Вдруге за всю історію рукотворний об’єкт досягнув міжзоряного простору, повідомляє Національна адміністрація аеронавтики і космосу Сполучених Штатів (НАСА).
Космічний зонд Voyager 2 вийшов за межі геліосфери – захисної оболонки з частинок і магнітних полів, утвореної Сонцем. Його зонд-близнюк Voyager 1 досягнув цієї межі у 2012, але Voyager 2 оснащений приладами, які передаватимуть перші у своєму роді дані про природу цього входу до міжзоряного простору, вважають вчені.
За даними НАСА, зараз Voyager 2 перебуває на відстані близько 18 мільярдів кілометрів від Землі. Члени місії все ще тримають із ним зв’язок, однак сигналу потрібно 16,5 годин, щоб подолати шлях від зонду до Землі. Для порівняння: сонячне світло сягає Землі за вісім хвилин.
Найбільш стійким доказом того, що Voyager 2 вийшов за межі геліосфери, науковці називають дані, отримані від інструменту під назвою «Plasma Science Experiment», який перестав працювати на Voyager 1 ще 1980-го року.
Донедавна простір навколо Voyager 2 був заповнений плазмою, джерелом якої є Сонце. Потік цієї плазми називається сонячним вітром і формує геліосферу. Інструмент PLS обчислює вміст плазми, щоб визначити швидкість, щільність, температуру і тиск сонячного вітру.
Як повідомляють у компанії, 5 листопада інструмент PLS на борту Voyager 2 зафіксував стрімке зниження швидкості сонячного вітру. З того моменту потік плазми навколо зонду більше не фіксувався, і це дало науковцям підстави бути впевненими, що він вийшов у міжзоряний простір.
Читайте також: НАСА вперше опублікувало запис марсіанського вітру
«Нам все ще належить багато дізнатись про регіон міжзоряного простору, який лежить одразу поза межами геліопаузи (зовнішній шар геліосфери – ред.)», – наводять у НАСА слова Еда Стоуна, науковця проекту Voyager, який базується в Каліфорнійському технологічному інституті у Пасадені, штат Каліфорнія.
Зонд Voyager 2 був запущений у 1977 році, на 16 днів раніше, ніж Voyager 1. Обидва зонди подолали набагато більшу відстань, ніж планувалося спершу. Очікувалося, що космічні апарати пропрацюють п’ять років і зблизька дослідять Юпітер та Сатурн. Однак згодом з’ясувалося, що вони можуть також допомогти у вивченні Урану і Нептуну. У той час, як зонди мандрували Сонячною системою, науковці за допомогою повторного програмування зробили обидва Voyager більш потужними, ніж вони були на момент запуску з Землі. Таким чином п’ятирічна місія розтягнулася на 41 рік. Політ Voyager 2 наразі є найдовшою місією НАСА.
