Світлана Харченко – українська біженка з Маріуполя, яка двічі пройшла російську «фільтрацію» разом з дитиною, мамою та кішкою. Родина жила у Лівобережному районі Маріуполя. Жінка розказує, як удень 25 лютого його вже обстрілювали війська Росії та угруповання «ДНР». Через стрілянину та бомбардування сім’я 20 днів просиділа у холодному, темному та брудному підвалі. П’ятирічна Христина, дочка Світлани, плакала та просилася назад у підвал, коли її виводили на вулицю подихати повітрям. Журналісти зустрілися з родиною в естонському місті Пилва. Проєкт Радіо Свобода «Новини Приазов’я» розповідає, як маріуполька із сім’єю опинилася у Росії та втекла звідти до ЄС.
Виїзд із Маріуполя
Світлана Харченко згадує, як район, у якому вона жила, зайняли «ДНРівці», але невдовзі їх вигнали «кадировці». Вони шукали у будинку українських військових та снайперів і порадили жінці з маленькою дитиною їхати геть.
Будемо все рівняти із землею. Чому ви тут з дитиною сидите? Ідіть звідси! Ви хочете загинути?
– Ми, – каже – будемо все рівняти із землею. Чому ви тут з дитиною сидите? Ідіть звідси! Ви хочете загинути?
Жінка воліла б евакуюватися на підконтрольну владі України територію, але шлях туди був відрізаний.
– Я до останнього хотіла в Україну, але ми жили в Лівобережному районі – неможливо було потрапити на бік України. Їхати через усе місто було дуже небезпечно, бо нам треба було проїжджати через «Азовсталь», а вони (російські військові – ред) його (завод – ред.) постійно брали штурмом. Бомбили.
Після 20 днів у підвалі сім’я пішла у «воєнну комендатуру», яка розташована в кафе «Івушка». На кожну руку почепили пов’язки з розрізаного на клапті білого рушника.
– Змушували вдягати білі пов'язки. Ніби ми за «ДНР». Ми ж йшли (на евакуаційний автобус – ред.) так само з білими пов'язками, бо вони могли нас і пристрелити (дорогою – ред.).
Світлана виїхала з міста з дочкою Христиною, мамою Світланою та кішкою на прізвисько Софія Петрівна. Три дні родина провела в Приморському, звідти їх вивезли в окупований Донецьк.
«Фільтрація» в «ДНР»
На території, підконтрольній бойовикам, жінки пройшли першу «фільтрацію». Все було за наступною схемою: обшук речей, огляд телефонів та допит.
«Відкатують усі пальці», фотографують. Мою маму дуже сильно пресували
– Привозять нас у відділ «МВС», «відкатують усі пальці», фотографують. Мою маму дуже сильно пресували. Ми ж як українці платили військовий збір вісім років із зарплати (відсоток платили). («ДНРівці» запитували – ред.): «Чому ви платили ці гроші? З цих грошей нас обстрілювали. А ви мовчите!»
У Донецьку біженців поселили у шкільних класах та організували харчування.
– Там у мене дитина й отруїлася. (у лікарні – ред.) вони один раз поставили крапельницю, а потім сказали: «Ну, у вас немає грошей – напишіть розписку, що ви відмовляєтесь від лікування під власну відповідальність».
«Біженці з України, от ваш потяг до Астрахані»
Світлана з родиною 12 днів пробула в Донецьку, після цього їх автобусом вивезли до Росії.
– Нас привезли на вокзал у Таганрог об 11 годині ночі. Сказали: «От ваш поїзд до Астрахані. Не хочете – от вам залізничний вокзал, йдіть купуйте квитки. Куди хочете, туди і їдьте». – У мене істерика, мала плаче. А що нам робити залишалося?! Ми сіли в потяг і поїхали в Астрахань. Добу їхали».
ФСБ: «Ми всіх доб’ємо, усю Україну»
Опинившись більш ніж за 900 кілометрів від Маріуполя, жінки потрапили на «фільтрацію» в ФСБ. Там знов допитували.
Довелося брехати, підтакувати, бо я боялася говорити правду
– Мені довелося брехати, підтакувати, бо я боялася говорити правду. (у ФСБ говорили – ред.): «Це ж українці вас обстрілювали, ми ж вас врятували, звільнили – вас утискали там. У нас є інформація, що вам роздавали зброю. Ви – партизани, ви сюди приїхали, але насправді ви – українці, як у підпілля сюди приїхали».
– «Ми всіх доб’ємо, усю Україну», – згадує слова співробітника ФСБ старша жінка, теж Світлана.
Сім’я розповідає, що російські силовики поводилися з ними як з порушниками закону.
– Злочинців знаєте, як фотографують? З табличками з номерами. У Росії нас уже з табличками з номерами фотографували як злочинців.
Разом з іншими біженцями з України родина місяць прожила в дитячому таборі в Яксатово, що поблизу Астрахані. Як розказують жінки, більшість їхніх земляків мали проросійські погляди, тож здавали українські паспорти в обмін на статус біженця в Росії.
Харченки не віддали документів, ймовірно через це не отримали грошову допомогу в десять тисяч рублів (приблизно 4300 гривень) на людину.
Я кожної ночі виходила та плакала. Я не знала, що мені робити, як мені виїхати з Росії, бо я не хочу жити у країні, де всі в крові
– Забирають паспорт і дають тимчасову книжку (свідоцтво біженця – ред.) – і ми з нею можемо працювати. А без цієї книжки я нікуди не можу влаштуватися на роботу. Я намагалася – вони сказали: «Ні». Я не знала, де мені взяти гроші, щоб виїхати з Росії. Я кожної ночі виходила та плакала. Я не знала, що мені робити, як мені виїхати звідти, бо я не хочу жити у країні, де всі в крові.
«Це країна НАТО – Путін сюди не покаже носа»
Сім’ї Світлани допомогли російські волонтери, зокрема архієпископ Апостольської православної церкви Григорій Міхнов-Вайтенко. Він надіслав жінці 17 тисяч рублів (еквівалент 7300 гривень) на квитки до Санкт-Петербурга. Звідти родину відвезли на кордон з Естонією.
Наразі дві Світлани, дівчинка Христина та їхня кішка Софія Петрівна перебувають у місті Пилва.
– Тут безпечно. Я знаю, що це країна НАТО – Путін сюди не покаже носа, – впевнена жінка.
Вона вже знайшла роботу за спеціальністю – кухарем-кондитером, але досі шукає житло. Каже, з кішкою та дитиною це – проблема.
Я не хочу повертатися в Маріуполь, якщо він буде «ДНР» чи Росія. Я туди не повернуся. Якщо це буде Україна – я повернуся.
У далекосяжних планах жінки – повернення додому, попри те, що частина багатоповерхівки, де розташована її квартира, обвалилась після потрапляння снаряду.
– Усе одно в мене душа болить. Всюди добре, але вдома краще. Дуже хочеться повернутися в Маріуполь. Але я не хочу повертатися в Маріуполь, якщо він буде (під контролем – ред.) «ДНР» чи Росії. Я туди не повернуся. Якщо це буде Україна – я повернуся.
Докладніше про те, з якими проблемами стикаються українці, департовані з окупованих територій до РФ читайте в іншому матеріалі «Новин Приазов'я».
З огляду на бойові дії редакція не може отримати офіційного підтвердження про озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
- У Маріуполі одна з найбільших гуманітарних катастроф. Місто з кінця лютого заблоковане російськими військовими. Українська влада повідомляє, що Росія вивозить українських громадян у свої регіони і на територію окупованої частини Донбасу.
- За даними уповноваженої Верховної Ради з прав людини Людмили Денісової, станом на 12 квітня з територій Донецької і Луганської областей до Росії вивезли понад 700 тисяч цивільних жителів, українці перебувають у 35 регіонах РФ. Омбудсмен додала, що це підтверджує уповноважена з прав людини в Росії Тетяна Москалькова.
- Міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук раніше повідомила, що українська влада звернулася до Міжнародного комітету Червоного Хреста з вимогою отримати від Росії списки усіх примусово депортованих із Маріуполя громадян України.
- Українські підрозділи чинять опір у приазовському місті вже третій місяць. Нині тривають спроби вивести з міста поранених військових.
