Прем’єр-міністр Іспанії Мар’яно Рахой повідомив, що дав керівникові регіональної влади Каталонії Карлесові Пучдемону термін у п’ять днів, до 16 жовтня, щоб той пояснив, чи вже проголошена незалежність цього автономного регіону на північному сході країни.
Як сказав Рахой, виступаючи в парламенті Іспанії, якщо за цей час Пучдемон відповість, що незалежність уже проголошена, уряд у Мадриді дасть Барселоні ще три дні, до 19 жовтня, щоб відкликати таку декларацію про незалежність.
Якщо цього не станеться, Мадрид вдасться до свого права за статтею 155 Конституції Іспанії, що надає центральному урядові країни право фактично зупиняти автономні права регіону, який не виконує своїх обов’язків за законодавством Іспанії, і брати на себе пряме керівництво таким регіоном.
Раніше 11 жовтня Рахой уже виступив із закликом до Каталонії пояснити, чи була врешті проголошена незалежність, але тоді не визначав ультимативного терміну, до якого мала б надійти відповідь.
У Каталонії керівництво регіону підписало ввечері 10 жовтня декларацію про незалежність, але відтак було оголошено, що її запровадження припинили на певний час, щоб уможливити переговори з Мадридом. При цьому точний юридичний статус такого проголошення незалежності залишився не визначеним досить чітко, щоб Мадрид міг ухвалити конкретне рішення у відповідь.
У Мадриді раніше вже відкидали навіть думку про переговори з Барселоною щодо її незалежного статусу, заперечуючи взагалі саму ідею відокремлення Каталонії. Мадрид визнав референдум із запитанням «Чи хочете ви, щоб Каталонія стала незалежною державою у формі республіки?» неконституційним: чинна Конституція Іспанії (яка є конституційною монархією) не передбачає права регіонів на вихід із країни і визначає державу як унітарну.
Із заявами про невизнання можливого самопроголошення незалежності Каталонії також уже виступили в низці європейських столиць.
У Каталонії ж 6 жовтня оголосили остаточні результати цього референдуму, який відбувся всупереч спротиву Мадрида: за незалежність регіону проголосували понад 90 відсотків його учасників, але явка склала менш ніж 43 відсотки.
У Каталонії, що має у складі Іспанії певну автономію у статусі «автономної спільноти», прихильники незалежності посилаються на її давні традиції незалежного чи фактично незалежного існування: свого часу незалежна держава, а потім регіон Іспанії з широкою самоврядністю, Каталонія втратила всі елементи автономії тільки у 18-му столітті, після чого зазнала дискримінації, зокрема, заборони на каталанську мову і переслідування культури. Крім того, в Барселоні, яка не має бюджетної автономії, заявляють, що регіон, який дає близько 20 відсотків від ВВП Іспанії і має економіку більшу, ніж Португалія, чи таку, як Чилі, сплачує до центрального бюджету Іспанії значно більші кошти, ніж отримує з нього.
Крім того, прихильники незалежності звинувачують Мадрид у втручанні в мовну й освітню політику регіону, значне число мешканців якого говорить каталанською мовою, наполягаючи на його не тільки економічній, але й культурній і історичній самодостатності.
