Пекін зобов’язався інвестувати 400 мільярдів доларів в Іран протягом 25 років за угодою, яка дозволить розширити його економічний, політичний та військовий вплив в Ірані та на Близькому Сході загалом.
Китай та Іран урочисто підписали цю широку угоду 27 березня за участі міністрів закордонних справ, Вана І та Мохаммада Джавада Заріфа відповідно. Домовленістю, в якій Іран пропонує безперебійне постачання нафти в обмін на китайські інвестиції у рамках широкого економічно-безпекового договору, завершився дводенний візит китайської делегації, який відображає зростаюче бажання Пекіна відігравати визначальну роль у близькосхідному регіоні.
«Китай рішуче підтримує Іран у справі захисту його державного суверенітету та національної гідності», – сказав Ван під час зустрічі із президентом Ірану Хасаном Роугані, а після закликав Сполучені Штати зняти санкції з Ірану та «забрати свою довгу руку обмежувальних заходів, які, серед іншого, спрямовані проти Китаю».
Китай проклав дорогу життя для економіки Ірану, а зв’язки між Пекіном та політичними лідерами Ірану останніми роками потеплішали, оскільки обидві країни зіткнулися з інтенсивним дипломатично-економічним протистоянням із Заходом.
Адміністрація президента США Дональда Трампа провадила політику «максимального тиску» на Тегеран щодо його ядерної та збройної програм, після того як Сполучені Штати односторонньо вийшли з ядерної угоди 2015 року між Іраном та шістьма світовими державами, зокрема Китаєм. Його наступник, президент Джо Байден, залишив у силі таку жорстку політику, але дає сигнали щодо готовності поновити так званий Спільний всеосяжний план дій (СВПД).
Угода між Китаєм та Іраном вказує на збільшення регіональних та світових амбіцій Пекіну як чільної сили, але також і на підрив зусиль Вашингтона щодо ізоляції Тегерану та покращення позицій КНР у будь-яких майбутніх перемовинах стосовно іранської ядерної зброї.
«Китай прагне показати, що він є невід’ємною частиною вирішення деяких найболючіших світових проблем, – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Деніел Маркі, професор університету Джонса Гопкінса та автор книги «Західний горизонт Китаю». – Пекін намагається показати себе як рівновіддаленого посередника, водночас зображаючи Сполучені Штати як більш проблематичного світового гравця».
Десятки років та сотні мільярдів
Ані уряд Ірану, ані Китаю не надали деталей угоди під час підписання, але згідно зі злитим проєктом, що опинився у розпорядженні західних газет у липні, передбачаються великі інвестиції в інфраструктуру Ірану.
Проєкт передбачає 400 мільярдів доларів китайських інвестицій в обмін на безперебійне постачання дешевої нафти для діяльності китайської економіки. Ці інвестиції будуть зосереджені на секторах енергетики та високих технологій, а також, поступово, і на інших сферах, таких, як телекомунікації, порти, залізниця та охорона здоров’я. До того ж, угода підвищує роль Ірану у ключовому проєкті очільника Китаю Сі Цзіньпіна, ініціативи «Пояс і Шлях», протягом наступних 25 років.
Злитий проєкт також, згідно з повідомленнями, передбачає поглиблення військового співробітництва, зокрема спільних навчань та обміну даними розвідки.
Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї публічно підтримав угоду, яка, як говорять, була запропонована Сі під час візиту до Ірану в січні 2016 року.
Проте в самому Ірані договір зіткнувся з критикою через те, що посадовці приховують деталі, коли існують побоювання, що Тегеран віддає надто багато і продає ресурси держави Пекіну.
Після витоку проєкту угоди минулого року іранці поставилися до неї скептично і обурилися в соцмережах, закликаючи уряд не підписувати її.
У серпні Радіо Фарда (Іранська служба Радіо Свобода) цитувало багатьох пересічних іранців, які казали, що схвильовані довгостроковими наслідками сумнівної угоди і що це не принесе користі країні.
Критики посилалися на попередні китайські інвестиційні проєкти, через які країни Африки та Азії стали боржниками і в підсумку залізли в борги перед Пекіном та китайськими фірмами.
Окрім внутрішнього спротиву, також не зовсім зрозуміло, наскільки угода може бути виконана із врахування поновлення США фінансових санкцій після виходу з СВПД, а також постає питання, наскільки активно можуть діяти китайські суб’єкти в Ірані.
«Успіх угоди залежатиме або від деескалації стосунків між Іраном та [США], або від подальшої ескалації змагань між Китаєм та [США]», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Алі Ваез, проєктний директор Іранського відділу Міжнародної кризової групи.
Виконання угоди
Окрім того, ще не до кінця зрозуміло, скільки амбіційних проєктів, передбачених цією угодою, буде реалізовано.
Якщо перспектива ядерної угоди залишиться неясною чи ще гірше, китайські фірми можуть зіткнутися із санкціями Вашингтону. Пекін також має неоднозначний досвід у Ірані, коли йдеться про виконання масштабних проєктів.
Китайська національна нафтогазова корпорація (CNPC) підписала контракт на розробку іранського нафтового родовища у Південному Азадегані у 2009 році після виходу звідти японської фірми. Але, у підсумку, Тегеран розірвав угоду через недовиконання та відставання від графіку.
CNPC також підписала багатомільярдні контракти на розробку газового родовища, але і вони не були реалізовані після численних затримок.
«Підписання угоди – це одне, а її втілення – зовсім інше, – каже Ваез. – Досвід Китаю вказує, що він зазвичай обіцяє Ірану багато, але робить недостатньо».
«Друг у важкі часи»
Попри тривалу стурбованість щодо суперечливої угоди з Китаєм, Пекін запропонував Тегерану життєвоважливу економічно-політичну «дорогу життя».
Спершу, коли президент Сі запропонував стратегічну інвестиційну угоду в 2016 році, переговори рухалися повільно.
Підписання Тегераном СВПД майже шість років тому та досягнення угоди з Вашингтоном щодо послаблення економічних санкцій відкрили шлях європейським компаніям, які наповнили Іран інвестиціями та планами розробок нафтових та газових родовищ.
Але вихід адміністрації Трампа з ядерної угоди та посилення санкцій змусили європейські компанії вийти, а Тегеран – знов поглянути на схід, у бік Китаю.
Після підписання угоди із Ваном, Заріф сказав, що «Китай – друг у важкі часи», відзначаючи економічну та дипломатичну підтримку, яку Пекін надавав останніми роками.
В умовах, коли адміністрація Байдена поглядає у бік відновлення ядерних переговорів з Іраном після приходу до влади у січні, китайська підтримка буде вирішальною для Тегерану.
Американські посадовці стверджують, що можуть бути зроблені кроки для повернення Ірану в рамки угоди, поки США поступово зніматимуть санкції, але Тегеран наголошує, що вони мають бути зняті до будь-якого поновлення перемовин.
Хоч Китай і закликає до повернення до ядерної угоди, він поки підтримує Іран та вимагає, щоби США зробили перший крок до повернення до угоди, знявши санкції, які завдали шкоди економіці Ірану та його грошовій одиниці.
Джон Калабрезе, експерт з відносин Китаю та Ірану в Інституті Близького Сходу, аналітичному центрі у Вашингтоні, стверджує, що, на його думку, Пекін намагається зберегти СВПД та запобігти реалізації Іраном програми розробки ядерної зброї. Він застерігає, що така програма може призвести до подальшої нестабільності в регіоні та поставити під загрозу дипломатичні канали Пекіна на Близькому Сході, де «ставка Китаю на енергетику та інші сектори економіки значно зросла».
Регіональні амбіції
Китай продовжує відігравати зростаючу роль на Близькому Сході.
Напередодні візиту до Ірану Ван відвідав Саудівську Аравію, головного супротивника Тегерану, де його тепло прийняли. Міністр закордонних справ Китаю також відвідав Туреччину та Об’єднані Арабські Емірати, зробив зупинки у Бахрейні та Омані.
Пекін довго уникав того, щоб ставати на чийсь конкретний бік у конфліктах Близького Сходу, і Ван запропонував дипломатичні ресурси Китаю для того, щоб бути «посередником миру» в регіоні. На пресконференції під час Всекитайських зборів народних представників 8 березня Ван згадав про посилення зв’язків Пекіна з арабським світом і сказав, що велика кількість угод ознаменувала початок «нової глави» в китайсько-арабських стосунках.
Калабрезе каже, що з огляду на різноманітні зв’язки Китаю на Близькому Сході та його амбіції там, він, після укладення цього місяця угоди, буде діяти обережно, щоб не потривожити Саудівську Аравію та ОАЕ, регіональних супротивників Ірану.
Рухаючись далі, каже він, Пекін позиціонує себе для того, щоб грати більш провідну роль у відродженні іранської ядерної угоди і деескалації напруги між державами на Близькому Сході, що могло би стати значною дипломатичною перемогою для Китаю.
«Якщо це так і [це] приносить плоди, то Пекін стає сильнішим і [виглядає] сильнішим з усіх боків», – сказав Калабрезе в інтерв’ю.
