Білоруська письменниця і лауреатка Нобелівської премії з літератури Світлана Алексієвич вибачилася перед одеситами і скасувала свій виступ в Одесі через погрози. Про це вона повідомила у відеозверненні на офіційній сторінці «Зеленого театру» – громадського простору, де мала відбутися її зустріч із читачами.
«Я дізналася, що організаторам зустрічі погрожують, погрожують також і мені. Мене обвинувачують у надуманих образах, які я завдала українцям. Цього не може бути – моя мати українка, я тут народилася і завжди відчувала українську кров. Але заради нашої спільної безпеки цієї зустрічі не буде», – наголосила Алексієвич. Вона також вибачилася перед тими, хто хотів із нею зустрітися.
Письменницю внесли в базу «Миротворець», за даними «Зеленого театру», близько 16:00 8 серпня, в день її виступу. Підставою для внесення став її виступ у США, де вона заявила про причетність українців до Голокосту.
Як повідомляло раніше Радіо Свобода, гроші на виступ Алексієвич збирали методом «краудфандингу» на платформі «Моє місто».
Світлана Алексієвич народилася в Івано-Франківську, в дитинстві переїхала до Білорусі. У 1970–1980-ті роки вона працювала журналісткою, пізніше почала писати книжки. У стилі художньо-документальної прози вона написала «У війни не жіноче обличчя» (1983), «Останні свідки» (1985), «Цинкові хлопчики» (1989), «Зачаровані смертю» (1994) «Чорнобильська молитва» (1999), «Час секонд-хенд: кінець червоної людини» (2013).
У своїх книжках вона розповідає про людей, які брали участь у Другій світовій війні або пережили її в дитинстві; про ветеранів війни в Афганістані; про свідків і ліквідаторів катастрофи у Чорнобилі; про феномен так званої «радянської людини». У 2015 році Алексієвич отримала Нобелівську премію з літератури – «за її багатоголосу творчість – пам'ятник стражданню і мужності в наш час», як відзначали в Шведській академії.
У 2013 і 2014 роках вона вже потрапляла в шорт-лист премії, але поступалася іншим письменникам.
Сьогодні письменниця продовжує роботу над книжкою про любов і стосунки «Чудний олень вічного полювання», яку почала писати ще наприкінці 1990-х років.
