Валерія Константинова
Керівник експлуатаційного підрозділу Запорізької атомної електростанції Олег Дудар прожив в окупованому Енергодарі пів року. Він – один з тих, кому довелося працювати під тиском російських військових. За словами чоловіка, українські працівники намагалися не допустити найжахливішої катастрофи. Фахівець розповів проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов’я», як відбувалося захоплення найбільшої в Європі АЕС, як вдавалося підтримувати її роботу та чому не варто очікувати добровільного виходу окупантів зі станції.
Що відбувалося на ЗАЕС до окупації?
Олег Дудар каже, що з перших днів масштабного вторгнення Росії в Україну на станції розуміли – поява військових РФ на АЕС – питання часу.
Було зрозуміло, що захоплення ворогом Енергодару та ЗАЕС, на жаль, відбудеться
– На півночі та на північному сході – в Києві, Харкові, Сумах, точилися важкі бої, і ворог просувався. Ми знали, що на півдні не залишилось значних військових з'єднань, проте ворог одразу відрізав нас по лініях «Мелітополь-Запоріжжя» та Армянськ і Нова Каховка. Тому було зрозуміло, що захоплення ворогом Енергодару та ЗАЕС, на жаль, відбудеться.
Ще до окупації керівництво станції вирішило скоротити присутність на ЗАЕС працівників, не зайнятих безпосередньо експлуатацією, ремонтом та обслуговуванням енергоблоків, каже чоловік.
– Якщо до війни на ЗАЕС, згідно зі штатним розкладом, працювало понад 11 тисяч людей, то після скорочення – приблизно до півтори тисячі. Це для того, щоб люди не постраждали під час захоплення. Крім того, на станції організували цілодобовий супровід адміністративно-технічного персоналу, який мав право ухвалювати рішення та віддавати вказівки робітникам. У такий спосіб була оперативна реакція на будь-яку зміну ситуації.
За словами чоловіка, щодоби чергували 30-35 осіб з керівництва станції.
– Мені довелося чергувати з 2 на 3 березня. Як відомо, ворог зайшов у місто (Енергодар – ред.) 3 березня, а захоплення станції та обстріл відбувалися в ніч на 4 березня. У цей час мене на станції не було, оскільки напередодні здав зміну своєму колезі.
Після того, як втратився зв’язок зі станцією, певний час не було відомо, що там відбувається, згадує Дудар.
Ця дика орда, попри небезпеку ядерних подій, вдалася до силового захоплення станції
– Як тільки з’явився інтернет, товариш надіслав мені посилання на пряму трансляцію з камер відеоспостереження Запорізької станції, де було видно, як ворог її штурмує. За цим я слідкував усю ніч. Також надіслав посилання своїм друзям з інших станцій, знайомим у Києві та за кордоном. Хотів, щоб весь світ знав, що відбувається небачене в історії людства – як ця дика орда (російські військові – ред.), попри небезпеку ядерних подій, вдалася до силового захоплення станції. Окупанти стріляли прямим наведенням з важких танкових гармат, БМП, БТРів по будівлях, енергоблоках, естакадах, спецкорпусу. Обстрілами зруйнували будівлю навчально-тренувального центру та навчальну будівлю, у якій були аудиторії.
Кожен обстріл військових РФ мав свої наслідки, але найголовніше вдалося зберегти, зазначив працівник ЗАЕС. За його словами, навчальна будівля змогла захистити територію, де знаходиться комутаційне електричне обладнання, через яке станція передає електроенергію в енергосистему України та запитує власні потреби.
– Загалом навчально-тренувальний центр і навчальна п'ятиповерхова будівля захистила та врятувала обладнання, наповнене маслом. Саме там висока напруга, і якби стався приліт, то це призвело б до дуже плачевних подій і можливої посадки станції на нуль – повне знеструмлення та можливий блекаут.
«Ховали техніку від українських дронів»
На станцію зайшли одразу 500 окупаційних військових, згадує чоловік. Вони завезли багато техніки, яка стояла скрізь – просто неба, але згодом окупанти почали переховувати її в машинних залах блоків та під естакадами, щоб вона не була помітна українським дронам, каже Дудар.
Вони стояли на вході до станції з автоматами та собаками. Це викликало важкі відчуття
– Ротація відбувалася досить швидко, можливо, через те, що захист території чи охорона – це достатньо специфічна робота. Я так розумію, що саме на території станції змінилися військові, які займалися охороною важливих об'єктів і в Росії також. У самому місті перебували звичайні військові з армійських підрозділів.
Перші кілька діб, може, тиждень військові особливо не тиснули. За винятком того, що вони стояли на вході до станції з автоматами та собаками. Це викликало важкі відчуття. Раніше у нас теж були військові на прохідній, але без бронежилетів і автоматів з пальцями на спускових гачках.
«На прохідній били людей»
Проте працівник станції розповів, що тортури працівників почалися доволі швидко – вже під час другої ротації російських військових.
– Військові на прохідній били людей просто за те, що хтось міг зупинитися, наприклад, чекаючи колегу. А їм (окупантам – ред.) здавалося, що їх перераховують або намагаються запам'ятати, подивитися в обличчя, в очі.
Поза прохідною працівники станції практично не перетиналися з російськими військовими, каже Дудар.
Лише дві особи мали право на безпосередній контакт з їхнім командуванням – генеральний директор і головний інженер
– Ми з ними не перетиналися під час ведення планових технологічних операцій. Здебільшого ця робота виконується у виробничих приміщеннях. Коли необхідно було виходити на територію або підійматися на дах енергоблоків, дизельних електростанцій, турбінного реакторного відділення спецкорпусів, через своїх керівників і начальників змін станції повідомляли про ці роботи нашого головного інженера. Зі свого боку він погоджував дії з військовим керівництвом окупантів. Бо лише дві особи мали право на безпосередній контакт з їхнім командуванням – генеральний директор і головний інженер. Якщо хтось звертався до працівників, керівників, вони повинні були спочатку повідомити головного інженера і лише з його дозволу вести діалог.
Ситуація, з якою зіткнувся колектив запорізької станції, не описана в жодному з наших регламентів, в жодній з інструкцій з експлуатації. Ніде не вказано, що і як треба робити з працюючими блоками в умовах їхнього обстрілу прямим наведенням з важких гармат, танків та іншої зброї.
Чоловік згадує, що у першу ніч окупації керівництво та спеціалісти станції разом з диспетчерами енергосистеми вирішували, скільки блоків перевести, відключити від енергосистеми, щоб забезпечити їхню безпеку.
Важко собі уявити, через який стрес та психологічне навантаження пройшли експлуатаційники
– Непрацюючий і охолоджений блок набагато безпечніший, ніж енергоблок, який або на потужності знаходиться, або на високих температурних параметрах. Втім, потрібно було розуміти, що відключення усіх працюючих блоків від мережі може привести до руйнування енергосистеми, тому тоді було ухвалене єдине правильне рішення – залишити декілька блоків у роботі. Важко собі уявити, через який стрес та психологічне навантаження пройшли експлуатаційники в ту ніч.
Ця зміна – перша в історії людства, яка виконала складні технологічні перемикання на всіх, без винятку, енергоблоках запорізької станції під обстрілами. Експлуатаційний персонал також виконав ще одне найважливіше завдання – забезпечив і зберіг життя обслуговуючого персоналу їдальні, медичний, підрядних організацій. Жодна людина не постраждала: не було ні поранених, ні загиблих серед наших робітників.
«Одна за одною знищувалися лінії електропередач»
Обстріли та тривоги тривали щодня, а військові РФ продовжували влаштовувати випробування персоналу, розповідає Олег Дудар.
Ми почали висіти на «волосині», але продовжували працювати щонайменше двома енергоблоками в енергосистему України до серпня 2022 року
– У нас одна за одною знищувалися лінії електропередач та комутаційне обладнання, через які станція передає електричну енергію в об’єднану енергосистему України. Це призвело до того, що ми почали висіти на «волосині», але продовжували працювати щонайменше двома енергоблоками в енергосистему України до серпня 2022 року.
Врешті-решт ми залишилися працювати на одній лінії. Це означає, що вихід однієї лінії з ладу призведе до зупинення всіх енергоблоків. Якщо буде пошкоджене обладнання, яке забезпечує живлення власних потреб резервним живленням станції, то у роботу залучимо аварійні дизельні генератори, які підтримуватимуть роботу механізмів і систем безпеки. Вони зможуть працювати рівно стільки, скільки вистачить запасів дизельного пального. Зрозуміло, що в цій ситуації Україна не матиме можливостей підвести дизельне пальне.
«Червоні лінії»
На ЗАЕС чоловік працював до 23 серпня. Потім він ухвалив рішення виїжджати з окупованого Енергодару – через Мелітополь, Крим до Європи.
За словами Дударя, восени, після проведення псевдореферендумів, на працівників станції почався тиск з боку російських військових.
– Із розмов з персоналом свого підрозділу з’ясувалося, що для них червоною лінією стане примушення до підписання контрактів з «Росатомом», роздача російських паспортів,чи підключення станції до роботи в енергосистему Росії. Цього ніхто не хоче.
Під'єднати ЗАЕС до російської енергосистеми технічно можливо, каже фахівець, проте реалізувати цей сценарій нереально.
– Гадаю, окупанти одразу розуміли, що запустити станцію для роботи в Росії їм не вдасться. Однак вони мають лише дві можливості для перепідключення. У нас було чотири лінії, якими ми передавали електроенергію. Дві лінії – Дніпровська та Запорізька: одна йде прямо через Каховське море, Дніпровська зараз здійснює постачання власних потреб станцій від енергосистеми України. Запорізька йшла на Запоріжжя. Каховська лінія, яку зовсім недавно побудували, ввели в експлуатацію. Це було велике досягнення для держави, яке дало змогу працювати ЗАЕС шістьма блоками на повну потужність. Усіма блоками ми видавали велику кількість електроенергії в енергосистему.
Росія технічно може через останню (лінію – ред.) перепідключити, оскільки підстанція Каховська перебуває ще в руках окупанта. Також через лінію Південнодонбаську, яка йде на Маріуполь. Але вони всі перебувають у вразливому становищі, і зрозуміло, що Україна в жодному разі не дозволить ворогові використати нашу станцію для них.
«Окупанти не збираються припиняти шантаж»
Олег Дудар впевнений, що ЗАЕС потрібна Росії як важіль ядерного шантажу.
– Вони будь-якої миті можуть довести станцію знову до критичного стану. За цей час вона шість разів переходила на роботу від дизельних генераторів. В такому стані станція може працювати, поки залишається дизельне пальне, якого вистачить на 10 діб.
Фахівець розповідає: якщо не відновити охолодження, то розігріється паливо та розплавиться корпус реакторів, і все вийде у навколишнє середовище.
Окупанти ніколи не віддадуть цей важіль, бо можуть шантажувати цим страхом
– Це означає, що життя в цьому регіоні на десятки років не буде, тому що наслідки від цієї аварії значно більші, ніж від катастрофи в Чорнобилі або Фукусімі. Про це знає ворог, світова громадськість, МАГАТЕ. Окупанти ніколи не віддадуть цей важіль, бо можуть шантажувати цим страхом. З власної волі ворог не піде зі станції.
Зараз російські військові активно намагаються створити оборону для захисту від контрнаступу ЗСУ, зазначає фахівець.
– Окупанти нарили окопів, створили купу вогневих точок на території станції, під'їздах, всередині приміщень та енергоблоків. Вони збудували барикади з мішків із піском, поставили військових на покрівлях. Також завезли важку техніку, яку ховають у машинних залах енергоблоків, вибухівки, снаряди, все те, що є дуже небезпечним для знаходження в приміщеннях енергоблоків.
«Переговори з МАГАТЕ зайшли в глухий кут»
На думку керівника експлуатаційного підрозділу, переговори з представниками МАГАТЕ зайшли у глухий кут.
МАГАТЕ – єдина організація з небагатьох, яка ще не виключила Росію зі свого складу
– МАГАТЕ – це міжнародне агентство з атомної енергії. Її завдання полягає у здійсненні контролю за роздільними матеріалами та радіоактивними відходами у країнах, що входять до її складу. Це все зроблено для того, щоб не допустити поширення ядерної зброї. Слід зазначити, що МАГАТЕ – єдина організація з небагатьох, яка ще не виключила Росію зі свого складу.
Навіщо Росії необхідно перебувати в МАГАТЕ? РФ має досить серйозні позиції у світовій ядерній енергетиці. Вона будує атомні електростанції у всьому світі – Туреччині, Індії, Китаї, Бангладеш та Єгипті, планує у Кубі, Венесуелі. Безліч країн експлуатують реактори та паливо російського зразка та виготовлення. А ви знаєте, що Росія навіть торгівлю розглядає як зброю. Вона спеціально маніпулює урядами тих країн, які експлуатують ядерне паливо та станції російського дизайну. Наприклад, Угорська АЕС «ПАКШ» має реактори російського дизайну, і ви бачите, якою недружньою є її позиція до України. Крім того, Росія – найважливіший постачальник природного урану як сировини для виготовлення палива для атомних станцій країнам, у яких немає урану.
Хочеться, щоб світ почув та занепокоївся, що окупація ЗАЕС – злочин проти людства, аналогів якому немає
Фахівець ЗАЕС переконаний, що Росія зацікавлена у перебуванні в МАГАТЕ, бо якщо її виключать зі складу організації чи на «Росатом» накладуть санкції, РФ вже не матиме важелів впливу.
– Світ повинен знати про небезпеку. Те, що відбулося та відбувається на Запорізькій АЕС, може статися з атомною станцією будь-якої держави. Світ дуже маленький, Європа недалеко. Найближчі Румунія, Болгарія, а там кілька сотень кілометрів до атомних станцій. Хочеться, щоб світ почув та занепокоївся, що це (окупація ЗАЕС – ред.) злочин проти людства, аналогів якому немає.
- Президент України Володимир Зеленський 9 березня заявив, що Росія свідомо йде на створення критичних ситуацій на атомних об’єктах України. Зеленський додав, що «не можна залишити державі-терористу жодної можливості використовувати будь-які атомні об'єкти будь-де у світі для терору».
- Російські війська захопили Запорізьку АЕС у березні 2022 року, невдовзі після вторгнення в Україну. З того часу Росія та Україна неодноразово звинувачували один одного в обстрілі станції.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
