Як співачка Джамала проводить свій карантин? Чи бачить вона свого маленького сина майбутнім артистом? Чому вона вирішила зайнятися благодійністю і як змінює свій одяг на захисну форму для лікарів? Джамала погодилася не тільки поговорити з ведучою Катериною Некречею на ці та інші теми, але й відповісти на запитання слухачів і глядачів Радіо Крим.Реалії.
‒ Судячи з твого Instagram, з каверів в Youtube, з участі в «Євробаченні» та благодійних проєктах, здається, що, на відміну від багатьох людей на карантині, ти взагалі не відпочиваєш. Як так вийшло?
Був випадок: під час онлайн-трансляції «Євробачення» я співаю «1944», вся в пісні, і тут сусіди зверху починають робити ремонт
‒ Дійсно, не вийшло відпочити. Все якось дуже природно вийшло: люди постійно запитують, яка музика мені подобається, просять щось заспівати не зі свого. Мене просто захопило і понесло, хоч і було непросто. Спочатку вчиш пісню, потім потрібно випрасувати сукню та виставити камеру, потім звести звук ‒ і все це я роблю сама. Це один дубль, один мікрофон ‒ люди бачать, що відео не змонтоване. Був випадок: під час онлайн-трансляції «Євробачення» я співаю «1944», вся в пісні, і тут сусіди зверху починають робити ремонт! Звичайно, нічого з цим зробити не можна, я продовжую. Словом, життя вирує.
‒ І при цьому ти вдома з дворічною дитиною? Я бачила, ти зверталися до передплатників з проханням допомогти з нянею.
Я намагаюся донести йому, що все виходить, що все він зможе, немає нічого неможливого
‒ Це непросто: потрібно знаходити час, щоб поговорити ‒ і при цьому жити повноцінним життям артиста. Няня у нас одна, вона приїжджає, допомагає, розвантажує. Батьки Бекіра ‒ це взагалі суперняні, вони забирають Еміра до себе на один день у суботу-неділю. Зараз я відправила його гуляти, тому що він дуже активний, а дворик у нас закритий, безпечний. Емір сам дуже музичний, він постійно в музиці, слухає дуже багато пісень кримськотатарською, українською, англійською. Звичайно, це розвиток, але говорити про його здібності поки зарано. Мої здібності мама помітила у три роки. Поки Емір розвивається як звичайний малюк, якого цікавить усе. Я ж просто мама, яка шукає шлях до своєї дитини, тому що кожна дитина особлива. Я точно не з тих, хто занадто оберігає. Якщо він впаде, я скажу йому: «Підіймайся сам». Він уже у свої два роки говорить: «Я не можу», «Не вмію», «Не виходить». Я намагаюся донести йому, що все виходить, що все він зможе, немає нічого неможливого.
‒ У нас є для тебе звернення від дев'ятирічної Мелії з Криму:
«Привіт! Я дуже люблю танцювати, малювати, співати. Я ходжу на кримськотатарські танці, мені вони дуже подобаються. Мені дуже подобаються твої пісні ‒ вони душевні, це рай для вух. Моя улюблена пісня ‒ «1944» про депортацію кримських татар. Передай мені, будь ласка, вітання».
‒ Із задоволенням! Привіт тобі, моя хороша, селям алейкум. Я хочу, щоб у тебе все вийшло. Все, насправді, зароджується саме в цьому віці. Я пам'ятаю, що в дев'ять років дуже багато виступала, їздила на дитячі конкурси. Саме тоді я вирішила, що буду співачкою. Тому давай, наважся! Мені педагог говорив: «Так у дев'ять років Моцарт такі речі робив!» Коли тобі хочеться пожаліти себе, що ти маленька, що у тебе маленьке місто і ти не досягла чогось, згадуй великі приклади з історії.
‒ Ще питання від десятирічної музикантки Мер'єм, вона грає на класичній гітарі: яка найважливіша пісня для тебе і на якому інструменті ти б її зіграла?
Я дуже люблю музику, і вона настільки багатогранна, у ній настільки багато різних красивих і пісень, і жанрів, які мені подобаються
‒ Ого! Дуже складне питання, практично неможливо на нього відповісти. Я дуже люблю музику, і вона настільки багатогранна, у ній настільки багато різних красивих і пісень, і жанрів, які мені подобаються. Це і народна музика, фольклорна, і джаз, і соул, й академічна. Вибрати з усієї палітри фарб ‒ все одно що назвати найважливіший колір у веселці. Вони всі потрібні та важливі, так і з музикою. Я, до речі, теж дуже хотіла б грати на гітарі. Два роки тому я взялася вчитися, вже було декілька приватних уроків з педагогом, але тоді я саме була з Еміром під серцем. Постійно відчувала слабкість, займатися було складно, так що моя гітара пролетіла. Але дасть Бог ‒ і я ще підійду до цього питання. Успіхів тобі, Мер'єм.
‒ До речі, як на карантині проходить твоя друга вагітність?
‒ Зараз дуже непросто: я сиджу, і мені мало повітря, хочеться рухатися. Це прямо важкий період, особливо коли ти в очікуванні. Ти запланувала собі походи на йогу, в басейн, прогулянки в саду, але нічого не виходить. Коли я хочу влаштувати собі онлайн-урок з йоги або фітнесу, Емір ревнує і не дає займатися.
‒ Тим часом одинадцятирічна Аділе запитує в тебе, яке місце в Криму тобі найбільше подобається і надихає на творчість.
Я навіть не можу передати вам, як сильно мені хочеться до Криму ‒ особливо навесні
‒ Спасибі тобі величезне за запитання, Аділе. Я навіть не можу передати вам, як сильно мені хочеться до Криму ‒ особливо навесні, коли ти знаєш, що саме в цю пору він ще прекрасніший. Зараз я як ніколи часто переношуся в думках до свого дому, в гори, на берег, де я пірнала, плавала, гуляла. Напевно, найбільше мене надихає мій будинок у Криму і все, що пов'язане з дитинством: джерело, виноградники, дідусів сад. Я поїхала б туди в першу чергу. Зараз мій тато там один, тому що мама саме поїхала в гості до сестри в Стамбул і не змогла повернутися через карантин.
‒ Питання з Бахчисарая від Гульзар Абдуллаєвої: які цінності виховали в тобі батьки і які з них ти обов'язково спробуєш прищепити своїм дітям?
Коли я говорю про патріотизм, я маю на увазі простий, домашній патріотизм без істерик
‒ Цінностей дуже багато. Починаючи від патріотизму, закінчуючи щедрістю, навіть надмірною. Батьки виховали нас сестрою в тому дусі, що найкраще треба віддавати гостям, друзям і таке інше. Якщо до нас приїжджали родичі, ми віддавали їм свої ліжка. Якщо це стосувалося їжі, то нам могло не дістатися м'яса. Я все-таки вважаю, що тут має бути межа, тому що надалі це дуже заважає ‒ ти просто потім не можеш нікому говорити «ні». Ти можеш віддавати, віддавати, але це потихеньку з'їдає тебе. З Еміром так: він може дати хлопчикові у дворі погратися машинкою, але не зобов'язаний відразу віддавати, дарувати її. Коли я говорю про патріотизм, я маю на увазі простий, домашній патріотизм без істерик. Зараз це звучить трохи дивно, тому що в дітях це не виховують. А це, в першу чергу, гордість своїм, коли ти радієш навіть маленьким перемогам. Це треба вміти, це має йти від серця, не бути наносним.
‒ До тебе часто звертаються за допомогою?
‒ Дуже багато запитів. Мені страшно відкривати директ в Instagram, Facebook. Якби я постила кожен день, це, напевно, були б сотні закликів. Зрозуміло, що я не можу допомогти всім, але я намагаюся, якось обираю, щоб хоч чимось допомогти. Все одно це неймовірно тисне на психіку, коли ти бачиш, що стільком людям необхідна допомога, особливо коли йдеться про здоров'я дітей. Звичайно, є і лиходії, які пишуть щось на кшталт: «Виплати мені кредит на мобільний. Тобі що, шкода?». Я сподіваюся, що ті, кому це дійсно потрібно, все одно знайдуть спосіб достукатися, докричатися та отримати допомогу.
‒ Під час карантину ти влаштувала благодійний розпродаж одягу ‒ переважно того, у якому була на зйомках. Задоволена результатами?
Я вирішила зробити таку акцію й обміняти свій одяг на спецодяг для лікарів
‒ Я дуже багато одягу просто віддала ‒ більше, ніж ви бачите, але я це не афішую. Але що стосується саме проєкту Looks of Jamala, це насправді речі, які були використані у зйомках лише на пару годин. Переважно це нові вбрання, тому я вирішила зробити таку акцію й обміняти свій одяг на спецодяг для лікарів. Коли я вже заглибилася в тему і з'ясувала, хто шиє ці костюми, як їх відправляти, як зробити так, щоб вони потрапили в правильні руки, щоб гроші використовували правильно ‒ стало зрозуміло, що це дуже велика робота. Моя подруга працює в інфекційній лікарні в Запоріжжі, а з захисту у них тільки масочки та рукавички! Тоді я вже знала, куди та скільки костюмів відправити в першу чергу. Їх пошила благодійна організація, переслала ‒ і тоді я відчула велике щастя. Але потім вони сказали, що у них три тисячі запитів з різних лікарень! Мене це вразило.
‒ Ще питання від юних слухачів. Семикласниця Мілек цікавиться: чи не плануєш ти заспівати з «Океаном Ельзи»?
‒ Привіт, Мілек. Мені дуже приємно, що ти цікавишся музикою. Чесно кажучи, всі справи щодо дуетів і творчих союзів я завжди віддаю на розпорядження вищих сил. Тут дуже важливо, щоб зустрілася творча енергія. Саме в лютому вийшов мій альбом «Свої», куди увійшли всі дуети та колаборації за п'ять років. Усе це вийшло настільки природно, ніби блискавка проскочила! Так що буде пісня, буде ідея ‒ все відразу виникне.
‒ Андрій із Сімферополя дуже дякує тобі за пісню «1944» і запитує, яку сучасну українську музику ти радила б послухати.
Останнім часом дійсно багато цікавої музики
‒ Останнім часом дійсно багато цікавої музики, так що боюся когось забути. Мені дуже подобається творчість Alyona Alyona, тому що у неї такі змістовні тексти. Є Alina Pash, яка дуже цікаво експериментує з гуцульським саундом і хіп-хопом. Мені подобається творчість групи «О», де вокалістка Ольга дуже цікаво співає. Я також відкрила для себе на «Євробаченні» гурт TVORCHI. Може, їм десь ще бракує професіоналізму, але вони звучать дуже сучасно, все це прийде. Влад Каращук з його проєктом LAUD ‒ на мій погляд, один з найцікавіших співаків сучасності.
‒ Як ти думаєш, наскільки сильно музична індустрія постраждає від пандемії коронавірусу?
Залишається тільки займатися улюбленою справою так, як ти можеш
‒ Мені здається, дуже важко буде всім, але артисти постраждають найбільше. Кафешки вже почнуть відкривати із запобіжними засобами, щоб економіка жила, а артисти не зможуть працювати довше за всіх. Концерти, скупчення людей, закриті зали тощо ‒ на жаль, до цього нескоро дійде. В усьому світі скасувалася величезна кількість фестивалів. Як вийти з цієї кризи, я не знаю. За себе можу сказати, що залишається тільки займатися улюбленою справою так, як ти можеш. Звичайно, в режимі онлайн можна читати коментарі, рахувати лайки тощо ‒ але нічого не замінить нам, артистам, реального спілкування. Наша професія ‒ про людей. Цей карантин ‒ він взагалі про нашу людяність, про взаємозв'язок, про довіру один до одного. Я нікого не звільнила ‒ це неможливо, це люди, з якими ти працюєш вже десять років. Поки ми на довірі та любові потихеньку виживаємо, але сказати людині: «Бувай, до кращих часів» ‒ я не можу.
