Чи відбудеться деокупація Криму цього року? Чи офіційний Київ готовий до повернення Криму під свій контроль? Чи потрібна Криму сьогодні кримськотатарська національно-територіальна автономія? Про це в ефірі Радіо Крим.Реалії Катерина Некреча поговорила з кримськотатарським громадським і політичним діячем, військовослужбовцем ЗСУ Арсеном Жумаділовим.
– Чи відбудеться, на вашу думку, деокупація?
– Хотів би я, щоб це сталося? Звісно, хотів би. І не лише я, а всі ті кримські татари, які виїхали з Криму. І ті, хто залишається у Криму, на 95 і більше відсотків – ми цього хочемо. Я не маю причин не довіряти вищому військово-політичному керівництву нашої країни щодо того, що це станеться.
– Чи готовий офіційний Київ до повернення Криму під контроль?
На більшість із відкритих питань чесні відповіді ще не дані, у тому числі на ті, що стосуються кримських татар
– Це гарне питання. Є відчуття, що ми сприймаємо деокупацію Криму як фінал фільму з хепі-ендом: «А наприкінці вони одружилися та жили довго та щасливо». Так само ми зараз думаємо про деокупацію Криму та загалом про закінчення цієї війни. Мовляв, після закінчення війни ми житимемо довго і щасливо. Дай Боже, щоб довго. Але я впевнений, що спочатку точно не буде щасливо. Буде багато проблем, питань, на які потрібно давати відповіді. Ми вважаємо, що деякі відповіді знаходимо. Але загалом, я впевнений, на більшість із відкритих питань чесні відповіді ще не дані, у тому числі на ті, що стосуються кримських татар, що стосуються статусу, ролі та місця кримськотатарського народу в новій повоєнній Україні з відновленою територіальною цілісністю.
– А хто має дати ці відповіді?
Ми спробували наповнити змістом цю автономію. Сенсом філософським і політико-правовим
– Ці відповіді мають дати всі. Спочатку кримські татари мають визначитися з тим, чого вони прагнуть. Коли ми говоримо про автономію, ми насправді говоримо про форму. Ми спробували наповнити змістом цю автономію. Сенсом філософським і політико-правовим. Ще у 2017-18 роках була [створена] робоча група при Конституційній комісії президента України, де ми напрацювали проєкт змін до Конституції України в частині Автономної Республіки Крим – запропонували певний проєкт, який на той момент був актуальним. Але це було 5 років тому. Це було до Великої війни. Середовище змінюється дуже динамічно: світ, Україна, ми в нашій країні. І я вам скажу, можливо, крамольну річ: я не впевнений, що той проєкт зберігає свою актуальність. Тобто зараз ми начебто в такій диспозиції: кримські татари мають якийсь проєкт і хочуть, щоб його було ухвалено, і українська держава до цього не готова. Я думаю, це не те, що відбувається насправді. Насправді, ми не маємо чіткого бачення, а українська держава не готова про будь-яке бачення з нами чесно говорити.
– Якщо ми говоримо про деокупацію Криму в 2023 році, то це не найнагальніше питання, яке треба буде вирішувати?
– Я дуже не хотів би, щоб ми з цим питанням зволікали. Тому що ми – кримські татари – завжди чекаємо. Нема чого чекати, якщо є бачення того, що ти хочеш побудувати. Ми маємо починати з того – яку країну ми будуємо після війни чи вже зараз. Якою буде світоглядна ідентичність в Україні? Якою буде роль кримських татар у цій новій Україні? Тобто спочатку ми маємо думати про систему загалом.
– Національно-територіальна автономія. Що це означає для Криму? Як тоді має виглядати півострів?
Як Крим житиме одразу після деокупації та як при цьому враховувати права кримських татар – це відкрите питання
– Модель, яка була запропонована – це дуже якісна, виважена модель, яка може бути застосована, коли у Криму будуть вирішені питання безпеки. Коли у Криму запустяться вибори як інструмент для реформування влади. На що українська держава буде довгий час не готова. Це не просто післявоєнна історія. Це історія після стабілізації, що триватиме певний час. І тут, мені здається, є небезпека, що якщо кримські татари не запропонують іншого бачення, то я маю побоювання, що знову це питання буде відкладене в далеку скриньку. Для нас зараз немає тих інструментів, які б сприяли нашому розвитку. Час іде проти нас. Ми втрачаємо мову, втрачаємо спільне розуміння, куди йти, хто ми, куди йдемо. Той проєкт, який ми пропонували, був якісний, гарний. На якомусь етапі, через 5 років, можливо, через 3-4 роки, ми до нього повернемося. Як Крим житиме одразу після деокупації та як при цьому враховувати права кримських татар – це відкрите питання. Я впевнений, що його не повинні відсунути кудись на маргінес із риторикою, що зараз не на часі.
Довідка: Арсен Жумаділов – кримськотатарський громадський і політичний діяч. Народився у Криму 1985 року. Має три вищі освіти, ступінь магістра права та магістра політології здобув у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Ступінь магістра Державний менеджмент і управління – у Лондонській школі економіки. До окупації Криму Росією працював у корпоративному секторі в Україні та за кордоном. У 2014 році разом з однодумцями створив громадську організацію «Кримський інститут стратегічних досліджень». Потім керував відділом забезпечення діяльності Уповноваженого президента України у справах кримськотатарського народу. Був (2015-2017 рр.) головою Біляївської райдержадміністрації Одеської області.
Наразі Арсен Жумаділов – старший викладач кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія». З квітня 2019 року очолював національне агентство «Медичні закупівлі України». З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну мобілізований до лав Медичного командування Збройних сил України.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
