Роздуми про 30 років Незалежності України
Воістину це навдивовижу радісний час! Це свято Воскресіння століттями гнобленого народу, який у минулому мав і велику славу, і незрівнянні трагедії.
Ці емоції дуже точно передав і відтворив Олександр Олесь у поезії «Відродження країни». Нарешті українці стали господарями на своїй предковічній землі з надією, що славна мить усвідомлення омріяної державної незалежності назавжди, що завдяки їй вдасться відновити те, що було втрачено і стане можливим творення нового.
Хоч на один день забудьмо про численні випробування й труднощі, з якими довелося зустрітися на шляху державотворення. Їх чимало й сьогодні. І вже завтра з ними треба буде продовжувати боротися.
Чудовий час, хоча не можна не відчувати глибокого смутку за нашими предками, які не дожили до цього дня, який вони наближали своєю наполегливою працею, жертвами та непохитною вірою в Перемогу. Вони помирали по-різному, зі словами про Україну на устах. Ми схиляємо голови з глибокою пошаною до всіх українців, які були до нас. Нам пощастило більше, ніж багатьом попереднім поколінням.
24 серпня 1991 року не було скороминущою миттю проголошення Незалежності залишками старого покоління на чолі з відомими патріотами, чоловіками та жінками, серед яких було чимало постраждалих через політичні переконання. Цей довгоочікуваний акт державотворення наповнився ще більшим змістом і став справжнім виявом народного волевиявлення мільйонів людей на Всеукраїнському референдумі в грудні 1991-го.
П’ять років по тому представники народу у Верховній Раді, сповідуючи національну традицію демократичного правління, починаючи з 1710 року, розробили та ухвалили демократичну Конституцію, чудову модель для інших держав і народів, незважаючи на окремі незначні недоліки цього Основного Закону для Української держави.
Завдяки вкоріненій демократичній традиції народ обрав свого найвищого достойника – Президента. Однак підступні сили, як внутрішні, так і зовніші, прагнули втілити в Україні свої плани. І їм це нарешті вдалося – через деякий час на посаді президента молодої держави опинився московський прихвостень. Та за кілька років кращі представники народу вийшли на вулиці й майдани країни і прогнали відступника.
Зазнавши поразки у внутрішній війні проти України, її історичний гнобитель з Московії нахабно вторгся на українську територію, незаконно анексувавши її частину – півострів Крим, згодом розпочав військові дії у східному регіоні України. Збройне протистояння триває вже понад сім років. Тисячі українців загинули, мільйони стали біженцями.
Та незважаючи на неефективність посередництва Заходу у встановленні миру, Українська держава та її громадяни продовжують демонструвати невмирущий та свободолюбний дух козацької нації. Тим самим доводячи світові, що українська свобода та державність – назавжди.
Треба ще чимало зробити, але, незважаючи на величезні перешкоди і допущені помилки, ці 30 років були славними та незабутніми.
Колись українську свободу вважали нездійсненною мрією. Однак вона стала реальністю. Для всіх українців в усьому світі. Чи то в Новій Зеландії, чи в Австралії, чи в США, чи в Канаді... Всі ми маємо жити цією реалією.
Слава Україні! Слава леґіонам її героїв, які упродовж століть загинули на нашу свободу. Нинішнє та майбутнє покоління у боргу перед Вами.
Дорогі українці! Давайте відкинемо всі буденні турботи, неприємності та непорозуміння, забудьмо про чвари. Пам’ятаймо наших дідусів і батьків, наших славних предків. Сьогодні у нас День Незалежності. Наші драматичні, часто трагічні пошуки свободи нарешті досягнуті. Дякувати Богу.
Аскольд С. Лозинський – юрист, колишній президент Українського конгресового комітету Америки, колишній президент Світового конгресу українців
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
