Пару років тому мій знайомий раптом перейнявся питанням: як допомогти родині співробітника НКВС Миколи Кузнєцова перевезти його прах зі Львова до Росії. Питання мене здивувало. Тим більше, що попри начебто чисто людську, гуманітарну складову питання, в ньому також проглядала дуже важка і небезпечна геополітична складова.
Було зрозуміло, що Львову прах агента НКВС не потрібний, але питання його репатріації на історичну батьківщину до відновлення Status Quo з Російською Федерацією, до повернення Криму і частини Донбасу – не виглядало ані актуальним, ані взагалі здійсненним.
А тут, кілька днів тому, зі заяви міського голови Львова Андрія Садового, я зрозумів, що Росія продовжує боротьбу за прах!
І ситуація нагадала мені мій власний роман «Остання любов президента», в фіналі якого РПЦ оголошує Володимира Леніна святим і дарує його мощі Києво-Печерській лаврі. Російські комуністи несуть мощі на плечах до Києва, таким чином здійснюється масовий прихід російських православних комуністів в Україну, чим ставиться під великий сумнів європейське майбутнє незалежної країни.
Цього разу саме український суд ухвалив рішення про повернення праху Кузнєцова до Росії, а Львівський міськвиконком відмовився це рішення виконувати – перш, ніж українців, яких захопили в Криму і на Донбасі не звільнять з російських тюрем і не відправлять додому.
Партія ОПЗЖ, що нагадує мені саме православних комуністів з мого ж роману, виступила в Раді проти рішення Андрія Садового. Її підтримав головний пропагандист російського телебачення Володимир Соловйов.
Війна за прах вийшла на новий рівень і я не здивуюся, якщо найближчими днями який-небудь Басманний суд в Росії у ухвалить рішення про перейменування мера Львова Андрія Садового в «Маркіза де Сада».
Однак у цій історії є і трохи інший аспект: під час нинішнього кривавого протистояння Росії і України передати родичам прах Кузнєцова – це вистрілити собі в ногу.
Головним «родичем» Миколи Кузнєцова є сам Володимир Путін, якому прах радянського розвідника необхідний для чергового закачування «пропагандистського ботоксу» російському суспільству, щоб наповнити свіжою «кров'ю губи» російського патріотизму.
Можна тільки уявити собі, який креатив проявлять режисери-постановники великого переміщення праху радянського героя з «фашистської» території України на історичну батьківщину. Тут оживе вся радянська історія з її пантеоном, підніметься новий інтерес до радянських фільмів про Другу світову війну, додасться яскравих фарб і в нову любов до Сталіна, ну і ясно, що кульмінацією всього цього має бути виступ Володимира Путіна на всіх телеканалах Росії про значення НКВС в радянської історії і про роль розвідника Миколи Кузнєцова в ній же.
Такої дози войовничого адреналіну російське суспільство не отримувало з часів урочистій анексії Криму.
Гордість за велику батьківщину відродиться з новою силою і дасть Кремлю фору на кілька років продовження своєї нинішньої внутрішньої і зовнішньої політики, однією з цілей яких буде в черговий раз підтвердити, що у Росії – особливий цивілізаційний шлях, особлива власна демократія і особлива власна історія, яка визначає цей шлях і цю «демократію».
Одним словом передача праху Кузнєцова додасть Кремлю сили і можливості продовжити боротьбу з Україною та іншими сусідами, що вирішили піти своїм власним шляхом.
Як письменник, а не як політик, я б запропонував сприймати повернення праху Кузнєцова, як довгостроковий проект і для початку можна було б передати прах на конкретно обумовлений час третій країні з тим, щоб після закінчення ворожих дій РФ щодо України і після ліквідації наслідків цих дій – прах радянського розвідника міг би бути переданий третьою країною представникам Російської Федерації.
Андрій Курков – письменник, журналіст, кіносценарист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Микола Кузнєцов (справжнє ім'я Никанор), згідно з радянською офіційною легендою – радянський диверсант, спецагент-ліквідатор, агент НКВС, «партизан», розвідник. Під час Другої світової війни виконував терористичні та провокаційні завдання радянського командування, які мали на меті викликати терор у відповідь з боку німецької окупаційної влади проти українського населення. Убив кількох вищих офіцерів та високопоставлених чиновників нацистської окупаційної адміністрації у Рівному – столиці Райхскомісаріату Україна, та Львові – адміністративному центрі дистрикту «Галичина». Посмертно нагороджений зіркою Героя Радянського Союзу. Про нього в СРСР знімали художні фільми та розповідали у школах.
Микола Кузнєцов похований на Пагорбі Слави у Львові з великими почестями 27 липня 1960 року. Є версія, що спецагент «Пух», який виконував терористичні і провокаційні завдання також під псевдонімами Пауль Зіберт, Рудольф Шмідт, Микола Грачов, загинув 8 березня 1944 року в селі Боратин Львівської області у бою з вояками УПА. За радянською, а нині російською версією, радянський «льотчик» Микола Кузнєцов і ще два спецагенти були схоплені бійцями УПА, і нібито Кузнєцов, який був у німецькій формі, побоюючись провалу операції, підірвав себе гранатою. Також існує сумнів, чи саме останки Миколи Кузнєцова поховали на Пагорбі Слави у Львові.
Члени виконавчого комітету Львівської міськради 22 жовтня одноголосно проголосувати проти передачі Росії останків «радянського розвідника-диверсанта» Миколи Кузнєцова, який похований у Львові на Пагорбі Слави.
«Поки громадяни України, які перебувають в ув’язненні на окупованих територіях та на територіях Росії не повернуться додому, рішення про перепоховання не матиме підтримки на виконавчому комітету Львівської міськради», – зазначив під час засідання виконкому мер Львова Андрій Садовий.
Росія заперечує, що веде війну проти України і є стороною воєнного конфлікту на Донбасі. Окупація Криму Росія називає «добровільним волевиявленням народу Криму і переходом до складу Росії внаслідок референдуму».
