Травень 1945 року у Празі, як згадували очевидці, був сонячним і теплим, щедро цвів бузок, переважно бузковими китицями зустрічали пражани на вулицях радянське військо, зустрічали з радістю здобутої свободи. В цьому переконують численні тогочасні кіно і фото документи. Що не потрапило на фотоплівку, так це події після 8 травня, коли Прага стихла від страху. Особливий страх скував тисячі емігрантів: українців, білорусів і росіян, яким дала притулок демократична Чехословаччина Томаша Масрика. Дуже швидко в цьому середовищі почали розлітатись новини про арешти емігрантів і їхню депортацію до СРСР.
СМЕРШ з перших травневих днів перемоги у Празі приступив до арештів емігрантів. Серед перших арештованих був правник Валентин Садовський (1886–1947) – один з тих, хто працював над статутом Центральної ради, її організаційною структурою, був міністром праці УНР, членом НТШ. На еміграції в Чехословаччині викладав в Українській господарській академії, займався проблемами демографії, яким присвятив низку праць. 12 травня 1945 року Валенти Садовський був СМЕРШем арештований за те, що «проводив роботу ворожу СРСР». Хворого Валентина Садовського вивезли до Києва, утримували в Лук’янівській тюрмі, де він в листопаді 1947 року помер. Вирок суду – 10 років тюрми Садовський не встиг виконати.
24 травня 1945 року в Празі був арештований письменник і видавень Григорій Омельченко (1884–?). Головний науковий інтерес – слов’янознавство, історія українськокго книгодрукування, яким присвятив свої праці. Під час арешту (жив на вул. Пштроссовій 6 –Pštrossova 6) була втрачена значна частина особистого архіву і наукові праці вченого. Григорія Омельченка вивезли в Сибір, де в концтаборі він загинув. Точна дата смерті, місце поховання невідомі.
Максим Славінський (1868–1945) належав до найбільш відомих і шанових осіб в середовищі української емінрації. До Праги приїхав на початку 1919 року як голова надзвичайної дипломатичної місії УНР в Чехословаччині (до 1923-го). На еміграції займався педагогічною роботою, зокрема, викладав новітню історію в Українській господарській академії, був членом Українського академічного комітету, також один із засновників українсько-чеського видавництва «Всесвіт». А ще разом з Лесею Українкою займався перекладами творів Гергіха Гейне. СМЕРШ арештував Максима Славінського 27 травня 1945 року. (празька адреса на день арешту: вул. На Веселі 738/34 – Na Veselí 738/34). Славінський, якому тоді було 76 років, належав до найстарших арештованих українських емігрантів. До Сибіру він не доїхав, загинув від катувань в Києві в камері Лукянівської тюрми 23 листопада 1945 року
Августина Волошина (1874–1945) – греко-католицького священника, прем’єр-міністра уряду Карпатської України (1938 рік), президента Карпатської України (15–18 березня 1939-го), культурного і громадського діяча добре знали і поважали українці в Чехословаччині. Протягом 1920–1938 років він був редактором української газети «Свобода», разом із дружиною на власні кошти утримував сиротинець, в якому виховувалось 22 дітей, видавав підручники, також викладав в празькому Українському Вільному Університеті. СМЕРШ арештував Августина Волошина 20 травня 1945-го, його вивезли до Москви, де після довгих допитів у Бутирській тюрмі 19 липня він помер. Так празький дім на вул. Под Ліпкамі 12 (Pod Lipkami 12 ) став його останньою адресою. Місце поховання Августина Волошина невідоме, у Празі на Ольшанському цвинтарі на символічний могилі Волошина встановлений пам’ятник.
Видавець Євген Вировий (1889–1945) на еміграції в Празі заснував «Видавництво Української молоді», співпрацював з часописом «Книголюб», належав до тих активістів, хто доклався до заснування українського «Пласту». Відомий був також, і не тільки в Чехословаччині, як філателіст, опрацьовував українську філателістичну термінологію, марки з його збірки часто експонувались на міжнародних філателістичних виставках в Парижі, Відні, Берні, інших містах. Появі на світ у 1941 році в Празі «Кобзаря» Тараса Шевченка завдячуємо Євгенову Вировому. Це видання вийшло за кошти жертводавців, але переговори з видавцями, друкарнею, коректуру книжки Євген Вировий перебрав на себе. Коли 17 травня 1945-го до будинку №49 на вул. Градешінскій (Hradešinská 49), де жив Євген Вировий, під’їхало авто радянських спецслужб, він викинувся з вікна. «Вирішив померти вільним» – так згадували трагедію сучасники. Доля унікальної збірки марок невідома.
Остання адреса відомого бібліографа Петра Зленка (1891–1954) – вул. Лужіцка 38, помешкання №1 (Lužická 38) в Празі. Як старшина 12 артилерійської дивізії Петро Зленко боровся за волю і незалежність України. Після поразки визвольних змагань він у 1923 році дістався до Праги, зайнявся історією українського книгодрукування, редагував часопис «Український тиждень», опрацьовував українську наукову термінологію. 6 липня 1945 року до помешкання на Лужіцкій увірвався СМЕРШ, Петра Зленка допитували спочатку в Празі, потім перевезли до Києва, де він вислухав вирок Військового трибуналу: 10 років таборів. Ув’язнення відбував у спецтаборі №7 Озерлаг в місті Тайшет Іркутської області, де 1 листопада 1954-го загинув. Місце поховання не встановлене.
6 травня цього року на будинку, де жив Петро Зленко, з ініціативи чеського фонду Poslední adresa – «Остання адреса» і працівників Інституту з вивчення тоталітарних режимів (Ústav pro studium totalitních režimů) встановлена пам’ятна табличка.
Ось так радянський СМЕРШ «відзначив» Перемогу над нацизмом в країні-союзниці Чехословаччині. На жаль, і досі немає докладного переліку імен українських емігрантів в Чехословаччині, які дістались до рук СМЕРШу. Хоча саме вони стали першими жертвами радянського режиму в Чехословаччині й празькі адреси були тими останніми в їхньому житті на волі.
