30 травня Голосіївський районний суд Києва наклав арешт на 3 мільярди доларів російського кредиту, який екс-президент Віктор Янукович узяв 2013 року. Таке рішення суд ухвалив, щоб забезпечити позов вимушеної переселенки з Луганська Ірини Верігіної про компенсацію моральної й матеріальної шкоди, заподіяної їй у результаті збройної агресії Росії. Уряду України, Державному казначейству й Національному банку тепер заборонено проводити будь-які платежі за російським боргом.
У вечірньому ефірі Радіо Крим.Реалії розбиралися, чи варто постраждалим від анексії Криму й військових дій на сході України подавати подібні позови проти Росії.
Голова громадської організації «Сила права» Андрій Сенченко стверджує, що за компенсаціями від агресора вже вишикувалася черга, і відновити справедливість навіть за рахунок міждержавного боргу цілком можливо.
«Наша організація не просто допомогла позивачці Ірині Верігіній, а розробила стратегію, що дозволяє іншим українським громадянам також отримати компенсації за збиток від російської агресії. За нашою інформацією, зараз у судах перебувають тисячі подібних справ. Звісно, з'ясовувати, куди поділися самі гроші, зайняті в Росії Віктором Януковичем, повинні правоохоронні органи. Але і тим, і іншим держава повинна займатися! І особливо – супроводжувати позови про агресію Росії не тільки для простих громадян, а й для підприємців. Мало хто про це пам'ятає, але між Україною й Росією досі діє угода про взаємне визнання рішень судів, яке зобов'язує сторони виконувати ці рішення», – каже Сенченко.
А ось завідувач сектором Інституту законодавства Верховної Ради України Борис Бабин вважає, що сподіватися на забезпечення позовів чи компенсацію за рахунок російського кредиту всерйоз не варто.
«Вимагати абстрактну компенсацію, нехай навіть за рахунок боргу, – це шлях у нікуди. Судове рішення завжди має бути направлене на конкретне майно. Наприклад, логічно було б заарештувати майно Росії в Україні і за його рахунок забезпечувати позови. В такому випадку якась інша країна може теж виконати рішення українського суду й заарештувати російське майно в себе. Звісно, можна йти і до Європейського суду з прав людини, і тоді справу розглядатимуть через призму порушення прав позивача. Тому те рішення, яке ми обговорюємо, непрактичне: воно напевно зручно для держави, але для позивачки мало до чого може призвести. Щоб Росія пішла на поступки перед українським судом – на мій погляд, це утопія», – каже Бабич.
Але чи означає це, що не варто намагатися?
Оригінал публікації – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»
