бо знову ж таки боїться того, що збільшиться шар свідомих відповідальних громадян, які будуть загрожувати його авторитарної системи», – переконаний Олександр Класковський.

Наразі Путін та Лукашенко продовжують переговори, як вийти із створеної ними інтеграційної кризи, що робити далі. Лукашенко виявив себе гарячим захисником незалежності Білорусі та своєї влади.

Мінський миротворець

На утримання балансу у відносинах Білорусі з Росією та Заходом спрямована і миротворча діяльність Олександра Лукашенка, яку він ініціював та проводить з початку російської агресії проти України. Білорусь стала тим унікальним майданчиком, де у 2014 році можливо було почати діалог між Києвом та Москвою, і де досі проходять засідання Тристоронньої контактної групи щодо врегулювання на Донбасі.

Лукашенко позиціонує себе як людина, одночасно близька і Росії, і Україні, він навіть говорить про своє українське коріння, а кілька разів він давав гарантії, що з білоруської територію ніякої агресії стосовно України не буде. Ця миротворча риторика Лукашенка дала свій плід не тільки для ворогуючих сторін, але і для Білорусі, і для самого Лукашенка. Його краще почали сприймати на Заході, а санкції ЄС та США проти нього були скасовані. Ця миротворча позиція надає Лукашенкові додаткових аргументів у його непростих переговорах з Кремлем.