Президент Філіппін Родріго Дутерте, вперше зустрівшись із президентом Росії Володимиром Путіним, привітав його як керівника «великої країни» і вилаяв Захід, як він сказав, за «залякування» і «лицемірство».
У перебігу зустрічі, що відбулася в суботу на полях саміту Азійсько-Тихоокеанської економічної співпраці у столиці Перу Лімі, Дутерте також заявив, що в питанні про союзні відносини США не можна довіряти.
Путін у відповідь привітав філіппінського керівника з обранням на посаду у травні і заявив, що той уже багато зробив для розбудови довіри між Філіппінами і Росією.
Перед тим, як вирушити до Перу, президент Філіппін заявляв, що якщо Росія разом із Китаєм вирішать створити «новий світовий порядок», то він першим вступить до нього.
Дутерте останнім часом уже не раз ставив під сумнів союзницькі відносини Філіппін зі США. Зокрема, в перебігу візиту до Китаю він заявив про «розлучення» між його країною і США і про те, що «США тепер програли». У Білому домі казали, що, попри такі заяви, Маніла не зверталася з проханням про зміну статусу її відносин із Вашингтоном, і закликали Дутерте пояснити ці й інші його антиамериканські висловлювання.
Зокрема, на початку жовтня він погрожував «порвати» давню угоду його країни зі США щодо купівлі зброї і перейти на ринки зброї Китаю чи Росії й заявляв, що, якщо США відмовлять у продажу тих озброєнь, які б хотіла Маніла, то президент США Барак Обама може «йти до біса».
На початку вересня він уже називав Обаму «сучим сином», через що той скасував заплановану зустріч між ними. Пізніше Дутерте вибачився.
Зі схожими словами президент Філіппін уже звертався й до інших своїх міжнародних критиків. Зокрема, «зухвалими сучими синами» він називав і ООН, погрожуючи вийти зі складу організації.
Філіппіни були колонією США в 1899–1940 роках. Угоду про розширену співпрацю в оборонній сфері між США і Філіппінами (EDCA) було підписано 1951 року, а потім пролонговано 1999-го. Влітку цього року законність і легітимність документа підтвердив Верховний суд Філіппін.
Росія намагається об’єднати навколо себе держави «третього світу», переважно з популістськими керівниками, на ґрунті антиамериканізму і антизахідної позиції.
