720 років тому, в далекому 1303 році, з’явилася перша письмова згадка про Малу Русь, чи то Малоросію. Зараз президент Росії і російська пропаганда люблять наголошувати, ніби колись України не було, а натомість була Малоросія. Проте, якщо «танцювати» від першої письмової згадки, то Україна старша за Малоросію на 116 років. Перша письмова згадка про Україну – це 1187 рік.

Як з’явилася назва «Малоросія», як вона трансформувалася і набувала нових змістів ­– про все це «Історична Свобода» говорила з істориком Кирилом Галушком.

– Була Русь. Чому виникла потреба розділити її на Малу і ще якусь? Хто і як вперше застосував назву «Малоросія»?

– Почав би з того, що ми не маємо сьогодні дивитися на назву «Мала Русь», або «Малоросія» виключно в негативному сенсі. Дійсно, як ви сказали, вона мала відмінне розуміння у різні періоди, за різних не лише з внутрішніх, а й зовнішніх обставин.

Причиною для появи цієї назви стало те, що в середині ХІІІ століття через наші землі пройшли монголи. І формою збереження нашої руської державності стала Галицько-Волинська держава. Це історіографічний термін, а, з точки зору другої половини ХІІІ століття, це Королівство Русі. Монголи політично поділили простір влади династії Рюриковичів – те, що називалося «Русь» у широкому сенсі – та намагалися ставити під контроль церковні структури.

Академічною історіографією перевіреною, скажемо так, що цей термін «Мала Русь» є церковний, грецький. Коли у 1299 році Київський митрополит переїхав до Володимира-на-Клязьмі, а згодом його наступники осядуть у Москві, а митрополича кафедра лишилася у Києві, і формально він мав би бути тут, то виникло питання: де ж насправді осередок Русі (грецькою – «Росії») у релігійному сенсі?

Оскільки нашим духовним покровителем тоді була «матінка» Константинопольська церква, то патріархам там треба було з’ясувати: де легітимні, канонічні митрополити? А з врахуванням того, що різні держави і має бути, скажімо так, як і сьогодні, більш-менш незалежна церковна структура, то на початку ХІV століття і виникає поняття «Мікро Росія» – себто «Мала Русь», а відтак і «Мегало Росія», тобто «Велика Росія» – землі, які від Києва на північний схід.

Прагнення церковних діячів Константинополя розділити поміж новими державними утвореннями церковні ієрархії та статуси призвело до того, що патріарх Атанасій у процесі тривалого листування з галицько-волинськими володарями, які балансували поміж Ордою та Європою, запровадив термін «Мала Русь». Треба наголосити, що він не був негативним. Це не було приниженням в сенсі того, що «Мала Русь» гірша за «Велику». Грецька історична практика говорила, що існувала «Мала Греція», тобто корінна, на Балканському півострові, й існували новоколонізовані, новоздобуті землі – «Велика Греція» на території Середземномор’я. Вони бачили поблизу себе «Малу Азію» – сучасна Туреччина, Анатолія. А далі йшли якісь далекі загадкові землі. «Мала Азія» була ближча і знайома, а «Велика Азія» – далека і загадкова.

Тобто, якщо переносити на реалії князів Рюриковичів, то «Мала Русь», чи «Мікро Росія» – це корінна чи столична, а «Велика Росія» – це новоздобута і християнізована пізніше територія. Бо, з історичної точки зору, історія Русі – це 400 років домонгольських. І лише потім, коли буде формуватися російська імперська ідеологія, поняття «Велика» і «Мала» набудуть зверхніх форм, з точки зору «Великої Росії», а відтак в українського національного модерного руху воно також почне сприйматися як прояв провінціалізму.

– Тобто попервах «Мікро Росія» – це Галичина і Волинь?

– Оскільки це був церковний термін, то він не спирався на сьогоднішні національні критерії. Було відомо в Константинополі, що Київський митрополит, який мав би сидіти в Києві, через тиск Золотої Орди переїхав на найбільш підконтрольну їй територію – до Володимира-на-Клязьмі. А потім наступники були у Москві. З іншого боку, Королівство Русі, що збігається з Галицько-Волинською державою, претендувало на самостійну роль. Розраховуючи реальні впливи новоствореної Галицької митрополії, розуміли так, що це будуть Галичина, Волинь і Турово-Пінщина, тобто територія сучасного білоруського Полісся.

Політичні впливи мали збігатися з церковними. Тобто суверенна держава повинна мати й церковну ієрархію. І тому наша «Мікро Росія» становила собою смугу від західної Білорусі, бо Берестя – то волинська земля, через Волинь, Полісся і Галичину і до половини сучасного Поділля, себто південно-східних меж Галицького князівства.

– Галицько-волинський правитель Данило мав титул короля Русі, а його правнук Юрій ІІ Болеслав титулувався господарем Малої Русі. Навіщо було це уточнення?

– Справа в тому, що Данило походив з роду Мономаховичів, які були старші серед усіх Рюриковичів. То коли велися перемовини з приводу королівського титулу, він претендував на всі руські землі, всі володіння Рюриковичів як верховний суверен. Але за наступні 50 років ситуація дещо змінилася. Усталилися впливи і контроль Орди над певними територіями. Тому в результаті почав використовуватися той термін, який пішов з церковних відносин.

За тієї ситуації, яка була в другій половині ХІІІ століття, Данило Романович став королем за згоди одночасно і папи Римського, і Константинопольського патріарха. З огляду на це, грецька термінологія почала застосовувати і латиною у міжнародних відносинах. Грецьке «Мікро Росія» – перейшло в латину. Тобто, якщо ми говоримо про Юрія ІІ Болеслава, то у нього в листуванні з Тевтонським орденом, з іншими західними партнерами, як сьогодні кажуть, Russia Minores вже латиною. Тобто грецька церковна термінологія перейшла у світську – політичну і міжнародну.

– Отже, в ХІV столітті Малоросія – це Галичина, Волинь, трохи Поділля і південно-західної Білорусі. А на початку ХІХ століття Малоросійська губернія – це Полтавщина і Чернігівщина, в тому числі й Стародубщина, яка зараз у складі Російської Федерації.

Як Малоросія з Галичини і Волині переїхала на Лівобережжя Дніпра?

– Це питання доволі темне, про що згадував ще Михайло Грушевський у своїй багатотомній «Історії України-Руси».

З поділом Галицько-Волинської держави у династичний спосіб поміж сусідами і зміною релігійної політики, пересуванням митрополичих кафедр, цей термін, який так і не став народним і поширеним серед людності української, яка називала себе «русини», зникає і з політичного лексикону. Змінюється ситуація під кінець ХVІ століття, коли створення Греко-католицької церкви спричиняє церковну полеміку. Тоді згадали давні тексти, в яких фігурувала «Мікро Росія». Інформація про це знов-таки не поширюється серед народу, але використовується в наших навчальних закладах, зокрема в Могилянському колегіумі, де могли вчитися і світські люди, але основи освіти були церковні.

А коли в другій половині ХVІІ століття починається виїзд українських церковників до Московської держави, то вони привезли з собою свою освіту, знання церковної історії і підзабутої термінології. А церква шанує речі перевірені часом. Наші могилянці, зокрема Феофан Прокопович, принесли до Московії той церковний лексикон. Не треба забувати, що лише у 1589 році московська церква отримує патріархію. Наші ієрархи сприяли там переписуванню церковних книжок і створювали ту російську імперську ідеологію, якою активно скористається Петро І.

Можливо, наші люди вважали, що «Малоросія» чи «малоросійство» – це такий поважний статус, до якого мала би з повагою ставитися Москва, яка «Велика Росія». Ця назва потрапляє в титулатуру царя Олексія Михайловича: «всія Вєлікія, Малия і Бєлия Росії самодержець». І далі вже вони нас називають «Мала Росія», але в сенсі провінції, а не історичного центру. Їм було простіше казати про «Малоросію» вже у дещо зневажливому сенсі.

– Григорій Сковорода казав: «Мати моя – Малоросія, тітка моя – Україна». Під Малоросією він мав на увазі Чернігівщину і Полтавщину, а під Україною – Слобожанщину, де багато часу прожив. Як назви «Україна» і «Малоросія» одна з одною взаємодіяли і співіснували?

– Із часів Сковороди, тобто з середини ХVІІІ століття і до середини ХІХ століття, коли Росія стикнеться з українським національним рухом і відреагує валуєвським циркуляром і тому подібними речами, був певний перехідний період.

Старосвітська Малоросія мала ще певні елементи автономії, традиції Гетьманщини і козацького устрою. А Слобідська Україна перебувала по суті в адміністративних межах Московської держави. Але, з адміністративної точки зору, була Слобідсько-Українська губернія з центром у Харкові. Це єдиний випадок, коли за Російської імперії офіційно існувала адміністративно-територіальна назва, де згадувалася Україна.

Через пару десятиліть після смерті Сковороди українська еліта з Малоросії перебереться до Харківського університету, і український проєкт почне просуватися саме звідти – повертатися на Малоросію і прибирати цю назву як прояв провінціалізму і неспроможності створення модерної нації. Тобто від століття до століття ситуація з «Малоросією» могла змінюватися з одного на протилежне.

– Наскільки я розумію, Сковорода не вкладав жодного негативну в назву «Малоросія». Як і чому «Малоросія» і «малоросійство» набули негативного і зневажливого змісту?

– Ближче до середини ХІХ століття, із появою Кирило-Мефодіївського братства, яке складалося частково з харків’ян, таких, як Микола Костомаров, постає «українське питання». Маніфест цього товариства, який вийде друком для широкої публіки лише у 1918 році – «Книга буття українського народу».

Тобто акценти абсолютно змінилися. Бо «малороси», з офіційної точки зору, – це назва для колишніх русинів Російської імперії, а «рутени» – офіційна назва для колишніх русинів Австро-Угорської монархії.

Вже у другій половині ХІХ століття Микола Драгоманов наголошує, що «малоросійство» – це провінційний комплекс. І на кінець ХІХ століття інтелігенція наддніпрянська і галицька розуміє абсолютно об’єктивно, що існує один народ від Карпат до Слобожанщини, тому треба утвердитися по поняттях: українці як народ, Україна як назва країни. Давайте домовимося, що хто прагне модерної нації, той називає себе українцем, будь він русином чи малоросом. А якщо продовжуєш себе називати «малоросом» – це означає, що зрікся здобутків свого народу і вирішив, що він кудись дінеться, якось розчиниться.

Під кінець ХІХ століття починає домінувати серед освіченої української інтелігенції думка, що «малоросійство» – це тимчасовий імперський етап в ідентичності частини українців. Утім, свідомих українців на 1917 рік був незначний відсоток. У результаті шаблони малоросійства, провінційності чи москвофільства, яке було в Галичині – імперські ідентичності тоді зашкодили Україні стати незалежною і ствердити свій суверенітет. Лише 100 років боротьби проти «малоросійства» принесли свої результати.

– Історія Малоросії доволі строката: виникла як церковна назва для Західної України, потім перекочувала на Східну Україну і набула негативних конотацій.

Чи може Малоросія набути якихось нових змістів і територій?

– З урахуванням реалій вже ХХІ століття, воно не стане якимось популярним терміном в українській державі чи серед українського суспільства. Як на мене, воно лишиться в царині історичних досліджень, важливих і корисних для нас.

Лише з кінця ХVІІІ століття воно набуло негативного змісту, а до того це був наш прояв у певну добу. Тобто це річ для нас важлива. Але погано те, що російські імперські інтерпретації та фальсифікації нею скористалися і будуть використовувати в сучасному. Кремль зіпсував назву, яка 700 років тому була абсолютно абстрактною, а сьогодні вже не здобуде в Україні підтримки. Бо це вже кліше, шаблон, комплекс меншовартості і провінційності.

– Тобто «реабілітації не підлягає»?

– Як то кажуть, останні 150 років важко нам далися. Тому реабілітувати це буде важко, поки ідеологія Росії буде такою, якою вона є. На сьогодні це певний історичний феномен, який у позитивному сенсі залишився в минулому, а в негативному триває далі.