Павлопіль-Широкинська наступальна операція українських сил на Донбасі розпочалася 10 лютого 2015 року. Її називають однією з успішних і водночас кровопролитних для українських бійців. 15 лютого 2015 року тоді сили АТО атакою з Маріуполя зайняли село Широкине та кілька інших населених пунктів на півдні Донецької області. Що розповідають очевидці про події в Широкиному в лютому 2015 року? Як виглядає це село сьогодні і де живуть його колишні жителі? Про це говорили в ефірі програми «Новини Приазов’я» на Радіо Свобода.
- Під час боїв, що тривали п’ять днів, від російських гібридних сил звільнили п’ять населених пунктів: Широкине, Бердянське, Лебединське, Комінтернове та Павлопіль.
- Лінію фронту, яка проходила фактично околицями Маріуполя, вдалося пересунути на 20 кілометрів далі від міста.
- За даними правозахисної організації «Східноукраїнський центр громадських ініціатив», за весь час бойових дій у Широкиному загинули щонайменше 58 українських військових. Серед цивільного населення загинули щонайменше 12 людей і були поранені не менш ніж 24 особи.
Артуру Голубцю було 14 років, коли снаряди вперше влучили в центр його села. Згодом під час обстрілу його будинок був повністю знищений. В ефірі програми він розповів, що до війни в Широкиному кипіло життя. Згадує, що село було курортним місцем з базою відпочинку, дитячим табором та розвиненим локальним бізнесом.
В селі жили більш ніж 10 тисяч осіб, це навіть важко було назвати селом, бо воно більше схоже на містечкоАртур Голубець
«До війни в селі жили більш ніж 10 тисяч осіб, це навіть важко було назвати селом, бо воно більше схоже на містечко. Люди займалися риболовлею, а хтось – бізнесом», – розповів він.
За словами Артура, люди почали виїжджати після перших обстрілів, але не всі і не одразу: «Пенсіонери залишалися, а молодь виїжджала через проблеми з транспортом до Маріуполя і Новоазовська. Тоді більшість переїздила через роботу. Вже з 2015 року ЗСУ допомогли місцевим виїхати».
«Спустошене село»
Ветеранка «Госпітальєрів», військова кореспондентка, письменниця Олена Максименко постійно згадує події в Широкиному. Вона потрапила туди у складі медичного батальйону.
«Я була парамедиком, але оскільки мала досвід журналістської роботи, то більше висвітлювала діяльність батальйону. Їздила разом з усіма на евакуації та на крайні позиції забирати поранених», – розповіла вона.
Був виклик, де було троє поранених вночі, ми мусили їхати туди без фар, щоб по нас не влучив противникОлена Максименко
За її словами, на той момент роботи було багато: «Ми отримували повідомлення про поранених і одразу мчали на допомогу. Іноді просто перевіряли якість накладених турнікетів, іноді знеболювали, іноді виводили вночі. Був виклик, де було троє поранених вночі, ми мусили їхати туди без фар, щоб по нас не влучив противник».
Однак противник однаково регулярно обстрілював селище. Жінка розказує, що за її ротацію вдалося врятувати всіх поранених.
«Тільки один боєць не вижив, тому що там було пряме потрапляння в бліндаж, на жаль, шансів практично не було», – сказала вона.
За словами Максименко, зараз в селі зовсім не залишилося людей: «В самому Широкиному зараз людей немає, у навколишніх селах є. Там дуже багато рибалок».
Ветеран АТО, співавтор книги «Широкинська операція» Марко Мельник теж має спогади, пов'язані з Широкиним. Він був водієм реанімобіля і прибув до селища після його визволення. Амбулаторію розмістили у звичайній хаті, розповів він, там і надавали медичну допомогу.
Лінія фронту проходила то за нами, то перед нами. Постійно було чути постріли, кулеметні та автоматні чергиМарко Мельник
«Першу ніч після відвоювання селища, ми провели там, електрики вже не було. Всі бої ми чули, враження було, що лінія фронту проходила то за нами, то перед нами. Постійно було чути постріли, кулеметні та автоматні черги. Перші поранені у нас були вже під ранок», – поділився спогадами Мельник.
Марко зазначив, що не був у селі з 2015 року.
«Але вже на той час селище було досить сильно зруйноване. Там орудували так звані «ДНРівці», вони не жаліли ні людей, ні майна. Величезна кількість будівель була знищена. Привітне селище з гарними будівлями перетворилося в руїну», – констатує ветеран АТО.
Він також згадав, що на вершині селища стояла капличка з українським прапором, який бойовики постійно намагалися зірвати або розстрілювали його: «Дуже довгий час нам вдавалося його там утримувати. Це був своєрідний символ. А за цим пагорбом всі котеджі були зруйновані».
«Стратегічна перемога»
Росія тоді намагалася реалізовувати сценарій виходу на Маріуполь, це була спроба окупувати якомога більшу частину УкраїниОлександр Мусієнко
Керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко пояснює, що «Росія тоді намагалася реалізовувати сценарій виходу на Маріуполь, це була спроба окупувати якомога більшу частину України. Маріуполь був одним із визначальних та стратегічних пунктів».
На його думку, місто має велике промислове значення як для Донецької області, так і для України.
«Якби Росії вдалося поступово просуватися південними рубежами Донеччини уздовж Азовського узбережжя, то це могло бути поступове пробиття сухопутного коридору до окупованого Криму», – зазначив експерт.
Таким чином, вважає він, Україна ризикувала бути відрізаною від Азовського моря та втратила б великий промисловий райцентр.
«В першу чергу це мало б негативні наслідки для людей, які опинилися б в окупації. Значних збитків зазнала б і економіка країни», – підкреслив експерт.
Мусієнко наголошує, що важливу роль у визвольній операції зіграли і добровольчі батальйони. «Бойовий дух, сила та витримка, бажання і жага давати відсіч російським військам мають велике значення. Можна мати армію, але якщо не буде цього духу, то дуже важко перемагати», – підсумував він.
Вважається, що наступальна операція у Широкиному завершилася 15 лютого, після чого бої там стали позиційними (сторони обладнали лінії оборони, з яких намагалися вести бойові дії), хоча й не набагато менш інтенсивними.
Збройний конфлікт на Донбасі триває від 2014 року після російської окупації Криму. Україна і Захід звинувачують Росію у збройній підтримці бойовиків. Кремль відкидає ці звинувачення і заявляє, що на Донбасі можуть перебувати хіба що російські «добровольці».
