Націоналізація будинку, заборона виїзду, продаж вілли в Італії. Радянська влада не зважала на світове ім’я Соломії Крушельницької?

ЛЬВІВ ‒ 23 вересня в Україні та світі вшановують 150-річчя від дня народження славетної оперної співачки Соломії Крушельницької. Цей ювілей увійшов до переліку пам’ятних дат під егідою ЮНЕСКО. Сьогодні у Львові в оперному театрі відкриють виставку, присвячену примадонні і відбудеться гранд-концерт.

Соломія Крушельницька підкорювала світ своїм голосом і мала великий успіх. Але у 1939 році вона приїхала на відпочинок у Карпати до своїх рідних, і це перебування стало для неї поверненням назавжди у Львів, звідки так і не змогла повернутись в Італію, і тут відчула на собі систему радянського тоталітарного режиму, пояснюють фахівці.

Спершу, з огляду повномасштабної війни, у музеї Соломії Крушельницької хотіли відмовитись від будь-яких мистецьких заходів. Адже сьогодні мав відкритись оновлений меморіальний музей. Однак роботи з відновлення призупинили. Торік місто викупило квартиру в будинку, де мешкала Соломія Крушельницька, там мали розширити нову експозицію. Але обмежились кількома заходами з нагоди ювілею.

«Війна внесла зміни. Але ми не могли оминути ювілей Соломії Крушельницької. Проводимо виставкові проєкти, не використовуючи оригінальні речі. Бо цінні експонати музейники заховали через війну. Ми хочемо акцентувати увагу на тому, що Крушельницька була успішною людиною, вона стала всесвітньовідомою українкою і цього ніколи не цуралась. Її історія ‒ це історія тріумфу, краси, гармонії, шляхетності», ‒ каже Михайло Кобрин, директор Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької.

Світовий тріумф

Майже 10 років життя, останніх років, Соломія Крушельницька провела під радянською владою: 1939-1941, 1944 і до дня смерті ‒ 16 листопада 1952 року. І це були найважчі роки життя славетної Саломеї, як її називали і як вона себе теж називала, співачки з ідеальним голосом і яка кожну виставу, в якій співала, перетворювали на тріумф, зауважують знавці.

Її світовий мистецький шлях, виступи на сценах найкращих театрів світу розпочався у 22-літньому віці, з 1894 року. А припинила його примадонна у розквіті сил і слави на початку 20-х років ХХ століття, маючи 47 років. Бо не любила виступати з молодшими солістами-чоловіками, не любила, коли ролі для молодих співачок виконують старші. Соломія Крушельницька мала своє ставлення і розуміння театрального світу і оперного мистецтва. Польська преса, коли вона вперше виступила в Варшаві, писала:

«Її голос – сильне, соковите і дзвінке драматичне сопрано, здатний до різноманітних вокальних відтінків. Вона не женеться за голосовими ефектами, а весь свій художній інтелект переливає у глибоко відчутий нею образ героїні».

Своїм співом і талантом Крушельницька підняла популярність театру «Ла Скала». Мілан став її рідним містом і зустрів дуже тепло. 19 липня 1910 року Соломія Крушельницька вийшла заміж за італійського адвоката Чезаре Річчоні. Людину з давнього аристократичного роду, якого навіть обирали мером Віареджо, де подружжя мешкало у розкішній віллі на узбережжі Тірренського моря. Покинувши оперний спів, Соломія Крушельницька почала концертне турне світом. І про нього були дуже гарні відгуки музичних критиків.

Тимчасове повернення ‒ шлях назавжди

Однак життя Соломії Крушельницької змінилось у 1936 році, коли Чезаре Річчоні помер. Вона залишалась одна у своїй віллі в Віареджо. І щороку приїжджала у Львів до своїх сестер. Вони влітку разом відпочивали у карпатському селі Дубина, біля Сколе. Соломія Крушельницька дуже любила це мальовниче місце. Так сталось і в серпні 1939 року. Хоча друзі відмовляли Соломію Крушельницьку їхати в Галичину, італійський уряд відмовив їй у видачі закордонного паспорта. Адже початок війни вже відчувався у повітрі. Втім, вона оформила документи, взяла дві валізи, знала, що їде лише побачити рідних. У Віареджо залишила дім, а в ньому весь свій архів, а це фото, автографи, ліцензії, театральні костюми, картини. Вийшла з потяга дорогою до Львова, приїхала у карпатське село Дубина. Розбудила рідних своїм співом «Ой прийшов я до хати…».

«Про свої наміри повернутись у Львів після смерті чоловіка Соломія Крушельницька говорила, але у серпні 1939 року вона не повернулась, а приїхала лише відпочити з рідними, зокрема родиною старшої сестри Осипи. Політична ситуація в Європі була складною, це був переддень війни. Італія мала свою позицію, там фашизм буяв. Багато друзів Соломії виїхали у США через нестерпні умови праці. Артуро Тосканіні запротестував, що перед оперною виставою виконали фашистський гімн, і демонстративно зійшов із подіуму, і виїхав. А 1 вересня Німеччина оголосила війну Польщі. У Галичині була оголошена мобілізація. 17 вересня 1939 року у Львів прийшла радянська влада», ‒ розповідає дослідниця життя і творчості Соломії Крушельницької Галина Тихобаєва.

Наприкінці вересня Соломія Крушельницька повернулась у свій будинок на вулиці Крашевського, 23 у Львові.

Лірико-драматичне сопрано, спів Соломії Крушельницької зачаровував відомих оперних співаків Енріко Карузо, Маттіа Батістіні, Тітта Руффо, Модеста Менцинського.Українку запрошували у найкращі театри світу, і з нею працювати мали за честь відомі диригенти. Втім, ані талант, ані світове визнання не мали ніякого значення для радянської влади, яка прийшла у 1939 році «визволяти» Галичину, кажуть фахівці. Так звані «визволителі» у листопаді націоналізували, тобто конфіскували, будинок Соломії Крушельницької, який їй належав із 1903 року, поділивши його на квартири. А Соломії Крушельницькій залишили одне чотирикімнатне помешкання.

Невідомо, за даними дослідників, чи намагалась Соломія Крушельницька тоді виїхати в Італію, чи хотіла у цей важкий час залишитись із рідними. А на початку 1940 року з нею трапився прикрий випадок. Соломія Крушельницька впала, послизнувшись на тротуарі і зламала ногу в стегні. Їй провели дві операції. Гіпс лікарі поставили не лише на ногу, але й частину тулубу. Вона мусила лежати майже рік. Нею опікувались сестри. Коли зняли гіпс, то Соломія Крушельницька повернулась до занять і давала приватні уроки співу.

Наприкінці червня Львів окупувала нова влада ‒ німецька. Нові порядки, правила, вимоги, стреси, оговтування від тих звірств, які залишила після себе радянська влада, пояснюють дослідники. Соломія Крушельницька зверталась з проханням повернути їй у власність будинок, але німецьке командування вирішило у частині дому зробити військовий штаб, хоча не встигли цього зробити. Соломія Крушельницька домоглась дозволу на проживання, але мусила змінити помешкання з другого поверху на третій. У час німецької окупації продовжувала давати приватні уроки.

«Коли німецькі війська увійшли у Львів, Соломія Крушельницька ще лежала з ногою. Можливо, то була одна з причин, що вона не могла виїхати зі Львова тоді. Була під опікою сестер. Що робила у час німецької окупації? Ніде не працювала, давала приватні лекції співу. З того часу є кілька спогадів. Життя було дуже тяжке, матеріально зокрема. Є факт, що Василь Барвінський очолював німецьку музичну школу і таким чином зберіг педагогів консерваторії, дав людям можливість вижити. І не забув про Соломію Крушельницьку, яка могла приходити їсти в їдальню школи, брати продукти. Це була велика допомога», ‒ каже Галина Тихобаєва.

Вже навесні 1944 року було видно поразку німецької армії і фронт наближався до Львова. У місті почалась паніка, люди переживали, бо знали, що таке більшовицькі репресії, масові вбивства, катування, виселення, залякування, конфіскація майна, грабунки, зауважують історики. Ходили різні розмови. Українці почали втікати з Галичини, емігрувати за кордон. Соломію Крушельницьку запрошувала до себе в Аргентину її подружка Кано де П’яцціні. Цим запрошенням скористалась одна з сестер Соломії з родиною. 27 липня 1944 року вдруге у Галичину прийшла радянська влада, додають фахівці.

«Прямих фактів, чому не виїхала у 1944 році після німецької влади, не маємо, нема чіткого підтвердженого факту, чому не вдалося. Лише здогадуємося. Може, через вік і небажання покидати, може, хотіла, щоб вляглося, і виїхати. Бо ж вона була громадянкою Італії. Нині ми можемо провести паралелі, бо маємо війну і бачимо поведінку російського окупанта. Бачили, як люди виїжджали сім’ями, дітей відправляли, був такий внутрішній стан, певні емоції, якими людина керується. Хтось вагається, а хтось їде. Але у 1944-му було виїхати фізично важко, а вона не цілком була здорова і їй було майже 72 роки», ‒ говорить Михайло Кобрин.

Василь Барвінський запросив у 1944 році Соломію Крушельницьку працювати в консерваторію. Її зарахували на посаду професора і керівника кафедри вокалу. Студенти дуже шанували і любили свого педагога. Але у 1947 році радянська влада посилила репресії проти інтелігенції, пояснюють дослідники. Василя Барвінського на початку 1948 року арештували і згодом відправили у мордовські табори. Соломія Крушельника була під питанням звільнення. Оскільки вимагали її диплом, почались і доноси, додають вони. Диплом вона таки знайшла. Цей документ був експонатом музею у Львові.

«Почалась зачистка кадрів, переслідування інтелігенції. Коли арештували Барвінського, Соломія вирішила виїхати і подала прохання-лист в органи про виїзд в Італію як громадянка цієї країни, щоб там продати свою нерухомість.

Коли вона працювала в консерваторії, то до неї були претензії, що вона не має радянського громадянства. Вона подала таке прохання, але їй так і не видавали паспорт. І після прохання поїхати в Італію, її запросили в органи. Вона прийшла, а там їй дали радянський паспорт і квіти (це було 25 вересня 1948 року – ред.). Вона поцікавилась другим проханням про поїздку в Італію. На що почула, що вона – тепер громадянська СРСР, відтак довіряє владі і віллу СРСР продасть від її імені», ‒ розповідає Галина Тихобаєва.

За версією композитора Мирослава Скорика, який мав родинні зв’язки з примадонною, Соломія Крушельницька, віддавши радянській владі віллу в Віареджо, таким чином врятувала себе і рідних від переслідувань і виселення у Сибір. Соломія Крушельницька за віллу отримала грошову компенсацію, лише 15 тисяч рублів.

Соломія Крушельницька викладала в консерваторії, виступала з сольними концертами. Останній дала у Львові в 1949 році. Письменниця Ірина Вільде пригадує у своїх споминах: «Вона звучала так велично, так урочисто, що зал, здається, завмер від захоплення».

16 листопада 1952 року 80-річна Соломія Крушельницька відійшла у вічний світ. Її поховано на Личаківському цвинтарі.

Соломія Крушельницька, яка змогла здобути освіту і славу у світі, великого успіху, принесла славу українському народові, не залишала жодних споминів, не збереглись і її театральні костюми. Вона у приватному житті була мовчазливою, кажуть дослідники. Багато архівних документів, спогадів її сучасників, публікацій у пресі ще до сьогодні не є повністю вивчені.

Талановита жінка, народжена у тернопільському селі Біла. У Мілані здобула тріумф. Підкорила Варшаву, Париж. Віареджо було містом її щастя і кохання. А у Львові пережила радість, родинне тепло і любов, смуток, злидні, і тут знайшла вічний спочинок.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

10 фактів про Соломію Крушельницьку: ідеальна співачка, якій аплодував світ