Москва на окупованих територіях України запроваджує власні стандарти освіти, залучаючи до навчання українських дітей учителів із Росії, а якщо їх бракує – і студентів педагогічних вишів. Про це йдеться в оприлюдненому 1 червня дослідженні Інституту масової інформації «Культурний геноцид: хто і як впроваджує російську освіту на окупованих територіях України».
«Для цього країна-агресор налагодила схему «гуманітарних місій». Протягом 2022 року було організовано 147 псевдомиротворчих поїздок на Донбас. Окрім того, станом на лютий 2023-го на окупованих територіях Донецької області все ще перебуває близько ста російських волонтерів», – ідеться в повідомленні.
За даними ІМІ, досвідчених фахівців серед тих, хто погоджується їхати в Україну бракує, хоча за рахунок доплат російський учитель за тиждень може отримати стільки, скільки вдома заробляє за два місяці. Добові за кожний день такого відрядження становлять 8480 рублів (це майже 4 тисячі гривень).
Брак кадрів «перекривають за допомогою менш захищених категорій населення – в російському інфопросторі найчастіше розповідають про студентів у складі «гуманітарних місій».
Дослідники доходять висновку, що русифікація освіти на окупованих українських територіях може відповідати кваліфікації «культурного геноциду», концепцію якого розробив юрист Рафаель Лемкін, автор першого договору ООН з прав людини та Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.
З повним змістом дослідження можна ознайомитися тут.
Геноцид і його ознаки у діях Росії проти України
Під час широкомасштабної війни Росія вчиняє щодо громадян України усі види злочинів, які можуть підпадати під визначення геноциду, вважають правники, дослідники геноцидів і правозахисники.
А саме:
- оголошення намірів про знищення українців: президент Росії і представники російської влади неодноразово заявляли, що українців як етносу «не існує», що це «штучно створена» нація, і тих, хто так не вважає, «треба знищити», а України і українців не повинно існувати у майбутньому;
- публічні заклики до знищення українців;
- цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення населення та закладів охорони здоров’я України з метою позбавити людей електроенергії, водопостачання, зв’язку, медичної допомоги та інших засобів для життя;
- переслідування і знищення на окупованих територіях людей із проукраїнською позицією;
- винищення інтелігенції: учителів, митців, людей, які є носіями української культури та виховують інших у ній;
- запровадження в освітніх закладах на окупованих територіях системи навчання та виховання, націленої на зміну ідентичності дітей;
- депортація дітей без батьків до Росії з метою зміни їхньої ідентичності;
- вилучення та знищення із бібліотек українських книг, пограбування музеїв та цілеспрямоване викрадення артефактів, що вказують на давню історію українців.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році.
Країни-учасниці Конвенції, а їх на сьогодні 149, мають запобігати актам геноциду і карати за них під час війни та в мирний час.
Конвенція визначає геноцид як дії, що здійснюються із наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову, релігійну, етнічну групу як таку.
Ознаки геноциду: вбивство членів групи або заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення групи; запобігання дітонародженню та насильницька передача дітей з однієї групи до іншої; публічне підбурювання до вчинення таких дій.
