Олександр Мелкумян стоїть на крові біля свого будинку у прифронтовому селі Мартуні, що в Нагірному Карабасі. Це місце, де по його етнічній вірменській родині вдарили осколки від артилерійського снаряду вранці 27 вересня.
Поруч на землі лежить лялька у рожевій сукні, яку обронила дитина його сусіда, коли вибухнули перші снаряди.
Мелкумян щойно вийшов годувати своїх свиней у прифронтовому селі, як в Нагірному Карабасі відновилися бої між азербайджанськими військами та етнічними вірменськими силами.
«Того дня вранці вони бомбили тут, – згадує Мелькумян, вказуючи на просочену кров’ю землю. – Тут були моя теща, моя дружина, мої однорічна та семимісячна діти».
«Семирічна дитина мого сусіда загинула. Моя теща теж загинула, – каже він. – Мою дружину поранили і доставили до лікарні в Степанакерті».
Ще дві сільські жінки були поранені та доставлені до лікарні, що розташована на відстані 40 кілометрів у Степанакерті.
«Подивіться, їхнє взуття все ще там, – каже він, а сльози наливають його очі. – Моя поранена дружина лежала тут. Моя маленька дитина лежала тут. Моя теща була тут, уже мертва. Семирічна дитина лежала мертвою. Мої двоє сусідів лежали пораненими. Потім снаряди вдарили по будинку і сараю. Ось так розпочався наш ранок».
Його поранена жінка попросила води, розповідає чоловік.
«Перш ніж я зміг дати їй води, упав ще один снаряд. У це місце вдарили чотири рази. Увесь цей час я не міг принести води для своєї пораненої дружини. А моя маленька дитина плакала. Я прикрив свою дитину, щоб прийняти на себе удар, коли снаряди знову вдарять», – говорить він.
Спалах «замороженого конфлікту»
Наступного дня снаряди продовжували бити по Мартуні, і артилерія, випущена етнічними вірменськими силами, вдарила по кількох підконтрольних Азербайджану селах у татарському районі на північ від Степанакерта.
Більша частина татар перебувала під контролем етнічних вірменських сепаратистів з моменту припинення вогню між Азербайджаном та встановлення фактичної влади в Нагірному Карабасі у 1994 році. Це дозволило району стати буферною зоною вздовж напруженої лінії зіткнення.
З підконтрольних Азербайджану частин району більшість жителів села були евакуйовані – 27 вересня у «замороженому конфлікті» бої відновилися і загрожували перерости у повноцінну війну.
До 28 вересня по селу Шихарх вдарили снаряди, випущені вірменськими силами. Влада Азербайджану заявляє, що коли снаряд влучив у багатоповерхову будівлю, загинули двоє цивільних.
Черговий снаряд потрапив у котельню, яка постачає тепло для житлових будинків у Шихарху.
Місцева жителька Хікран Амрахова розповіла Азербайджанській службі Радіо Свобода, що навіть якщо бої візьмуть найближчими тижнями під контроль, вже заподіяна шкода ускладнить виживання взимку багатьом жителям.
«Котельня забезпечує мешканців опаленням, – говорить жінка, – зокрема, і гарячою водою. Подивіться, двері зруйновані, а металеві резервуари для води пошкоджені. Вони не можуть нічого зробити нашій армії, тому вбивають мирних жителів» і унеможливлюють проживання тут.
Далі на північ, у районі Гашалті у підконтрольному Азербайджану регіоні Нафталан, внаслідок обстрілу з боку вірменських військ загинув місцевий житель Ельбрус Гурбанов та четверо членів його родини. У той момент вони ховалися вдома.
Літня жінка, побачивши, як їхні тіла лежать перед будинком, упала на коліна та почала кричати просто посеред боїв, про що повідомив кореспондент Азербайджанської служби Радіо Свобода.
Звинувачення та контрзвинувачення
Про жертви серед цивільного населення в інших селах Нагірного Карабаху та навколо нього надходить багато повідомлень. Також йдеться про території уздовж кордону між Вірменією та Азербайджаном.
Міністерство закордонних справ Вірменії заявляє, що перша жертва серед цивільного населення загинула 29 вересня на вірменській землі після початку бойових дій, коли місто Варденіс зазнало артилерійської безпілотної атаки з боку Азербайджану.
Міністерство оборони Азербайджану заявило, що напад був відповіддю на обстріли Вірменської армії у районі Варденіс, що націлили регіон Дашкесан в межах Азербайджану. Вірменія заперечила претензії Баку.
І Вірменія, і Азербайджан звинувачують одне одного в обстрілах на своїй території далеко від Нагірного Карабаху – найгірших бойових діях у цьому районі з 1990-х років.
Вірменія та фактична влада в Нагірному Карабасі описали бої як широкий напад з боку Азербайджану.
У Баку чиновники спочатку заявили, що азербайджанські сили реагують на напад Вірменії.
Пізніше вони заявили, що бойові дії були «звільненням територій від окупації», маючи на увазі Нагірний Карабах і сім районів Азербайджану, які контролюють підтримувані Єреваном етнічні вірменські сили.
Попередження щодо воєнних злочинів
Г’ю Вільямсон, директор Human Rights Watch у Європі та Центральній Азії, каже: незалежно від того, хто відповідальний за ескалацію конфлікту, цивільне населення знову потрапляє в бойові дії.
«Усі сторони повинні пам’ятати, що напади на цивільних осіб є серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права і становлять воєнні злочини», – сказав Вільямсон 30 вересня. – Це так, навіть якщо напади здійснюються як помста за напади противників».
Вільямсон заявив, що всі сторони повинні у будь-який час розрізняти учасників бойових дій та цивільних осіб і повинні дотримуватися абсолютної заборони на націлювання на цивільних осіб або здійснення нападів, які без розбору завдають шкоди цивільним особам.
Підтвердження подій на місцях після ескалації є непростим завданням.
Вірменія та Азербайджан оголосили воєнний стан і почали мобілізувати свої війська, в тому числі резервістів.
В обох країнах є закони, які обмежують звітування про конфлікт, яке не базується на «офіційних» джерелах.
Азербайджан також обмежив доступ до інтернету, щоб запобігти розголошенню важливої стратегічної інформації у соціальних мережах або застосунках для обміну повідомленнями.
Але те, наскільки бойові дії сприяють націоналістичним настроям як у Вірменії, так і в Азербайджані, зрозуміло з публікацій в соціальних мережах обох країн.
В азербайджанському регіоні Хачмаз уздовж узбережжя Каспійського моря натовп жителів зібрався біля місцевого комісаріату, щоб підбадьорити резервістів, яких призвали на військову службу.
У центральному регіоні Гейчай місцевий активіст Талех Ксасмамедов з Центру захисту політв'язнів опублікував у фейсбуці відео, яке, як він стверджує, показує натовп зі 10 тисяч жителів, «який відправляє своїх відважних синів на бойові дії».
Але деякі також висловлювали занепокоєння в соціальних мережах.
Тогрул Велієв, активіст з Баку і відвертий критик уряду, поскаржився на від'їзд свого брата.
«Мій брат поїхав нібито на тренування, але це жахливе відчуття», – сказав Велієв у фейсбуці. – Дві речі, які я ненавиджу в житті – це цензура та війна. Завдяки нашому уряду у нас є поєднання двох. Вони позначають кожну інформацію військовою таємницею».
«Можливо, когось хвилюють перспективи війни, але я ненавиджу це всім своїм єством, бо війна не є рішенням», – сказав Велієв.
«Один акт насильства вимагає іншого акту насильства, і важко зупинити цей цикл. Усі проблеми можна вирішити лише за допомогою миру», – сказав він.
Мелкумян каже, що ситуація «не може так продовжуватися».
«Краще битися, поки не буде переможного кінця», – каже чоловік.
«Я готовий до боротьби. Я готовий померти. Але нам потрібно вирішити цю проблему. Те, що є зараз – ні війна, ні мир, – це не допоможе».
