Які тенденції авіабудування продемонстрував авіасалон у Ле Бурже? Що це означає для України? Як Україні врятувати власне авіабудування і стати учасником міжнародних високотехнологічних проектів? Про це у розмові із директором Центру дослідження армії Валентином Бадраком.
– Якщо брати загальносвітові тенденції, то ми бачимо дуже суттєве загострення конкуренції між США і європейськими країнами.
Франція, Німеччина і Іспанія представили літак п'ятого покоління, який просувають разом. Це така певна демонстрація можливостей Євросоюзу. ЄС зараз стурбований намаганням американських компаній потрапляти на європейський ринок, навіть забороняє певним американським компаніям брати участь у європейських розробках.
Треба досягнути серйозного рівня двостороннього співробітництва зі США, але й інтегрувати свої оборонно-промислові можливості у «європейський клуб»
Це є дуже суттєва тенденція, яка не повинна пройти повз увагу України. Адже для України сьогодні дуже важливо розвивати свій потенціал, розбудовувати власну промисловість, але разом із тим треба, з одного боку, досягнути серйозного рівня двостороннього співробітництва зі Сполученими Штатами, а з іншого, все ж таки, інтегрувати свої оборонно-промислові можливості у європейський клуб зі створення і розробки високотехнологічної техніки.
На жаль, це дуже важко. Треба враховувати усі ці колізії і при цьому намагатися так організовувати інтеграцію своєї оборонної промисловості, щоб інтереси українських підприємств були максимально захищені.
Є певний, я б сказав, «позиційний успіх» із Польщею – непогані проекти військово-технічного співробітництва. Розпочався певний етап роботи з Туреччиною. Це також важливо, бо Туреччина – це країна НАТО. Але з іншого боку, Україні важко свої інтереси тут захистити, оскільки США не зацікавлені в розвитку деяких оборонних сегментів Туреччини і «настійно рекомендують» не співпрацювати, не розвивати у таких проектах із Туреччиною.
Україна мусить погоджуватися, бо США підтримують і надають військову допомогу. Однак, Україна тут отримує негативний досвід. Про це, зокрема, казали старшому раднику США з питань реформування оборонно-промислового комплексу України Дональду Вінтеру під час його візиту.
Пам'ятаєте, Бушерський контракт («Бушерський контракт» передбачав участь харківського «Турбоатому» в ірансько-російській угоді на постачання до Ірану устаткування для атомної електростанції. Проте у 1998 році Україна відмовилася від участі у цьому проекті в обмін на ініціативу США з поглиблення українсько-американської співпраці, зокрема, у сфері високих технологій – ред.)? Україна не отримала обіцяного ні за відмову від цього – Бушерського контракту, ні за відмову від ядерної зброї за Будапештським меморандумом у рамках посилення безпеки і розвитку своєї оборонної промисловості.
І навіть тепер, коли Росія порушила суверенітет і територіальну цілісність України, і європейці, і американці досить стримані у можливостях передачі Україні оборонних технологій.
Тож, висновок зрозумілий – Україні треба розвивати своє.
Тому я вважаю, що це добре, що українські підприємства все ж таки беруть участь у такому форумі, як Ле Бурже. Дуже добре, що українська аерокосмічна галузь, хоч частково, але інтегрована у великі міжнародні проекти, такі як Antares и Vega. Але, з іншого боку, якщо не буде внутрішніх замовлень на літаки і гелікоптери, то українське авіабудування буде й далі деградувати.
– А як ви оцінюєте потенціал Росії?
Той факт, що Росія не створила жодного військово-транспортного літака, свідчить про надзвичайну деградацію
– Росія поступово втрачає свої технології. Той факт, що Росія досить успішно торгує із багатьма країнами своїми зенітно-ракетними системами, в тому числі з Туреччиною, то ця ситуація неоднозначна. Бо ці комплекси більше є рекламою, аніж реальною величиною, що проявила себе на війні. Якщо брати літаки, то остання катастрофа із російським пасажирським літаком Superjet і той факт, що за ці всі часи Росія не створила жодного військово-транспортного літака, свідчить, на мій погляд, про надзвичайну деградацію Росії.
Можна згадати також і як факт, і як підтвердження того, що Індія, яка хотіла тривалий час розробляти військово-транспортний літак із Росією, відмовилася від цього партнерства.
Звісно, якщо брати бойову авіацію, то тут Росія тримається на такому, так би мовити, піку своїх можливостей і поки виглядає конкурентно. Але такі сегменти, як регіонально-пасажирські літаки і військово-транспортні літаки – те, що завжди було візитівкою України, і за рахунок цього Росія, так би мовити, «виробляла» через українські заводи такі літаки, то тут Росія повністю втрачає позиції.
Якщо Україні вдасться у цій галузі знайти можливість співпрацювати з іншими країнами – не з Росією, то Україна буде швидко демонструвати відрив від Росії.
Якщо брати в цілому, то безумовно, що російська космічна галузь поки тримає свої позиції.
– На Лу Бурже Росія, серед іншого, представляла проект висадки на Місяць.
– Я обережно підходжу до різних заяв Росії у цьому плані. За останні три роки Росія заявила, що вона робить бойовий літак п'ятого покоління, що вона робить повітряний комплекс дальньої авіації, а також новітній військово-транспортний літак. Нічого з усього заявленого не було зроблено. Хіба що Росія продемонструвала бойовий літак 5-го покоління. Хоча, ці демонстрації, на мій погляд, дуже сумнівні.
Тож, якщо з трьох величезних програм Росія може подолати лише пів програми, то для спостерігачів це фактичний сигнал, що все ж таки у галузі новітніх технологій у Росії відбувається деградація. Це факт. І розпочалося все це ще задовго до війни проти України.
Я хочу вам нагадати, що Росія ще до війни замовляла у Франції «Містралі» – вертольотоносці, і це також свідчення того, що Росія сама не може таке створювати. Більше того, Росія навіть замовляла в Італії бойові машини.
Якщо величезна країна, яка мала лише танкові три «школи», яка виробляла і бронетранспортери, і різноманітні бойові машини, дійшла до того, що замовляє величезну партію в Італії таких машин, то це теж свідчення дуже серйозної деградації і проблем у технологічному секторі.
– А санкції діють, як ви думаєте?
– Наскільки я можу судити, то Італія, і під час війни продовжувала постачати машинокомплекти. На жаль, ми фіксували це. Я не можу сказати про останні роки, але на рівні 15-го і, здається, 16-го року це мало місце.
Більше того, європейські країни налаштовані на співпрацю із Росією. Чекають на це і Німеччина, і Франція . Вони дуже зацікавлені, бо Росія може дати величезні замовлення і, зокрема, в оборонній сфері.
Росія стала фактично країною, яка загрожує Європі, але бізнес дуже налаштований на співпрацю з нею
Звісно, вони зараз побоюються, тому що Росія стала фактично країною, яка загрожує Європі, але бізнес дуже налаштований на співпрацю з нею.
Тож можуть відбуватися приховані поставки, коли кажуть, що не бойові машини постачалися, а машинокомплекти, наприклад, і це можна видавати за продукцію «подвійного призначення». Тобто, бізнес не хоче зважати на політику, він хоче співпрацювати з Росією. Приблизно така ситуація.
– Що ж у цих усіх контекстах робити Україні?
– Розвивати власне виробництво і технології, і разом з тим інтегруватися у міжнародні проекти.
Зараз Україна фактично випадає з інтеграційного контексту, окрім космічної галузі. На Ле Бурже Україна представляла макети своїх ракетоносіїв. А от авіаційна промисловість – авіаційна літакобудівна і вертолітобудівна промисловість – вона зараз може існувати фактично на внутрішніх замовленнях. А їх, якраз, і не було.
І от, цей рік може увійти в історію, бо під час Ле Бурже прозвучала заява про замовлення партії літаків А-178.
Якщо це станеться, то це буде перше серйозне замовлення для внутрішнього ринку і, фактично, може стати поштовхом для виходу авіаційної промисловості з тривалої деградації, яка була обумовлена якраз відсутністю замовлень.
– У вас є сумніви, що це відбудеться? Чому?
– Тому, що у нас дуже багато заяв, які не вилилися у реальні кроки. Я буду вважати це серйозною справою, коли вже буде конкретний контракт, будуть виділені кошти на це, і далі – завод «Антонова» буде виконувати це замовлення.
Я можу навести приклад – не так вже й давно військове відомство обіцяло замовити три літаки, але так до замовлення справа не дійшла, бо воно не потрапило в пріоритети.
МВС замовило 55 французьких гелікоптерів. Це стало великим ударом по «Моторсічі»
Те ж саме стосується вертолітобудівної галузі. Той факт, що «Моторсіч» оголосив, що буде розробляти новий надважкий гелікоптер, є свідченням того, що цей сегмент авіаційної галузі у нас розвивається попри все.
Це ситуація «допоможи собі сам». Адже Міністерство внутрішніх справ минулого року замовило 55 французьких гелікоптерів. Це стало великим ударом по «Моторсічі».
Рятували частково замовлення війcькового відомства по модернізації і підготовці гелікоптерів для ЗСУ. Але це дуже невеличкі замовлення для такого серйозного підприємства.
Натомість, із Францією Україна підписала величезний контракт – якщо рахувати з відсотками, то це буде близько 700 мільйонів євро.
За такі гроші, безумовно, Україна могла підняти національне вертольотобудування. А так, на папері існує програма «Національний вертоліт України», а в реальності робляться зовсім інші кроки.
– Чому так відбувається?
– На мій погляд, це дуже пов'язано з тим, що у нас досі немає у виконавчій владі структури, яка б опікувалася оборонною промисловістю або продукцією подвійного призначення.
Має бути або міністерство з ОПК, або хоча б департамент окремий
Має бути або міністерство з питань ОПК. І оскільки міністерство створити важко, то можна було б покроково рухатися. Спочатку, наприклад, надати міністру оборони, як це в 90-х роках було, статус віце-прем'єр-міністра з питань оборони.
Це солідно виглядає, коли міністр оборони фактично контролює оборонну промисловість і реалізовує національно-оборонно-промислову політику.
А зараз, коли немає такої політики, то у нас «в ручному режимі» різні групи реалізовують свої лобістські можливості. А МВС – це серйозний лобіст.
– Але ж якісь аргументи були на користь того, щоб купувати французькі гелікоптери, а не виробляти свої?
– Мені важко це пояснити. Міністерство внутрішніх справ, коли просувало цю ідею, то акцент робило на тому, що треба швидко закривати потреби, а з іншого боку – говорилося про те, що «Моторсіч», начебто, оперує іноземними, тобто російськими комплектуючими.
На мій погляд, питання щодо «Моторсічі» не було вивчене ретельно. Окрім того, можливо лобізм мав і якесь інше підґрунтя, але я не можу стверджувати напевно.
Те, що я точно можу сказати, це те, що цей контракт наніс велику шкоду вертоліто-будівній промисловості України.
Більше того, якби ці 700 мільйонів євро розподілили між вертолітною і авіаційною промисловістю, то фактично це дало б чимало замовлень і на гелікоптери і на літаки.
Так, я можу підтвердити, що дійсно літаки військово-транспортні і патрульні гелікоптери під час війни дуже потрібні, але якщо ми закуповуємо 55 французьких гелікоптерів, то ми могли за ці гроші підняти власне виробництво.
А так, кожен українець, який сплачує податки, він підтримує тепер не українську вертолітобудівну, а французьку промисловість.
Більше того, Україна тепер усю систему сервісу буде брати у Франції. На велику кількість років ми ставимо себе у залежність від Франції – сервіс, комплектуючі, навіть навчання пілотів, сертифікація цього навчання, все це буде віддано і перенесено французькому виконавцю. Це при тому, що у нас є свої.
– Є ж якісь методи протидії?
– Аналітики давно наполягають, що має бути ухвалений закон, який унеможливить купівлю будь-яких технологій або продукції, які є в Україні. Такий закон діяв, зокрема, в Німеччині.
Це фактичний захист національного виробника, а коли цього немає, то це призводить до швидкої деградації.
У нас є зараз дуже негативна тенденція, коли наші підприємства ідуть з України. Я лише знаю 4 такі підприємства, які пішли в інші країни, зокрема у ПАР, у Литву, в Арабські Емірати. Ми маємо справу з витоком технологій українських, ми маємо справу з відтоком тієї валюти, яка може прийти не через аграрний сектор, а через високі технології.
Це є дуже небезпечним і дуже проблематичним для України. Це треба зупинити і повернути ситуацію у бік підтримки українських оборонних підприємств. Можливо, це зробить нова команда. Досі, Петро Порошенко волів, щоб ці проблеми вирішувалися не системно, а «ручним управлінням». Його це влаштовувало. Була ініціатива створення «Агенції з питань ОПК», але Порошенко не підтримував створення такої структури.
– А закон, про який ви згадували, він уже розроблений?
– Так. Проект цього закону вже понад рік у парламенті і ніяк не може бути ухвалений. Є ще проект закону України про військово-технічне співробітництво, який уже безліч років, принаймні, я пам'ятаю ще версії були з початку 2000 років, не проходить через парламент.
Якщо нова влада зможе змінити ситуацію і забрати усе те, що гальмує прихід інвесторів, то це може створити основу для якісного стрибка України вперед
Чому? А тому, що це б регламентувало всю систему військово-технічного співробітництва, оборонного бізнесу, виробництва зброї.
Якби всі ці законопроекти – а там ще є закон про офсетні угоди, там ще є закон про захист іноземних інвестицій – були б ухвалені і працювали, то встановилися б прозорі правила гри, які б дозволили іноземним компаніям прийти на наш ринок і працювати тут у прозорих умовах.
Якщо нова влада зможе змінити ситуацію і протягом декількох місяців забрати усе те, що гальмує прихід інвесторів, прихід нових технологій в Україну і врешті-решт підтримку свого виробника, то це може створити основу для якісного стрибка України вперед. А отже, до зміцнення безпеки.
Розвинуті технології, розвинуте виробництво – це потужний безпековий фактор.
Читайте ще:
Україна на Міжнародному авіакосмічному салоні в Ле Бурже: ракети-носії, літаки та дрони
Як змінився оборонний потенціал України за 5 років війни: здобутки і виклики
