Що очікувати від парламентських виборів у Молдові?

Сайт Європейського центру Карнеґі вмістив статтю аналітика Балажа Ярабіка і базованого в Києві експерта-міжнародника Леоніда Лютри з Центру «Нова Європа» про парламентські вибори в Молдові, які відбудуться у неділю, 24 лютого. Вони вважають, що в результаті виборів може постати «хаотична коаліція» чи уряд соціалістів, або ж може статися спроба маніпуляції з виборами. На їхню думку, Брюссель має робити наголос на демократичності виборчого процесу і ставити його вище за самі результати виборів.

Чи справді має значення хто виграє парламентські вибори в Молдові 24 лютого? Ясно, що триває запекле змагання між владною Демократичною партією Володимира Плахотнюка, соціалістами президента Ігоря Додона і проєвропейською опозиційною коаліцією «Зараз» на чолі з колишнім міністром освіти Майєю Санду і лідером протестів Андреєм Нестасе.

І хоча лише 44 відсотки молдован вірять, що вибори будуть вільними та чесними, але не очікується, що будуть якісь масові шахрайства в день виборів. Молдовські лідери, читаємо у статті, мають створювати хоча б ілюзію демократії, бо інакше постануть перед катастрофою у вигляді невизнання результатів виборів із боку ЄС.

Немає потреби в маніпуляціях, бо дві головні партії змінили виборчу систему собі на користь. Нова система, ухвалена в 2017 році, зазнала міжнародної критики, зокрема і з боку Венеційської комісії.

Як кажуть автори, занепокоєння викликало те, що половина місць у парламенті (51 зі 101) будуть обиратися в одномандатних округах, що сприяє двом великим партіям.

Це дає Владові Плахотнюку, який де-факто є лідером країни, шанс залишити за собою свою владу.

Плахотнюк, як вважається, контролює ключові державні інституції, генеральну прокуратуру, суди, фінансові потоки і ЗМІ, пишуть автори у статті.

Демократична партія Плахотнюка нині має 42 депутати, хоча у 2014 році вона здобула лише 19 мандатів, а решту депутатів пізніше «заохотили» вступити до фракції – як фінансово, так і з допомогою шантажу.

Настрій молдован поліпшився

Загальний настрій у Молдові поліпшився від 2014 року, коли країна була шокована крадіжкою мільярда доларів із її банківського сектору.

Економіка країни стабілізувалась за допомогою західних фінансових установ. Економічне зростання нині стабільне завдяки внутрішньому споживанню і переказам від молдован, які працюють за кордоном.

Що важливіше – відбувається значний загальний зсув настроїв від Росії в бік ЄС. Кількість молдовських робітників-мігрантів у Росії зменшилась до 357 тисяч минулого року, що на 16 відсотків менше у порівнянні з позаминулим роком. І більшість закордонних переказів нині надходять із країн ЄС.

66 відсотків молдовського експорту нині припадає на ЄС, і – що неочікувано – експорт аграрної продукції зріс на 44 відсотки після підписання Угоди про глибоку і всеосяжну зону вільної торгівлі з ЄС.

Нинішні парламентські вибори можуть принести давно назрілу консолідацію партійної системи, якщо лише три партії подолають 6-відсотковий бар’єр, потрібний для входження до парламенту.

Той факт, що проросійські соціалісти нині ведуть перед у деяких опитуваннях із 49 відсотками, не повинен нікого дивувати, бо прозахідні уряди з 2009 року були втягнуті у постійні чвари, боротьбу, корупцію і політичні скандали. Це завершилось тим, що Європейський парламент якось охарактеризував Молдову як «державу, захоплену олігархами».

Одначе соціалістам буде важко сформувати уряд без здобуття чіткої більшості місць у майбутньому парламенті.

І для Плахотнюка вже буде не так легко керувати Молдовою з-за лаштунків. Незважаючи на його контроль над державою, загальнонародна підтримка Плахотнюка залишається на низькому рівні, і йому важко буде купити або здобути собі підтримку.

Проєвропейський альянс «Зараз» не має зацікавленості приєднуватись до коаліції з Плахотнюком після років його нападок на опозицію, а відносини між олігархом Плахотнюком і президентом Ігорем Додоном у кращому разі можна назвати вимушеною співпрацею з певною обопільною вигодою.

Звичайно, кажуть автори статті, якщо справи не йдуть добре у владної донині партії, то не можна виключати певних махінацій. За Плахотнюка демократичний фундамент Молдови значно послабнув. Маленька країна бачила у своїй історії і зняття партій із виборів, і анулювання результатів мерських виборів у столиці Кишиневі за рішенням суду, і зміну виборчої системи для полегшення маніпулювання в мажоритарних округах тощо.

Наступною такою «витівкою» може бути консультативний референдум, який проводитиметься паралельно з парламентськими виборами щодо зменшення кількості депутатських місць у парламенті зі 101 до 61. Це може слугувати приводом для нових виборів у нових виборчих округах, якщо не буде сформована владна коаліція.

Що робити Європі?

У статті також ставиться питання: а що залишається робити Євросоюзові?

На тлі того, як Плахотнюк нині шукає легітимації у Вашингтоні, а президент Додон намагається заручитись підтримкою Кремля, Брюссель є єдиним міжнародним гравцем, який бачить ширшу картину.

Але імідж Молдови підупав в очах ЄС в останні п’ять років. Європа дуже пізно зауважила послаблення державних інституцій у Молдові і не змогла дати Молдові швидких винагород після Угоди про асоціацію з ЄС.

Запізніло, але Брюссель таки припинив виділення 100 мільйонів євро макрофінансової допомоги Молдові, а Європарламент закликав до санкцій.

«Через те, що ЄС є все ще зовнішнім гравцем, який може надати легітимності будь-якому урядові, він (ЄС) має ставити (демократичність) виборчого процесу вище за результат виборів», – пишуть автори.

Брюссель не буде радіти перемозі соціалістів Додона, хоча Додон навряд чи здійснить сильну переорієнтацію Молдови на Росію, як дехто припускає. Додон нині публічно говорить те, про що раніше говорили пошепки в Брюсселі, – що він поважатиме Угоду про асоціацію з ЄС.

«Брюссель має наполягати на вільних і чесних виборах – який би результат вони не принесли», – читаємо у статті.

Молдову колись назвали успішним прикладом країни у «Східному партнерстві». Уроки, які дало те поспішливе означення, мають бути вивчені нині, кажуть експерти, додаючи: «Демократичні перетворення займають час і потребують інституцій, а не дружньої геополітичної підтримки».