Російська окупація ЧАЕС очима сталкера-екстремала: «вони попідривали лінії живлення станції»

ЗАПОРІЖЖЯ – Запорожець Сергій Хижняк – екстремал, який 24 лютого 2022 року разом із трьома колегами-спортсменами або сталкерами, як їх ще називають, перебував у Чорнобильській зоні. Вони на власні очі побачили як відбувається вторгнення. Зрозумівши, що розпочалася широкомасштабна війна, екстремали долучилися до персоналу ЧАЕС. Того ж дня російські підрозділи, зокрема танкові, окупували атомну станцію, а персонал і cталкери потрапили у полон. Звільнитися вдалося аж 20 березня, коли провели часткову ротацію персоналу і евакуацію людей з ЧАЕС до Славутича. Про пережите Сергій Хижняк розповів Радіо Свобода.

Сніданок під звуки вибухів у Прип’яті – так почався ранок 24 лютого 2022 року для запорізького екстремала Сергія Хижняка.

«24 числа ми з друзями були у Прип’яті. І ранок у нас почався прямо з прильотів. Десь поряд прилетіло. Перший вибух ми почули – і спочатку не зрозуміли, що відбувається. Вийшли на балкон у будівлі, де перебували. Почули другий вибух і побачили розриви «Градів», там десь удалечині вони були. І почули, як летять літаки, гелікоптери. Побачили, як летять дрони. І зрозуміли, що дійсно почалась війна. Ми до останнього не вірили. 21-ше сторіччя. Як війна?» – пригадує спортсмен.

Сергій Хижняк і його колеги-екстремали з Дніпра планували встановити неформальний рекорд з хайлайну – пройтися по стропі між 16-поверхівками у Прип’яті. Раніше спортсмени вже бували в зоні і ходили по хайлайну на радіолокаційній станції «Дуга».

У лютому минулого року група, як сталкери, зайшла до Чорнобильської зони за кілька діб до початку повномасштабного вторгнення. Сергій Хижняк пригадує, що в ті дні ще офіційно проводились екскурсії до Прип’яті:

«19-20 лютого закрили вхід у Прип’ять. Ми якраз у цей час і заходили у зону. Майже дві доби йшли через поля, потім переправлялись через річку. Весь цей час у нас не було зв’язку, ми не знали, що відбувається і наскільки ситуація стає небезпечною. Коли дійшли до місця, де є зв'язок, то були вже дуже втомлені. Добрались до зв’язку і зрозуміли, що щось насувається, але варіантів не було: треба було трохи поспати, бо з ніг падали. Ухвалили рішення, що о 4-й ранку прокидаємося, снідаємо, збираємо речі і повертаємось назад. І так трапилось, що о 4:50, поки ми снідали, був перший приліт».

Екстремал додає: «Дорога до того місця, де ми планували тягнути хайлайн, займала півтори-дві доби. І коли ця вся ситуація почалася, то у нас було розуміння, що з тією кількістю речей, які ми мали, навіть якщо частину їх кинемо, ми не набагато швидше будемо йти. По-перше, ми були втомлені, прямо бігти не вдалось би. До того ж, треба долати річку, треба робити переправу. А танки і піхота досить швидко рухаються, тому шансів, що нас можуть побачити, коли будемо переправлятися через річку, і застрелити, було реально багато. Відповідно, єдиним правильним рішенням було, все-таки, йти на станцію».

На ЧАЕС

На ЧАЕС спортсменів зустріли українські нацгвардійці. Запорізький екстремал пригадує, що ті, оглянувши його і колег речі і розпитавши їх про те, що ті бачили, відвели до начальника зміни на станції:

«На станції є бомбосховище, але це режимний об’єкт. Нас в жодному випадку не могли тули пустити. Відповідно, оскільки були постійно повітряні тривоги, було чути, як летять чи-то ракети, чи-то літаки, інженер станції запропонував нам спуститися до підвалу. Поки ми були у цій кімнаті, всю інформацію ми могли збирати лише за вібрацією стін, звуках, які чули. Довгий час було тихо, потім чути було, як якась важка техніка їздить. За звуком важко зрозуміти, що за техніка, чия вона, тому ми домислювали різне. Інженер станції довго не повертався. Нам він сказав: «Я прийду до вас близько шостої». На початку десятої він спустився до нас і каже: «Ситуація дуже важка – станція захоплена».

Виходили з підвалу спортсмени вже під дулами автоматів російських військових, каже Сергій Хижняк.

«Нас вивели двоє бурятів під дулами автоматів. Ми зайшли до приміщення, а ці буряти вже розвалилися там. Якісь ящики, купа зброї, гранатомети. Ми на все це дивимось і чітко розуміємо, що все це серйозно. Як такого страху не було, але було розуміння, що все серйозно».

Додає: «Самі буряти у нас питали, чи знаємо ми, де розташовані американські бази чи бази НАТО. Ми посміялись з цього, авжеж. Сказали, що то для вас байку придумали».

Сергій Хижняк розповідає, що мав наступного дня і розмову з російським генералом, що перебував на ЧАЕС. Пригадує, як це було:

«Йому було цікаво, хто ми такі. Їм казали, що існують такі сталкери, нелегальні відвідувачі зон. Але йому все одно хотілось поспілкуватися. Він підійшов і почав ставити запитання, хто я такий, чим займаюсь, чи не військовий я. Я кажу: «Не військовий». Він на мене дивиться: «Ну, ти ж служив». Кажу: «Ні, не служив». «Ти ж брешеш». «Не, не брешу». А один з бурятів говорить: «Так ось в нього ж чоботи військові». А на мені якраз талани були. Дуже вдала модель, і вдала не лише для військових. Вона підходить для рибалок, сталкерів. Я йому кажу: «В таких чоботах у нас на кожному будівництві ходять. У нас є сайти, де можна купити таке взуття ношене, нове. Це не проблема». Він на мене дивиться: «Ти ж брешеш». «Ні. Не брешу».

Запорожець ділиться: у тій ситуації, в якій він з колегами опинився на ЧАЕС, не боятися і не панікувати їм допомагав досвід занять екстремальними видами спорту. Найбільш складними психологічно, каже, для них були перші дні вторгнення.

«І було пару днів, коли станція перейшла на дизель-генератори. Вона заживлена, наскільки пам’ятаю, зі сторони Києва по трьох лініях. Першу лінію підірвали одразу. Згодом другу, а потім і третю лінію електропередач. Станція лишилася без електрики, а вона має працювати постійно. Станція перейшла на дизель-генератори. І це було хвилююче, коли дивишся, що весь персонал бігає, і ти розумієш, що у них, мабуть, для цього є причини».

Життя на окупованій станції

Новини про те, що відбувалось в країні, екстремали первинно отримували від інженера-начальника зміни станції. Перші дні вони також не мали зв’язку з рідними, адже коли прийшли на ЧАЕС, віддали свої телефони інженеру станції:

«А потім попросили телефони, щоб хоча б відправити повідомлення близьким, що живі і здорові. Мережа ледве ловила, тому особливо не телефонували їм, писали листи, повідомлення. А потім, наскільки я зрозумів, вежу підірвали і мережа лягла, зник інтернет. Але ще був по кабелю якийсь інтернет на станції: можна було десь покласти телефон, він полежить – і упродовж години повідомлення відправиться. Згодом у якийсь момент перебили кабель, і зв'язок зник взагалі. На станції є якийсь спецзв’язок зі Славутичем, є спеціальний зв’язківець, і ми давали йому номери наших рідних і просили відправити повідомлення, що живі-здорові. Тобто він зв’язувався з кимось у Славутичі, а звідти вже надсилали наші повідомлення».

Весь час перебування на станції Сергій Хижняк разом з колегами-спортсменами мешкав у підвальному приміщенні побутового корпусу ЧАЕС:

«У нас у підвалі була маленька кімнатка. Нас там весь час тримали. А потім, щоб нам трохи місця було, то нам віддали весь підвал і закривали в ньому. В цьому підвалі було радіо. Ми вмикали його, і хоч трохи чули наші новини, чули наш гімн, чули все, що відбувається в країні. Але все одно ми лишались там: ти сидиш і нічого не можеш зробити, і тебе емоції розривають. З однієї сторони, це злість, а з іншої сторони, трохи безпорадність, бо ти нічого не можеш вдіяти. Просто сидиш, у стіну, слухаєш радіо – і це всі твої заняття. І ти розумієш, що хочеться щось робити. Тому ми випросили, щоб нам дозволили допомагати на кухні. В цій їдальні їли наші – наша охорона, весь персонал, нацгвардійці. Тому це була присутність серед наших, спілкування з нашими, якийсь обмін інформацією і взаємопідтримка один одного».

Загалом водночас зі сталкерами в той момент на ЧАЕС в російському полоні перебували близько 300 людей, каже Сергій Хижняк. Кількість російських же військових, які тоді були на одній з ними території, за підрахункам спортсмена, могла досягати 170 осіб. Це були, каже він, як російські армійці, так і представники російського ОМОНу, що слідкували за роботою персоналу ЧАЕС.

«У нас була велика посудомийна машина. І вони приносили свій посуд, щоб в неї завантажувати, щоб вони самі його не мили руками. Тому ми почали рахувати склянки, тарілки, і розуміли, яка кількість їх передувала прямо безпосередньо на цій території. Це було близько 140-170 людей. На початку на станції було кілька танкових підрозділів. А потім вони потроху-потроху виїжджали, їхали і ніхто не приїжджав. І було помітно по їхнім обличчям, що радість кудись зникає, настрій у них падає. І в цей час бачили росіян, що пиячили, що хтось з них між собою десь там штовхався», – ділиться запорізький екстремал.

Евакуація і перебування у Славутичі

20 березня відбулася часткова евакуація до Славутича працівників ЧАЕС та інших служб, що перебували на станції. Серед тих, кому дозволили поїхати туди, були і спортсмени-екстремали.

Частину шляху до Славутича, каже Сергій Хижняк, вони подолали на автобусах, а ще частину по воді:

«Доїхали до Дніпра, а там був підірваний міст. З іншої сторони припилив дерев’яний човен з мотором. Ця переправа зайняла близько трьох годин загалом, аби всіх доправити на інший берег. Ми в одній з останніх груп були. І це було таке неймовірне відчуття, коли ми переправились, і нас зустрічають, а навколо – прапори України, нас зустрічають наші радісні, пропонують чай-каву. Це було таке відчуття «Ось вони, свої!»

На той момент довкола міста Славутича точилися активні бої: «На кордоні з містом були чутні бої. Артилерія працювала постійно. Було видно, як авіація літає, яка Чернігів бомбила. Це було як новий левел, новий рівень. Ми пройшли на новий рівень гри. Нам доводилось добувати їжу, комунікувати з місцевими, дізнаватися, чи можна якось дістатися до Києва».

Сергій Хижняк пригадує, якою була в міста на той момент гуманітарна ситуація. У Славутичі діяв пункт видачі гуманітарної допомоги, а також до міста доправляли продукти з найближчих ферм:

«З сусідніх сіл приїжджала машини з продуктами. З картоплею машина. Машина з грибами і машина з молоком. Привозили з якихось ферм, що були неподалік. І ти розумієш, що все місто стоїть за цими продуктами, і сам так само стаєш у чергу. Цілий день стоїш, аби купити мішок картоплі або грибів, тому в нас були гриби з картоплею, картопля з грибами, суп з картоплею і грибами. Ось так ми урізноманітнювали наші страви».

На четвертий день після евакуації екстремалів до Славутича, розповідає Сергій Хижняк, російські військові розбили блокпост на в’їзді до міста і наступного дня з військовою технікою увійшли до населенного пункту:

«Все місто піднялось. І ми теж пішли на мітинг. І цікава така ситуація була. Ми йдемо і чуємо постріли автоматів. Ти розумієш, що чуєш постріли, але починаєш йти швидше у той напрямок, звідки вони. Ми йдемо, і я кажу хлопцям: «Ось там стріляють – по ходу треба туди швидше йти». І поряд йде місцевий хлопчина, дивиться на мене: «О, точно. Там стріляють – треба туди поспішати». І ми розуміємо, що все місто так робить, ніхто не боявся пострілів, навпаки, поспішали туди, де все відбувалось. Вони намагались відганяти натовп газом, стріляли у повітря з автоматів, кидали світло-шумові гранати у натовп. Власне, одну людину вони вбили, кількох поранили».

Учасники акції змогли домогтися, аби військові РФ відпустили захопленого ними мера міста і наступного дня покинули місто.

Повернення до рідного міста і волонтерство

Усього Сергій Хижняк разом з колегами-спортсменами перебував у Славутичі тиждень. Доправитися їм до столиці допоміг один із працівників охорони ЧАЕС, з яким екстремали познайомились під час перебування на станції. Із Києва ж спортсмени вже повернулись до рідних Дніпра та Запоріжжя.

Повернувшись до Запоріжжя, Сергій Хижняк приєднався до партнера по бізнесу, що займався волонтерством і допомогою військовим. Під час відвідування тренінгу з надання першої домедичної допомоги у Запоріжжі познайомився з представниками місцевої організації Червоного Хреста. А згодом приєднався як волонтер до їхнього загону швидкого реагування, який виїжджає допомагати рятувальникам та медикам після обстрілів міста з боку військ РФ, доправляє гуманітарну допомогу в прифронтові зони.

Екстремал зазначає, що пережите рік тому в Чорнобильській зоні спонукає його займатися волонтерством у вільний від роботи час. З цих же причин він взявся вдосконалювати свої знання з надання першої невідкладної допомоги. Наразі не виходить з дому без індивідуальної аптечки:

«За досвідом Чорнобиля, є розуміння: все, що з собою є – ось те і ти будеш максимально використовувати. Шансів, що в тебе буде можливість щось із собою взяти додатково, перед якоюсь ситуацією, нема. Наприклад, якщо їдеш машиною, о все, що маєш у машині – те і можеш використати. Кудись заїхати, щось придбати ані часу, ані шансів не буде. Якщо вийшов з дому без нічого, то будеш виживати без нічого».

Додає: «Якщо вийшов і в тебе у рюкзаку є аптечка, то в тебе є аптечка. Власне, поки йде війна я без аптечки нікуди не виходжу. Поки війна в Україні може прилетіти куди завгодно. Як показує практика, їх «високоточні» ракети можуть впасти як десь в полі, так можуть впасти і житловий будинок, і навіть у зупинку транспорту. Тому коли виходиш і навіть стоїш на зупинці транспорту, то шанс, що туди може прилетіти, цілком є, тому я такий, щоб у кожного мешканця України було розуміння, що таке надання першої допомоги, щоб у кожного мешканця України зараз під час війни була індивідуальна аптечка для власної допомоги».

А ще час проведений у російському полоні змусив переглянути його погляд на деякі повсякденні речі:

«Я ціную навіть ось такі дрібниці, як пішов на вулицю і замовив каву. Так, це кава замовлена під час війни. Повітряна тривога, а дівчина робить каву, вона продовжує її робити і продовжує робити її смачною. І я п’ю, і я насолоджуюсь цією кавою. Я б ніколи так не насолоджувався у мирний час, а під час війни ця ситуація, яку пережив, дала мені можливість цінити ті речі, які раніше ніколи б не цінував», – каже Сергій Хижняк.

Чорнобильська АЕС понад місяць була під російською окупацією навесні 2022 року. 31 березня стало відомо, що російські війська залишили територію Чорнобильської атомної електростанції. З собою вони забрали 169 військовослужбовців Нацгвардії, які перебували полоні з моменту російського вторгнення 24 лютого. Процес їх повернення до України триває до сьогодні.

Також, за даними американського видання The Washington Post, російські військові вивезли з території Чорнобильської атомної електростанції обладнання на суму близько 135 мільйонів доларів.

26 квітня 2023 року, у роковини аварії на Чорнобильській атомній електростанції президент України Володимир Зеленський повідомив у своєму зверненні, що після деокупації «наукові та безпекові підприємства в зоні ЧАЕС уже повернулися до нормального режиму роботи».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Висунуто підозру генерал-майорові Росгвардії, який керував операцією із захоплення ЧАЕС – ОГП

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Радіоактивні секрети Чорнобиля

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

За межею доступу. Експедиція з камерою у закриті зони Чорнобильського «саркофага» – фоторепортаж