Війська РФ вже за кілометр: як виживає Мирноград

Близько кілометра відділяють війська РФ від околиць міста Мирноград біля Покровська. Наразі найчастіше загарбники б’ють по місту зі ствольної артилерії та FPV-дронами, рідше – авіабомбами.

Світла, води й газу в місті немає, і відновити їхнє постачання неможливо, наголошують місцеві чиновники. Отже, опалювального сезону у багатоповерхівках не буде. У Мирнограді ж лишаються близько трьох тисяч жителів.

Людей закликають евакуюватися до гуртожитків та шелтерів в інших регіонах країни. Проте охочих виїхати небагато, визнають у ВЦА.

Як живуть і виживають жителі Мирнограда, – побачили Радіо Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода).

Історія перша. Дві війни – дві втечі

Зі зв’язком у районі Мирнограда геть кепсько. Тому заздалегідь домовляємося зустрітися з керівником місцевої військово-цивільної адміністрації Юрієм Третяком на в’їзді до містечка.

Поки знімаємо стелу та терикон, помічаємо хлопця, який з клунком прямує зі сторони Покровська в бік Мирнограда. Він назвався Михайлом.

«Світла в нас немає, води теж, з харчами дуже погано. Постійно обстрілюють. Тому я пішки дійшов до Покровська, аби чимось виїхати. Та транспорту не знайшов, – і тепер пішки вертаю додому», – ділиться Михайло.

Тут якраз приходить сповіщення від керівника ВЦА. Їдемо на зустріч і заодно домовляємося про евакуацію хлопця та його родини.

«Зараз я передам інформацію по цій родині відповідальним за евакуацію. З ними зв’яжуться, приїдуть і вивезуть, куди потрібно. Вони кажуть: до Дніпра. Значить, до Дніпра. Якщо буде потреба тимчасово розміститися у гуртожитку чи шелтері, – вирішимо і це питання», – запевняє нас Третяк.

Читайте також: Кремль окупував Селидове: далі Покровськ і Запоріжжя?

Після цього веземо Михайла додому. На подвір’ї біля невеличкої хатинки із забитими вікнами, – німецька вівчарка на ланцюгу, кіт, двійко телят. З подвір’я видно терикон місцевої шахти. Сама хата потріскалася через обстріли – про це нам розповідають господарі, батьки хлопця.

Заходимо до середини. Бачимо чималий запас дров. Є і запас вугілля. У самій хаті тепло та темно: топлять піч, на ній же і готують їжу. Майже упритул до печі сидить ще один кіт.

Господиня Ніна запалює свічку.

«Ми переїхали сюди з Вірменії у 1994 році: тікали від війни (війна за Нагірний Карабах між Вірменією та Азербайджаном з періодами затишшя тривала з 1987 року, Баку відновив контроль над цією територією у 2023 році – ред.). Живемо в Мирнограді вже 30 років. І ось знову доводиться від війни тікати», – зітхає господиня зі свічкою в руках.

«Часто чуємо вибухи, і в наш район також були «прильоти». Половина сусідів вже виїхала, половина лишається. Ми теж вирішили їхати», – додає голова родини Георгій.

Він каже, що двох телят хотіли продати, але ж покупців немає. Тому, зітхає Георгій, доведеться тварин відпустити.

Прощаємося і їдемо.

Згодом керівник ВЦА Мирнограда Юрій Третяк нам повідомив, що цю родину з-під обстрілів російських військ евакуювали.

Читайте також: П'ять речей, які варто знати про Нагірний Карабах

Історія друга. 20 котів замість батареї

Блукаємо порожніми дворами багатоповерхівок, аби поговорити з місцевими. Біля одного з під’їздів увагу привертають декілька котів і пес. Тварини сидять спокійно, ніби чекаючи на когось. Згодом з під’їзду виходить жінка. Її звати Діляра. Згадує, що переїхала до Мирнограда з Баку, столиці Азербайджану, у 1986 році.

Зараз вона мешкає сама у п’ятиповерхівці. Опікується чотирма десятками котів: серед них і вуличні, і ті, яких лишили під час евакуації. Наприклад, бачимо у картонній коробці біля під'їзду кішку британської породи.

«У хазяйки однієї з тварин я попросила гроші на корм. А та відповіла: «Візьми та потруї їх». Ну як їх потруїти?!» – не приховує сліз жінка.

Внаслідок прильоту у квартирі Діляри вилетіли вікна. У великій кімнаті отвір повністю забили фанерою. А от у спальні – не вистачило матеріалу на все вікно. Дірку на вулицю жінка просто завісила ковдрою. Опалення у прифронтовому Мирнограді немає. Ще й діра замість вікна. Запитуємо: як же вона тут спить?

«Я в покинутих будинках познаходила теплі ковдри. І коти сплять разом зі мною, гріють мене. Мені дуже шкода тварин цих: один викинув десять штук, один – п’ятьох. Сказати чесно, без брехні, – я саме через котів тут і лишаюся», – зізнається жінка.

Підтримує Діляру сусідка Олена: жінка мешкає у сусідній п’ятиповерхівці, теж сама. Її діти живуть у Польщі, вона ж, пояснює, закордонного паспорта не має, тому і залишається вдома.

Олена показує нам металеву пічку на вулиці, де жінки удвох готують їжу. А в під’їзді облаштували, як вони його називають, – кабінет. У цьому «кабінеті» вони їдять.

«А ось дивись, Сергійку, що ми їмо: це рис із паштетом. Тепер цей паштет з гуманітарної допомоги для нас, – то така смакота!» – гірко сміється Олена.

Вона бідкається, що одна з найбільших проблем у Мирнограді нині, – це питна вода. Чимало грошей йде на те, щоб купити очищену у магазині: а вона потрібна і для людей, і для тварин.

Та ці жінки про власне життя говорять неохоче. Більше переживають за котів та собак, а ще голубів – вони і птахів годують.

«Корми нам потрібні, корми! І нам дуже-дуже потрібна чиста питна вода. Хоч би нам кудись воду підвозили! А так ми змушені платити гроші, яких і так обмаль. Воду технічну ми беремо по гривні за літр, 2,5 гривні коштує очищена вода, для їжі», – бідкається Олена.

Історія третя. «Тут народився – тут і помру»

Біля розбитого авіаційними бомбами підприємства помічаємо чоловіка. Він, здається, щось шукає у купі листя.

Підходимо, починаємо розмову. Він пояснює, що то все – на корм козам.

«Я вже як 40 років тримаю кізочок. А цьогоріч їх годувати нічим: літо було посушливим, і трави на полях майже не було. І щоб тварин не вирізати і зберегти, – доводиться збирати листя, аби був корм на зиму», – пояснює Володимир.

Чоловік розповідає, що виїжджати не планує – зимуватиме у Мирнограді.

«Я тут народився, і я тут жив увесь час. І тікати мені нікуди. Буду вже тут триматися. А там – як життя покаже. Не знаю: виживемо чи ні. Це лише одному Богові відомо. Мені вже 70 років. То я тут народився, тут і буду вмирати», – ділиться господар кіз.

Та й, додає, пенсії не вистачить, аби прожити деінде. За його словами, сусіди, які евакуювалися, вже повернулися через брак грошей.

Сам, каже, бере воду у колодязі, а світло – від лампи з сонячною батарейкою.

«Мені тут і тушонку пропонували. А я кажу: «Хлопці, в мене все є, бо тримаю кіз. Краще роздайте тим, хто дійсно цього потребує». А так я сам працюю, руки-ноги є, мені всього вистачає», – посміхається Володимир і починає далі збирати жовте листя для своїх кіз-годувальниць.

Читайте також: Чому Росія «спалює» свої війська заради кілометрів Донбасу? Погляд військового аналітика Юрія Федорова

Історія четверта. Магазин – «пункт незламності»

Їдемо порожніми вулицями. Навколо бачимо поодинокі людські постаті, іноді – бігають безпритульні тварини.

Аж раптом, – відкритий магазин. Біля входу п’є каву продавчиня Наталія. Каже, що усі товари в наявності, поки постачання стабільне. А працює магазин завдяки генератору.

Ба більше: від генератора безкоштовно заряджають телефони, ліхтарики та павербанки місцеві жителі. Такий собі, погоджується з нами жінка, «пункт незламності».

Наталія запрошує на екскурсію. В магазині і справді є світло, працюють вітрини та морозильні камери.

«І ковбаски є, і молочка, яйця; окремий холодильник із напівфабрикатами. Хліб до нас із Дружківки возять через день; також до нас їздять постачальники із Дніпра та Харкова. Водії не бояться, бо, переповідають, у Торецьк до останньої можливості возили хліб», – ділиться продавчиня.

Чому безкоштовно заряджає людям їхню техніку, жінка пояснює просто – бо їм більше ніде.

«А куди ж людей подіти? Де їм ще підзаряджатися? Не усюди ж є генератори. Звісно, що зараз і в магазині прохолодно. Та в нас є надія, що до зими все буде добре і буде мир», – посміхається Наталія.

Поміж тим в Мирнограді сутеніє. І чутно, як над головою починають літати російські снаряди, що вибухають десь на околицях. Час вирушати додому.

Покровський напрямок стало залишається найгарячішою ділянкою фронту, лише Курахівський останніми тижнями іноді захоплює важке лідерство. Після окупації Вугледару на початку жовтня та Селидового в кінці місяця війська РФ наблизилися до Покровська та Мирнограда (фактично це – місто-супутник Покровська).

Виходячи з досвіду попередніх кампаній, наразі вимальовується намір військ агресора спробувати оточити Мирноград і Покровськ з трьох сторін – півдня, сходу та півночі.

Ця ділянка фронту настільки важлива для Кремля, що, як зазначили у розвідці Британії, «незважаючи на значні втрати особового складу, Росія продовжує вербувати велику кількість новобранців для підтримки своїх операцій на півдні України».

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:

Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.