Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту відзначається 27 січня у всьому світі. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року.
Генеральна асамблея ООН ухвалила 1 листопада 2005 року резолюцію № 60/7, якою проголосила Днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня. У документі йдеться, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, завжди слугуватиме всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження».
Український інститут національної пам'яті нагадує, що 27 січня 1945 року війська 1-го Українського фронту увійшли до нацистського табору смерті Аушвіц. Цей табір став у сучасному світі символом нацистських злочинів.
Голокост євреїв на окупованій нацистами території СРСР відрізнявся від подібних заходів у Європі. Там євреїв заганяли в гетто, з часом могли відправити до місць масових знищень у газових камерах. На українських землях більшість єврейського населення загинуло від куль у протитанкових ямах. Їх викопали ще за радянської влади військовополонені, місцеве населення чи самі жертви.
«Акції зачисток» уперше проводилися айнзацгрупами на території окупованої Галичини. Протягом тижня внаслідок погромів, ініційованих нацистами, у Львові загинули 6000 євреїв. «Остаточне вирішення» призвело до знищення євреїв Галичини у таборах і гетто Тернополя, Дрогобича, Борислава, Сколе, Стрия та інших міст. Загалом загинуло 610 тисяч євреїв.
Голокост – це систематичне переслідування і знищення (геноцид) євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами впродовж 1933–1945 років. У ширшому розумінні, голокост – знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.
Офіційно визнано, що до 6 мільйонів євреїв було вбито під час Голокосту, з них від 2,2 до 2,5 мільйона загинули на території колишнього Радянського Союзу.
