- Президент країни-агресора Росії Володимир Путін, виступаючи на Валдайському форумі 27 жовтня, повторив російський міф про Катерину ІІ як «засновницю Одеси», заявивши, що «націоналісти не наважуються» знести її монумент у місті. Також він фактично заперечив суверенітет України.
- Історики кажуть, що Одеса насправді була заснована ще на початку 15-го століття за часів Великого Князівства Литовського (ВКЛ).
- Монумент, про який згадав Путін, називається пам’ятником «засновникам Одеси», а не Катерині як такій, хоча саме її кам'яна статуя є центральною фігурою монумента.
- Одеська міська рада 28 вересня не зібрала достатньої кількості голосів, щоб перенести пам'ятник, який спотворює історію, до музею.
- 28 жовтня речник Одеської обласної військової адміністрації (ОВА) Сергій Братчук наголосив, що заяви Путіна про пам’ятник Катерині ІІ спонукають до «більш рішучих дій» місцеву владу.
(Рубрика «Точка зору»)
Ірина Костенко, Ірина Халупа
Одеська міська рада провалила голосування за демонтаж пам’ятника цариці Катерині(монумент «Засновникам Одеси»), засвідчивши, що на восьмому місяці широкомасштабної війни Росії проти України демонтаж засад «русского мира» в головах певної частини одеських депутатів ще не відбувся.
Подібним «героям» Володимир Путін присвятив цілий абзац у своєму виступі з приводу спроби анексії українських територій: «немає нічого сильнішого за рішучість цих людей повернутися у своє справжнє історичне суспільство».
Імператриця Катерина це ж не просто так. Вона є одним з найбільших символів імперії зла. Московити називають її «вєлікой». А поважні історики з цього кепкують.
«Катерину ІІ винагородили епітетом «велика»… але слід поцікавитись, чи можна тільки розміри тіла та брутальну силу вважати за ознаки величі, – розмірковує доктор історії Норман Дейвіс у своєму бестселері «Історія Європи». І додає – «неважко знайти риси, що породжують скорше сором, аніж повагу».
У цьому зв’язку конче необхідно пам’ятати ментальні особливості московитів. Адже те, що у цивілізованих суспільствах викликає сором, у них – дуже часто спричиняє повагу і захоплення. Саме так вийшло і з Катериною.
У чому ж імператриця Катерина ІІ таки була «великой»?
Нагадаємо про два «діяння», в яких імператриця проявила себе безперечно «великой».
Перше – це фальсифікація історії
Саме за наказом імператриці Катерини 1783 року було створено Комісію для написання російської історії.
Під недремним оком імператриці комісія оголосила українців (тоді руських) і московитів «единим народом», а княжу Русь – першою російською державою. Катерина ретельно цензурувала матеріали комісії і особисто написала родовід київських і московських князів. За її вказівкою провели ревізію усіх стародавніх літописів – одні виправляли, другі переписували, треті – найбільш небезпечні для імперії – знищували.
Новоспечену версію московської історії опублікували 1792 року. Вона стала еталоном для майбутніх істориків 19-го століття і лягла в основу «Істории государства Российского» у 12 томах Карамзіна, а також фундаментальної «Истории России с древнейших времен» у 29 томах Соловйова.
Згодом катерининську оборудку з перетворення московитів у «русских» дуже влучно означив професор Берлінського університету Александер Брюкнер у своїй «Історії Росії».
«Виплеканий монгольськими ханами народ з мізерним, орієнтального характеру культурним надбанням раптом перетворився у старовинний з багатющою спадщиною європейський народ», – зазначив Брюкнер.
Спекулюючи краденим ім’ям та історією, Росія зробили собі у світі цивілізований імідж – маску, яку зриває сьогодні варварська війна.
Докладно про спецоперацію «вєликой» імператриці щодо ревізії історії ми писали у статті Як Московія стала Росією? До 300-ліття «викрадення» назви українського народу
Друге – це сексуальне життя
Друга сфера «великих» діянь російської імператриці Катерини ІІ відбувалася у її спальні.
Документально і старанно перебіг подій і осіб у цій «державній справі» засвідчив у своїх щоденниках особистий секретар цариці Храповицький.
Норман Дейвіс в «Історії Європи» називає «імператрицину сексуальну розбещеність… огидною». Публіцист Євген Маланюк у своїх статтях характеризує царицю не інакше як «короновану повію».
Для ефективного обігу своїх коханців цариця Катерина навіть запровадила церковну реформу.
Формат реформи передбачав секуляризацію (себто відібрання) у церков і монастирів земель, маєтностей і цінностей. Традиційно і землі, і маєтності монастирі отримували від жертводавців за духовними заповітами на поминання душ.
Катерина розчерком пера перепрофілювала заповіти небіжчиків, присвоїла колосальні монастирські багатства і винагороджувала ними численних своїх коханців.
Смішно(хоч і не дуже), але двоє з них – Потьомкін і Зубов – увіковічені разом з Катериною в одеському монументі.
Звісно, офіційно їх туди умостили не як імператрициних коханців, а як її «сподвижників» і «засновників Одеси». Насправді ж до заснування міста ці двоє так само як їхня коронована патронеса, жодного стосунку не мали.
Нагадаємо, з чим саме вони увійшли в історію.
Платон Зубов – невіглас і боягуз, який за повної відсутності бойових заслуг і виключно через прихильність імператриці підійнявся чином від ротмістра до генерала-фельдцейхмейстера і начальника Чорноморського флоту. Ясновельможний князь найбільше уславився жадібністю, підступністю та звичкою умиватися вершками.
Григорій Потьомкін – генерал-фельдмаршал, губернатор Новоросійської губернії, будівничий так званих «потьомкінських сіл». Ясновельможний князь організував знамениту річкову подорож для Катерини та її двору до Херсону і Криму.
Щоб продемонструвати успішність своєї колонізаційної політики на тих землях і засвідчити цариці «як «благоденствують» українські люди від того, що над ними панує Російський уряд»... (історик Микола Аркас)
Далі цитуємо британського професора Нормана Дейвіса:
«Задля цього Потьомкін підготував кілька пересувних «сіл», кожне з яких мали розміщати в стратегічному пункті на березі річки. Люди Потьомкіна, вбрані як веселі селяни, тільки- но помітивши імператорську барку, починали якнайпалкіше вітати імператрицю та чужоземних послів. Та коли барка ховалася за поворотом вони чимдуж скидали капелюхи та блузи, розбирали декорації і за ніч знову виставляли їх десь нижче за течією річки.
«Потьомкінські села» стали прозивними для давньої російської традиції ошуканства та дезінформації. Насильство та шахрайство – засоби, до який удається кожна диктатура, але потьомкінство в Росії обернулось у невмирущу доктрину».
Про невмирущість цієї давньої «російської традиції ошуканства та дезінформації» сьогодні свідчить монумент «Засновникам Одеси», який так палко захищають деякі депутати у перервах між російськими обстрілами міста.
Безумовно, попри те, що десятки тисяч громадян України виступили за демонтаж цього пам’ятника, народні обранці мають право вважати інакше. Адже в Україні демократія.
Але демократія, як відомо не терпить фейків. Напис же на монументі – «Засновникам Одеси» – це чистісінький фейк, імперська спекуляція, яку конче необхідно прибрати, а потому, називаючи речі своїми іменами, відповідно підписати: «Коронованій повії Катерині ІІ та її ясновельможним коханцям від нащадків холопів».
Ірина Костенко, Ірина Халупа – журналісти
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
