(Рубрика «Точка зору»)
Оксана Нечепоренко
Вона втілювала у життя заповіт Хвильового — «Геть від Москви!». Просувала українську культуру у рідному Харкові та за кордоном. У Варшаві попрощалися з української мисткинею, директоркою та режисеркою харківського незалежного театру «Арабески». Останні роки Світлана Олешко працювала в Польші. У театр її запросили колеги, рятуючи від російських обстрілів рідного міста. Світлана померла після довготривалої хвороби.
Зі Світланою Олешко я спілкувалася двічі. Вперше, коли робила сюжет для харківських новин з вистави «Декалог: локальна світова війна» про польсько-український конфлікт у Другу світову війну. Пригадую, як після прогону я залишилася на виставу. Переді мною розгорталась документальна театральна розповідь європейського рівня у стінах, де колись репетирував Курбас.
Вдруге я бачила Світлану на похороні її чоловіка, багаторічного лідера гурту «Мертвий півень», провідного актора «Арабесок», митця Міська Барбари. Тоді мені знадобилася уся моя сміливість, щоб наважитися підійти та попрохати її розповісти на камеру про свого чоловіка.
Та лише зараз, готуючись до інтерв’ю із людьми, які добре її знали, я осягнула вагу та значення постаті – Світлани Олешко, засновниці, директорки та режисерки незалежного українського театру «Арабески», новаторки та провідниці українського не лише в Україні, а й за кордоном.
То якою вона була? І як їй вдавалося охоплювати неосяжне для інших?
«Пішла епоха»
Світлана Олешко пішла з життя 19 грудня у Варшаві, де вона працювала останні роки. До Польщі мисткиня переїхала після початку повномасштабного вторгнення.
«Після довготривалої боротьби з хворобою у Варшаві зупинилось серце серця нашого театру», – так повідомили про втрату у театрі «Арабески».
Відтоді на особистій сторінці Олешко з’являються слова співчуття та спогади її друзів, знайомих та вдячних глядачів.
Тетяна Терен, письменниця та журналістка, написала:
«Не стало Світлани...
Людини, яка створила театр «Арабески», привносила в театр поезію, повставала проти штучного і заскорузлого, розповідала про Шевельова і Юру Зойфера, про наших закатованих і репресованих. Людини, яка втілювала Харків і була частиною його серця»
Людмила Висоцька, регіональна координаторка БФ «Рокада», наголосила:
«Сильна, глибока, смілива жінка, яка бралася за найскладніші теми, не боячись торкатися найболючіших сторінок історії та сучасності»
Василь Рябко, музикант, лідер гурту «Папа Карло» підмітив:
«Є люди-перехрестя, без яких не було би дуже великої кількості Творчості та Добра. Через них зустрічаються інші люди, вони витягують близьких з депресій, втом, надихають та творять самі. Світлана Олешко була такою»
Олександр Колмен Сердюк, Інародний театр абсурду «Горобчик» стверджує:
«Пішла епоха. Коли це говориш про Світлану Олешко – це не перебільшення»
Народження театру
Театр «Арабески» народився у Харківському літературному музеї. На початку 90-х років ця установа вже була центром українського Харкова. Саме тут зустрілися студентка 3-го курсу харківського інституту мистецтв Наталія Цимбал та першокурсниця університету Каразіна Світлана Олешко.
«В неї була тусовка така частково з нашої театралки, мій однокурсник теж був в цьому колі. Він до мене якось підійшов і каже: «Хочеш взяти участь в виставі?». Я кажу – так! 1993-й рік, достатньо скрутні часи. А він каже: «Тільки там не платять», – ну і ладно, кажу», – пригадує Наталія Цимбал.
Вистава була написана Світланою Олешко по творах Хвильового до його сторіччя. Відтоді жінок пов’язала 30-річна дружба. Наталія Цимбал – співзасновниця та незмінна акторка «Арабесок». Про подругу каже – та була складною людиною:
«Вона була інтелектуальною людиною. Вона багато дуже читала, вона постійно читала і вона ці книжки ковтала. Ті ідеї, які вона народжувала, вони були глибокі дуже. Світлана одразу сказала, що в нас буде тільки український театр»
У російськомовному Харкові «Арабески» стали першим незалежним театром, який робив вистави українською. Тут не ставили репертуарні спектаклі. Вони бралися за теми, про які не наважувалися говорити інші. Чорнобиль, Волинська трагедія, Голодомор. Залучали до співпраці іноземних колег – британців, поляків.
Саме тут можна було подивитися п’єси вже відомого тоді Сергія Жадана.
«Арабесок» добре знали письменники, політологи, українська діаспора за кордоном. Але театрали тримали на відстані. Вважали їх «несправжніми».
«Це ж не театр. Це ж кувиркання якесь на сцені», – пригадує Наталія Цимбал їхні слова.
Та Світлана і не бажала претендувати на академічність.
«Вона створила театр, який більше ніж театр, фраза, яку я їй завжди казав», – пригадує актор та програмовий директор іншого незалежного україномовного театру «P.S.» Кирило Лукаш.
Від маргіналів до соціального театру
«У ті роки, коли ми познайомилися з нею, українськість у Харкові була чимось знаєте таким маргінесом. Ми були всі трохи маргінали», – каже подруга Світлани Олешко, письменниця Юліта Ран.
Незалежний театр – це завжди складно, розмірковує Наталія Цимбал. Доводилось шукати місця для репетицій та вистав, платити за аренду сцени за комерційними цінами. «Арабески» і досі не мають власного дому.
«Був такий період, коли важко було знайти гроші на вистави і той самий фонд «Відродження», свого часу був єдиний, який давав гроші на культуру, він не давав гроші просто на театральну постановку. Там мала бути якась соціальна складова. Тож Світлана, щоб знайти гроші на виставу, почала придумувати проєкти соціальні», – ділиться Наталія Цимбал.
Із «Маленькою п’єсою про зраду» Олександра Ірванця «Арабески» першими поїхали до харківських колоній. У 90-ті пенітенціарна система була закритою. А їм вдалося проникнути туди і залучити до творчого діалогу засуджених.
Одним з останніх соціальних проєктів мала стати вистава «12 Офелій» за участі акторів на кріслах колісних. Її «Арабески» створювали разом із трупою харківського оперного театру. Та ковід, а згодом несподівана смерть Міська Барбари, провідного актора та співавтора репертуару «Арабесок», поставили у ньому крапку.
Нащадки Курбаса
«Арабески» також одними з перших почали їздити у зарубіжні гастролі. Під час перебування у Нью-Йорку Олешко познайомилася з Юрієм Шевельовим.
Про Світлану мовознавець дізнався від Оксани Забужко. Письменниця пригадала це у своєму пості у пам’ять режисерки:
«Це про неї я «звітувала» Юрію Шевельову в листі 1995 року, і він потім ходив дивитися їх у Нью-Йорку й писав мені, що «вона жінка як треба»(с)»
Їх зустріч відбулася 1996 року, коли «Арабески» привезли у США виставу за творами Хвильового, Симоненка та Сковороди.
У наступний візит за 4 роки на виставу в Українському домі Шевельова Світлана вже запросила сама. Науковець тоді був дуже хворий. Тож Олешко організувала трансфер на виставу.
«Світлана тоді домовилась і знайшла людину, яка заїхала за ним, привезла. Він уже був на візку, сам не пересувався. І наші хлопці, актори піднімали його на руках нагору, для того, щоб він подивився нашу «Енеїду», після якої в нього, власне, були компліменти. І, власне, те, що ми – нащадки Курбаса, це було після «Енеїди»», – каже Наталія Цимбал.
«Арабески» відвідували не лише США, а й Європу, несучи українську культуру. Єдиним місцем, куди вони не їздили, була Росія. Такою була принципова позиція Світлани Олешко.
«Вона мріяла про те, щоб створити в Харкові п’ятий Харків, заповіт Шевельова, а в своїх ідеологічних засадах вона завжди впроваджувала заповіт Хвильового – «Геть від Москви»», – каже її подруга Юліта Ран.
Відео із Світланою Олешко від 2016 року:
Місько Барбара
Львів'янин Місько Барбара з’явився у «Арабесках» з п’єсою «Merry Christmas, Jesus Christ». Роль спеціально для музиканта написав Сергій Жадан.
Світлана була проти його участі, про те розповіла у одному з останніх інтерв’ю своїй подрузі, нині виконавчий директорці Радіо Хартія Іванні Скибі-Якубовій:
«Я казала, що Місько нам не пасує, він не впорається, він музикант, зірка, а мені потрібен актор. Урешті-решт, жодної зірковості не було»
За майже 20 років свого спільного життя вони ніколи не розлучалися надовго. Вони працювали разом, разом зустрічали гостей удома.
«Мені дуже хочеться говорити про них, як про двох. Це була завжди така дуже парна гра зі збереженням суб’єктності кожного», — пригадує Іванна.
За час співпраці з театром Місько став не лише актором. Він сам писав музику або працював з композиторами, був співавтором під час постановки вистав.
Його смерть завдала значного удару Світлані. Місько Барбара помер 11 жовтня 2021 року.
«Вони були дуже спаяні. І ось всі ці останні дні у своїх колах ми говоримо про те, що – є таке відчуття, що вона дуже прагнула до нього», – каже Іванна.
Шлях до Варшави
«Мені здавалося, що тим, що Місько не стало, він мене і випхав сюди, в Польщу, мовляв – давай, давай, їдь, рухайся вперед. Бо без нього я б нікуди не поїхала. Спочатку після його смерті я навіть не могла думати про театр, не розуміла, який у цьому сенс», – розказувала Світлана Олешко виданню «Нова Польща» у березні 2023 року.
Із Харкова режисерка та директорка «Арабесок» поїхала на початку вторгнення, коли російські снаряди почали рватися на її вулиці. До себе її покликав друг, відомий польський актор Анджей Северин. Рішення про переїзд Світлані далося важко.
«Вона дуже сумнівалася, тому що тут Місько, тут місто, тут все. І я була однією з тих, хто казав, Свєта – їдь. Там ти зможеш бути нашим голосом», – пригадує подруга Іванна Скиба-Якубова.
Польский театр, куди її запросили, став новим стартом для Світлани. Серед її тогочасних робіт інсценування роману Оксани Забужко «Планета Полин», читання поезій Сергія Жадана, вистави польських авторів.
У Польському театрі поставили і «Декалог: локальна світова війна». Задля роботи з акторами, як консультантку з пластики, до Варшави у грудні 22-го Світлана запросила Наталію Цимбал.
«Я бачила, що їй важко. Я в неї запитала – Свєт, не хочеш приїхати у Харків чи повернутись? Вона сказала – я боюсь. Я боюся повернутися в місто, якого я не знаю сьогодні. І я відчувала, що вона не повернеться в Харків».
Останньою роботою Світлани у Польському театрі став мюзикл, написаний Сергієм Жаданом, про театр Леся Курбаса «Березіль» під назвою «Харків! Харків!»
Оксана Нечепоренко – журналістка, письменниця
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум