У Німеччині розгорілася дискусія навколо питань, які в Україні точаться з початку війни на Донбасі. Як, і чи можна взагалі, розділяти політику і спорт або політику і культуру? Чи можуть митці і спортсмени однієї країни підтримувати і спілкуватися з політиками країни, яку вважають диктаторською чи країною-агресором? Лише окремі громадяни ФРН переймалися досі питанням, чи мав німецький співак Скутер їздити з концертним турне до Криму через Росію, а колишнього канцлера Шредера навіть підтримують як великого бізнесмена, котрий зміг знайти спільну мову з Путіним. А щодо теми бойкоту Чемпіонату світу з футболу у Росії і того, чому над ним варто було бодай замислитися, годі казати. Нині не лише тон дискусії не змінився, а й вона набирає обертів.
Досі футболісти національної збірної Німеччини мали у своїй країні статус священної корови: ними захоплювалися, платили неймовірні премії і у – жодному разі – не критикували. Навіть тоді, коли двоє з них – Месут Озіль та Ількай Ґюндоган – демонстративно сфотографувалися з президентом Туреччини Реджепом Тайїпом Ердоганом і пишалися близькістю до свого кумира у соціальних мережах.
Німецький політичний блогер Раїк Андерс признається, що хоч і різко критикував Ердогана, але не вважав випадок із фото вартим уваги.
«Насправді просто смішно говорити про фото одного футболіста з неоднозначним главою країни, коли весь с****й Чемпіонат світу відбувся в Росії у Путіна. […] Колишній канцлер Німеччини Ґергард Шредер представляв федеральний уряд на інавгурації Ердогана, і водночас став главою спостережної ради футбольного клубу «Ганновер-96». Цей факт нікого не зацікавив», – говорить німецький блогер.
Фото з наслідками
Симпатичне фото на згадку, де зображені німецький футболіст із турецьким корінням і президент Туреччини Ердоган під час його передвиборчої боротьби, – стало, як написала газета «Більд», «землетрусом», поштовхом хвилі, котра викликала запеклі дискусії щодо низки принципових питань.
Приміром, чи є футбол і спорт загалом політичною справою? Або: чи можуть публічні особи діяти, як вони вважають за потрібне, чи мають зважати на свою популярність у суспільстві?
Український аналітик та публіцист, котрий мешкає і працює у Берліні, Богдан Міфтахов зробив власне опитування щодо цього на своєму каналі t.me/bogdandevisu. Думки розділилися навпіл.
«З’ясувалося, що є досить багато людей, котрі вважають, що може бути спорт без політики, музика без політики, кіно без політики. Вони вважають, що і його [Озіля – ред.] вчинок не був політичним. На мою думку, це не лише політичний, але ще й добровільний вчинок, на відміну, приміром, від Олександра Усика, рішення якого брати участь у бою в Росії не було його особистим вибором. Це – боксерський бізнес із тонкощами контракту. Я б не проводив тут паралелі. Але будь-яка публічна людина нині перебуває під пильною увагою і є часто прикладом для наслідування, і тому такі дії матимуть наслідки», – сказав український аналітик у розмові з Радіо Свобода.
Тим часом Месут Озіль, не витримавши громадського тиску і критики, повідомив про вихід із національної збірної, обвинувативши не лише керівництво Німецького футбольного союзу, а й суспільство загалом у «расизмі і неповазі» до нього.
Відтак проблема зачепила й іншу тему, болісну для ФРН – інтеграцію іноземців, наскільки вони – у цьому разі турки – можуть прижитися у німецькому суспільстві і бути його повноцінними громадянами. У листі про вихід зі збірної Озіль написав, що коли Німеччина перемагає, то він – німець, коли програє – відразу мігрант.
Від спорту до політики
Реакція офіційного Берліна не забарилася і була досить різкою, як, приміром, міністра закордонних справ Гайко Мааса.
«Я не вважаю, що випадок мультимільйонера, котрий живе і працює в Англії, дає право говорити про можливості інтеграції у ФРН», – пояснив свою позицію голова МЗС.
Месут Озіль, 29 років, півзахисник, виступає за лондонський «Арсенал», угоду з яким він уклав на п’ять років у 2013-му. За повідомленням у «Вікіпедії», сума контракту становить 42,5 мільйона фунтів стерлінгів (56,1 мільйона доларів у перерахунку). Тож Месут Озіль – найдорожчий гравець в історії «Арсеналу» та найдорожчий німецький гравець. Відразу після переходу він став ключовою фігурою у півзахисті лондонської команди. А починав він свою футбольну кар’єру у німецькому містечку Ґельзенкірхені, де народився у сім’ї турецьких переселенців у третьому поколінні, і завжди наголошував, що у його грудях б’ється два серця: одне – німецьке, а друге – турецьке.
Після оприлюднення фото з президентом Туреччини Месут Озіль ніколи не заперечував своїх симпатій до авторитарного Ердогана. Це стало приводом для обвинувачення футболіста у небажанні інтегруватися у німецьке суспільство.
Політолог та історик Сузанне Шпан у розмові з Радіо Свобода пояснила, що це має, очевидно, інші причини.
«Я вважаю дуже проблематичним, коли гравець національної команди, як Озіль, фотографується з Ердоганом і дає використовувати себе з політичною метою. Мабуть, це можна пояснити його політичною недосвідченістю. Тобто тим, що у нього бракує часу, та й бажання займатися питаннями авторитарного режиму і скласти щодо цього критичну думку. З іншого боку, я хочу звернути увагу на реакцію щодо його випадку. Були голоси, котрі вимагали, щоб він відмовився від німецького паспорта, що абсолютно перебільшено і взагалі не має стосунку до проблематики», – стверджує німецький політолог.
Переможців не засуджують
Сузанне Шпан радить краще згадати численних економічних представників, політиків, котрі «подорожують» до Росії і залюбки фотографуються з Путіним. Але це, вважає вона, «називається підтримкою діалогу, і ніхто не сумнівається у недостатній інтеграції цих людей». Так само, як і те, що до того, як національна футбольна команда ФРН програла, про це не йшлося.
«Ні, дискусія б узагалі не виникла. Дуже очевидно, що поки Німеччина була у грі, то й дискусію щодо фото не підтримували. Лише коли німецька команда програла, то тему почали «підігрівати». На мою думку, це особливо несправедливо», – вважає Шпан.
Тим часом представники футбольних клубів повідомляють про неймовірну втрату довіри і розчарування серед молодих спортсменів і особливо серед мігрантів. У розмові з Радіо Свобода педагог і колишній викладач гімназії Гаральд Вібер зазначив, що Месут Озіль – виходець із простої сім’ї турецьких переселенців, який зміг стати чемпіоном світу – приклад для наслідування.
«Я вважаю, що футболісти і загалом публічні особи виконують функцію «прикладу» для молоді. З огляду на це вчинок Озіля був необдуманий, коли він фотографувався з Ердоганом. Особливо у тій політичній ситуації, яка нині склалася навколо нього», – сказав німецький педагог.
Нині тренер збірної Йоахім Лев шукає гідну заміну «втікачеві», адже на нього чекають відразу складні завдання. Часу до першої гри після Чемпіонату світу, що відбудеться у вересні у Мюнхені зі збірною-чемпіоном світу Францією, залишилося небагато.
