Катерина Пономарьова
В Росії, у селищі Нікель (на кордоні з Норвегією) живе Вікторія Федотовська, яка побудувала готель для свого невиліковно хворого сина. У 9-річного Лева Донця – рідкісне генетичне захворювання, «у нього гинуть білі клітини мозку, і це не можна зупинити, це дегенеруюча форма».
До 8 місяців він розвивався, як всі інші діти, але потім батьки почали помічати, що щось не так. В мурманській лікарні йому помилково поставили діагноз ДЦП, і Вікторія 4 роки їздила з сином в реабілітаційний центр, щоб навчити Лева ходити. Хлопчик пішов, але місцеві лікарі запідозрили нехарактерні для діагнозу ДЦП відхилення і відправили Вікторію з сином на додаткове обстеження, а пізніше в Москві сім'я дізналася страшний діагноз.
«Спочатку я не повірила і навіть злітала з ним до Лондона, збирали всім селом гроші. Назбирали 700 тисяч [рублів], а треба було 2,5 мільйони, щоб туди з'їздити. Але нам допоміг «Русфонд», ми все-таки туди поїхали і 3 місяці знову там проходили всі обстеження і аналізи, але все було марно, нам знову підтвердили цей діагноз», – згадує Вікторія.
Під час постійних роз'їздів Лев захопився готельним побутом, Вікторія каже, що іноді адміністратори готелів дозволяли йому видавати ключі гостям. І одного разу Вікторія запитала у Лева, чого він хоче? «Він каже: «Мамо, побудуй мені готель». Я не розуміла, навіщо, ну не розуміла, навіщо чотирирічній дитині готель? Ну я щось так від балди: звичайно, Леве, я побудую тобі готель. Ну все, сенс життя».
Вікторія каже, що чоловік, дізнавшись про це, прийняв її за божевільну. Але вона не зневірилася і почала шукати можливості, щоб здійснити мрію сина. Довелося продати одну квартиру, на виручені кошти вдалося придбати занедбаний будинок і старенький мікроавтобус. На цьому гроші закінчилися. У кредиті Вікторії відмовили, але порадили взяти участь в програмі підтримки підприємців-початківців.
Ризикнувши, вона тричі отримувала державну підтримку. На виручені кошти вдалося відреставрувати будівлю. Більшу частину робіт Вікторія робила разом з чоловіком і сином. Лев сам вибирав оздоблювальні матеріали та продумував дизайн номерів, і 13 жовтня 2016 року готель «Вікторія» відкрив свої двері для відвідувачів. Лев був щасливий, «Боже мій, там гордість така. У дитячий садочок прийшли, він говорить: «А ви знаєте, мені мама готель побудувала!». Він тепер всім каже: «Я – власник готелю».
До підбору персоналу Вікторія підійшла по-особливому. У готелі працюють пенсіонер, інваліди та мами з дітьми, яких роботодавці неохоче брали на роботу. Вікторія каже, що розуміє, як складно буде її синові адаптуватися до дорослого життя, тому вона хоче допомогти цим людям в надії на те, що хтось потім допоможе і Леву.
В готелі завжди багато дітей, «дитячий садок, коли набирали мам, всі з дітьми, куди їх? Ось вони всі тут і ростуть. Хворіє дитина, в садок не відведеш, а на роботу треба, правильно, ось всі тут ростуть».
Відвідувачі охоче йдуть на контакт з дітьми, які іноді допомагають прибирати в номерах. Вести готельний бізнес Вікторії допомагає знання іноземних мов: англійської та грецької. Їх вона вивчила на Кіпрі. Вікторія згадує, що після школи пішла навчатися у ветеринарну академію в Петербурзі, але перервала навчання через алергію на шерсть котів. В цей же час її матір звільнили з роботи, і сім'я залишилася без коштів для існування. Тоді знайомий запропонував Вікторії попрацювати за кордоном. Вікторія зібрала чималу на ті часи суму на трудову візу і поїхала на заробітки. Працювала посудомийницею, офіціантом на Кіпрі, там вона вийшла заміж і народила дочку. Але шлюб виявився невдалим, і Вікторії довелося повернутися в Росію, буквально викравши свою дочку.
Зараз Вікторія чекає і сподівається, що вдасться знайти ліки для Лева. Ось вже кілька років у Нідерландах намагаються їх створити, але поки безрезультатно. Але найголовніше, каже, що здійснилася мрія її сина. «Це – мрія Лева, він цю мрію якось назвав, що це його рай, я рада, що він зараз в раю, за життя. Він тут щасливий. Я радію, і він радий. Раз він радий, то і ми раді, і всі навколо раді», – говорить Вікторія.
Над перекладом і адаптацією тексту та відео працювала Юлія Сайко-Ільєнко. Оригінал – на сайті «Настоящее время»
