В середині лютого 1945 року – Прагу неочікувано накрило потужне бомбардування, всього лиш протягом двох хвилин – близько полудня з 12:25 до 12:27 – 14 лютого бомбардувальники американської авіації скинули на місто близько 150 тонн бомб. В результаті загинула 701 людина, значних ушкоджень зазнали житлові та історичні будівлі, а серед них і будинок, де розмістилася експозиція Музею визвольної боротьби України. Як згодом з’ясувалося, не Прага була метою бомбардування, а Дрезден, та в густій імлі і через проблеми з навігацією дійшло до помилки, наслідки якої назавжди вписалися також і до української історії.
Серед історичних міст Європи Празі, можна сказати, пощастило під час Другої світової війни. Столиця окупованої нацистами Чехословаччини не зазнала такого тотального руйнування, як сусідній німецький Дрезден чи польська столиця Варшава. Однак ті лічені бомбардування, що відбулися впродовж війни, зокрема у лютому 1945-го забрали сотні життів, серед них і українських, та знищили унікальну збірку, яку українська еміграція, що збереглася після поразки визвольних змагань, збирала по крихтах.
Бомбардування, яке провели 60 літаків, тривало менше 5 хвилин. Лунала сирена, яка попереджала жителів міста про небезпеку, але пражани за роки війни вже звикли, що їхнє місто бомбардувальники оминають, тож у бомбосховище люди не ховалися. Як з’ясувалося пізніше, ескадра повинна була зробити поворот над німецьким містом Торгау, але зробила це над іншим містом. Група бомбардувальників відхилилася від курсу на 120 кілометрів, стільки розділяє Прагу і Дрезден, до якого були скеровані американські бомбардувальники.
Один зі штурманів вказав на помилку, але його повідомлення було проігноровано, і його попередили, щоб він не засмічував ефір. Після рейду інші навігатори також сказали, що вони зрозуміли, що бомбардували неправильну ціль, але вони не змогли зупинити рейд без порушення протоколу. Гіркоти цій події додав той факт, що пілот, який очолював операцію, був лейтенант Ендрю Андрако, американець чеського походження.
Під час цієї трагічної помилки було зруйновано або пошкоджено 2600 будинків, серед них 100 історичних об’єктів, включаючи монастир Еммаус, найбільший в Європі єврейський храм – синагогу на Виноградах, трамвайне депо на Панкраці, будинок Фауста та сусідню лікарню на площі Карла, Інститут Єдлічка, Віллу Грьобе в Гавлічкових Садах. Без даху над головою залишилося понад 11 тисяч пражан. Жодний військовий об’єкт не постраждав.
Серед празьких районів, які найбільше постраждали від бомбардування, були Нуслі. Там на вулиці Горимировій 6 (нині вул. Штєткова – Štětkova) розташовувався Музей визвольної боротьби України – на той час найбільша і найвідоміша українська установа поза межами України.
Музей був заснований в 1925 році, його збірки включно з архівними матеріалами нараховували близько мільйона експонатів, причому жоден із них не був закуплений, усі були добровільними дарами Музею від українців і українських установ із Чехословаччини і світу.
Експонати Музею як свідоцтва свого часу розповідали про українські визвольні змагання та їхніх героїв, про історію УНР і українського війська, про таборове життя, українське шкільництво, видавничу справу, діяльність театральних колективів. До збірки входили також сотні творів мистецтва – графіки, малярства і скульптури, а також особисті архіви відомих українців, в тому числі рукописи Володимира Січинського, Спиридона Черкасенка, кореспонденції Лесі Українки, багатьох інших.
Влітку 1939 року за рахунок добровільних внесків експозиція Музею вперше розгорнулась у власному приміщенні, однак ненадовго. 14 лютого 1945 року під час бомбардування Праги український Музей ліг руїнами серед перших.
Наслідки бомбардування Праги для Музею і його працівників були трагічними. Під час бомбардування серед багатьох сотень інших загинула дружина голови уряду УНР Ісаака Мазепи – Наталія Сингалевич-Мазепа, а також їхніх двоє онуків-близнят Юрко та Володимир – діти відомої художниці Галини Мазепи.
Свідок подій – донька історика Симона Наріжного Наталія Наріжна – згадувала, що «бомба впала під входові двері музею… крім стріхи, нічого не залишилось».
Незважаючи на небезпеку група відомих українців кинулась рятувати те, що вціліло. З ризиком для життя Дмитро Антонович – багаторічний директор Музею, історик Іван Панькевич, Симон Наріжний, українські студенти виносили з руїн будинку книги, картини, графіку, архіви, за попередньою домовленістю їх вдалось передали на збереження до приміщень Національної бібліотеки «Климентинуму», а також до архіву Міністерства внутрішніх справ.
Наталія Наріжна згадує про велику роль історика Володимира Міяковського в порятунку збірок Музею, завдяки йому вдалось зберегти тисячі цінних експонатів, якими пишався Музей.
Після перевороту, коли в лютому 1948 року владу в Чехословаччині захопив до рук комуністичний режим, значна частина майна Музею, незважаючи на протести українців з усього світу, була перевезена до архівів Радянського Союзу, переважно до Москви та Києва і до Праги вже ніколи не повернулась.
А те, що вдалось зберегти – частини архівів, сотні творів відомих українців Роберта Лісовського, Георгія Нарбута, Петра Холодного молодшого, Івана Кураха, Івана Кульця нині є окрасою чеських музейних, архівних і бібліотечних збірок.
Відтак трагічні події 75-літньої давності для України болісно резонують і нині. Чехи щоденно розповідають про історичні дні лютого 1945 року, згадують про людські втрати, про Прагу, якою вона була перед бомбардуванням і що вдалось станом на сьогодні врятувати і відновити. Цій темі присвячена і виставка історичних фотографій, яка нещодавно відкрилась у Празі.
В цьому контексті згадка про Музей визвольної боротьби Україні в Празі в дні 75-ліття його втрати є не тільки даниною минулому, а й визнанням пошани до української еміграції в міжвоєнній Чехословаччині.
Володимир Міяковський якось зазначив: «Життя і культурну роботу української еміграції в Празі треба побачити, щоб повірити, що щось таке є дійсно можливим». А що таке справді можливо, про це свідчать українські скарби у збірках музеїв, галерей, архівів, бібліотек Чехії, ті, які пережили трагічні дні бомбардування Праги в лютому 1945 року.
