У Дніпропетровській обласній лікарні імені Мечникова, відділення для коронавірусних хворих, обслуговують три бригади медиків з восьми осіб: реаніматологи, анестезіологи, медсестри і санітарки. У відділенні поки лише одна пацієнтка. Але, щоб знизити ризик зараження оточуючих, всі лікарі, які заходять в «небезпечну зону», пішли в добровільний карантин. Вони не залишають лікарню і не спілкуються зі своїми рідними та близькими.
Жінка, з підтвердженим коронавірусом і важкою пневмонією, вже тиждень лежить в реанімації лікарні. Щоб надати їй допомогу, анестезіолог Дмитро Макаров насамперед повинен одягнути на себе кілька шарів спеціального одягу. В інструкції, яка це прописує, цілих тринадцять пунктів.
«Це одяг, який одягається під захисний костюм. Це як би побутовий, звичайний натільний одяг. Але ходити ми в ньому цілий день не ходимо, використовуємо перед тим, як одягати одяг, в якому ми працюємо в осередку», – показує Дмитро. Після нижнього і верхнього шару одягу він одягає на себе два шари бахіл, двоє рукавичок, а вже зверху – захисний костюм і засоби захисту для голови і шиї: шапочку і шийну хустку. І останнє: окуляри і захисні щитки.
Щоб одягнути все перераховане, Дмитру потрібно не менше п'ятнадцяти хвилин і допомога колег. Ті уважно стежать, щоб захисний одяг закривав всі ділянки тіла лікаря: так мінімізують ризик інфікування.
За шість годин зміни в «брудній зоні» зняти хоч щось із захисного костюму не можна ані на секунду. Інструкція забороняє лікарям навіть поправляти маску або щиток.
«У мене сьогодні хлопець відпрацював, він невдало підібрав окуляри, вони йому почали тиснути на другу годину, – розповідає Володимир Дубина, заввідділенням анестезіології лікарні ім. Мечникова. Через шість годин на вилицях були потертості, рани».
Зв'язок з колегами лікарі, які знаходяться в «брудній зоні», тримають по рації. А між змінами відпочивають у відділенні щелепно-лицьової хірургії, його називають «чистою зоною». «Чиста» вона тільки формально, сторонніх в неї теж не пускають – навіть їжу лікарям привозять прямо в відділення.
«Сьогодні у нас один пацієнт, завтра їх буде 10. Це не має ніякого значення. Це наша робота, і ми цим займаємося, – каже Дмитро Макаров. –Найскладніше – це відрив від родини. Всі інші незручності дуже швидко компенсуються».
«Морально важко іноді буває, хоч ми і намагаємося триматися молодцем. І важко в цих костюмах перебувати. Жарко», – зізнається інтерн Надія Казимирова.
«Кожен вихід до хворого – це, по суті, іспит. Іспит, щоб не захворіти самому і щоб допомогти людині, що потрапила в біду, – каже головний лікар лікарні Сергій Риженко. – Симптоматично пневмонії проходять дуже важко. Людина після семи днів в реанімації все одно відчуває нестачу повітря, у неї немає сил».
Пацієнтка, про яку дбають медики в Дніпрі, вже йде на поправку. Наступного тижня її планують виписати на амбулаторне лікування. І, якщо у відділенні не буде нових хворих, медики, які вже тиждень живуть в лікарні, зможуть повернутися додому. Але перед цим обов'язково пройдуть тестування, щоб переконатися, що вони здорові.
Оригінал матеріалу – на сайті телеканалу «Настоящее время», створеного Радіо Свобода з участю «Голосу Америки»
