Львів – Майже через 100 років після того, як українська письменниця Леся Українка сфотографувалась у Чернівцях, її оригінальну світлину виставили у національному літературно-меморіальному музеї Івана Франка у Львові (Дім Франка). Виставка однієї світлини, яка присвячена 150-річчю від дня народження поетеси, розвіює совєтський міф про буцімто «мужеподібність» Лесі України, як зауважила науковий дослідник життя і творчості Лесі Українки Тамара Скрипка (США).
А ще одна загадкова історія стосується портрету Лесі Українки, який у 1900 році намалював український художник Іван Труш. Але він не виконав прохання письменниці і Леся Українка припинила їхнє спілкування.
Оригінальна світлина розміром 10,8х6,4 см. Її 30-літня письменниця Леся Українка зробила 30 липня 1901 року в Чернівцях у «Фотографічно-артистичному ательє» Яна Кржановського, що сьогодні на розі вулиць Ольги Кобилянської і Антона Кохановського. Леся Українка приїхала тоді в гості до своєї подруги Ольги Кобилянської.
На звороті головна сенсація – точна дата і місце, а також авторська присвята подрузі особливою мовою – «спілкування займенниками» – «Комусь від когось на спомин «літа на Буковині» 1901 р.».
Леся Українка подарувала свою фотографію письменниці Ользі Кобилянській. Зокрема, вона написала такі слова – «Цвіт папороті можна дістати, тілько переживши найстрашнішу ніч». У цьому афоризмі її світогляд і характер, особиста драма її і Ольги Кобилянської. Леся Українка називала Ольгу Кобилянську «цвітом папороті» і цей образ зустрічається у їхньому листуванні.
«Мені здається, що цвіт папороті, якби він був, то був би до Вас подібний» (Леся Українка, 26 грудня 1900 року).
«Мій хтосічку, мій з папороті квіте...» (Ці слова з листа від 1-2 січня 1902 року).
На світлині поєднані дві любовні драмиБогдан Тихолоз
«Це той фотопортрет, на якому вона сама собі найбільше подобалася. За свідченнями її найближчих людей, була найбільш подібна на себе. Їй нелегко було догодити з її зображенням. Вона не любила, коли на світлинах виглядала гордовито. На цій світлині поєднані дві любовні драми. Перша, це кохання Лесі Українки до Сергія Мержинського, незадовго до того, як зробила цю світлину, вона поховала свого друга і приятеля, якому присвятила інтимні ліричні вірші. Від цієї втрати сама ледь не померла. Вислідом цього кохання стала її енергетично-потужна драматична поема «Одержима». Писала у таку страшну ніч, не дай Боже, вдруге таке пережити» – це слова Лесі Українки.
Друга, це любовна драма Ольги Кобилянської і письменника Осипа Маковея, який відкинув її пропозицію спільного життя. І зрозуміло, що Ользі Кобилянській це було болюче і ця драма кохання теж, як і Лесі Українки, розгорталась влітку 1901 року. Найстрашніші ночі були в обох, але сила підтримки і творчості, приятелювання письменниць допомогли це пережити», – розповідає куратор виставки, директор Дому Франка у Львові Богдан Тихолоз.
Власна світлина подобалась Лесі Українці та її рідним, бо на ній вона без пафосу і погорди, відображає її світ, вираз особистості. Це впевнена у собі, сильна, творча, інтелектуальна жінка.
Зрештою, сестра Лесі Українки – Ізидора Косач-Борисова – написала: «Це фото, що сама Леся і всі близькі її вважали за найкраще».
А ще є одне свідчення, що фотопортрет подобався письменниці. Її чоловік – фольклорист, в’язень радянських концтаборів Климент Квітка (були у шлюбі з 1907 року) – написав у спогадах: «Скромний вираз на тій карточці без порівняння ближчий до властивого Лесі виразу. Можу засвідчити, що й сама Леся находила сей знімок подібнішим, хоча находила, що на ньому вираз занадто вже смиренний: «Baranek Boży», – казала вона, жартуючи про тую карточку».
Оригінал фотографії не був відомий дослідникам життя і творчості Лесі Українки. Відтак текст авторської присвяти не внесений до Повного академічного зібрання творів Лесі Українки у 14 томах (2021 рік).
Ця світлина куплена з приватної колекції для фондів Національного літературно-меморіального музею Івана Франка у Львові ще у 2001 році, але чомусь не презентувалась. Можливо, не зацікавила науковців або ж не зауважили.
Дослідниця біографії Лесі Українки і родини Косачів, головна хранителька фондів Архіву-музею Української вільної академії наук у США Тамара Скрипка припускає, що фотографія з колекції сестри Лесі Українки – Ольги Косач-Кривинюк. Ймовірно, світлина якийсь час зберігалась у фондах Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) у Львові серед особистого архіву Лесі Українки, потім була у різних людей.
Розвінчання міфу про нерозділене коханняТамара Скрипка
«Світлина розкриває тайну образу Лесі Українки, відслонює таїну її приватного життя. Це зображення – найхарактерніший образ письменниці поміж 18 фотопортретів, які збереглися до нашого часу. Нарешті зникне совєтський «мужеподібний» образ письменниці з могутніми плечима, який втілювався, на жаль, у більшості совєтських пам’ятників, на сторінках навчальних підручників. Щодо змістодарчого змісту світлини, то це ще один штрих для розвінчання міфу про нерозділене кохання до Сергія Мержинського, який досі живе і закинений ще з совєтських часів»», – говорить Тамара Скрипка.
Леся Українка та Іван Труш
У фондах НТШ у Львові зберігалась, вочевидь, фотографія Лесі Українки з Буковини, а також і її портрет, який намалював на замовлення товариства український художник Іван Труш. Він спеціально у 1900 році поїхав у Київ малювати письменницю з натури. Поетеса позувала галицькому маляреві протягом двогодинних сеансів у приміщенні Київського міського музею старожитностей і мистецтва. Там для Івана Труша облаштували майстерню. Бо він малював портрети й інших видатних українців для НТШ.
У квітні 1901 року Леся Українка вперше побачила свій портрет. Тоді вона написала своє враження: «Була в редакції «Вісника», де мала приємність бачити свій портрет, мальований у Києві – не знаю чому, але воно чогось таки смішнувато на се дивитись…»
Іван Труш почав малювати портрет у Києві, а продовжив роботу у Львові і, вірний своїй методиці малювати дві аналогічні роботи, створив ще один такий самісінький портрет Лесі Українки – авторську репліку, тобто повторення, яку залишив у себе. Леся Українка про це не знала. Цей портрет придбав польський граф Леон Пінінський. Поетеса у 1903 році наполягала, щоб цей портрет-репліку художник забрав і знищив, а залишив лише той, що зберігався в НТШ. Іван Труш її не послухався, тому спілкування з малярем поетеса розірвала.
Леся Українка дуже обуриласяРоксоляна Козак
«Був цілий скандал, тому що художник один із варіантів виставив на своїй персональній виставці і твір був проданий і залишався в колекції графа Леона Пінінського аж до 1940 року, коли його збірку «націоналізували» і передали до Національного музею у Львові. Леся Українка дуже обурилася цим портретом-реплікою. Труш намагався пояснити, що портрет, який намалював для НТШ, там і залишиться. Але Леся була непохитна у своїх переконаннях і не хотіла, щоб її портрет був у приватній колекції.
Про долю зображення Лесі Українки, яке належало НТШ, нічого не було відомо. Щойно 1954 року цей портрет надійшов до тоді Львівського музею українського мистецтва (Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького – ред.), а 1958 року потрапив до Київського державного музею українського мистецтва (Національний художній музей України– ред.)», – розповідає завідувачка музею імені Івана Труша у Львові Роксоляна Козак.
Хоча непорозуміння призвело до погіршення стосунків між художником і письменницею, але сьогодні є два портрети Лесі Українки пензля Івана Труша 1900 року у музеях у Києві та Львові і невідомо, який є авторською реплікою.
