Головний редактор часопису «Росія в глобальній політиці» Федір Лук’янов опублікував статтю, присвячену ситуації в Білорусі та російсько-білоруським відносинам. Федора Лук’янова вважають одним із найближчих до Кремля політологів. У своїй статті «Що має зробити Москва, щоб прихильність Білорусі до неї не залежала від Лукашенка», опублікованій на вебсайті видання «Росія в глобальній політиці», Лук'янов висловлює свої пропозиції щодо цього.
Зокрема, він пише (наводимо цитати статті):
Коли ж Росія все-таки намагалася безпосередньо брати участь у внутрішніх процесах сусідів, результат виходив поганий. Достатньо згадати Україну і 2004-го, і 2014 року
«У Росії дедалі частіше лунають роздратовані коментарі: досить, мовляв, панькатися з вивертким клієнтом, потрібно або змусити його піти на наші умови, або, користуючись наявністю численних важелів, забезпечити вигідний нам транзит влади. Лукашенко, однак, політик досвідчений і володіє тонким чуттям. Він розуміє, що Росія теж від нього залежить, оскільки в разі нештатної політичної ситуації влада в Мінську зміниться не найвдалішим для Москви чином».
«За тридцять пострадянських років навряд чи хоч раз Кремль зумів привести до влади десь на просторі колишнього СРСР свого ставленика. Бували випадки, коли влада змінювалася в сприятливому для Росії напрямку, але відбувалося це за внутрішньополітичною логікою самих держав, в силу об’єктивних обставин. Москва могла якось сприяти цьому, але не вона створювала відповідну для себе ситуацію. Коли ж Росія все-таки намагалася безпосередньо брати участь у внутрішніх процесах сусідів, результат виходив поганий. Достатньо згадати Україну і 2004-го, і 2014 року. Росія не володіє навичками і традицією, якими володіють європейські країни або США (на Заході з цим теж зараз виходить істотно гірше, ніж раніше, але тут інша тема). Готувати лояльні еліти, про що мріють російські шанувальники «м’якої сили», нам ніколи не вдавалося, а намагатися діяти за американськими лекалами – пізно і неорганічно».
«Що ж забезпечує гарантію лояльності? Використовуючи американський вислів, boots on the ground, «чоботи на землі», пряма військова присутність ...»
Лукашенко розуміє, що Росія теж від нього залежить, оскільки в разі нештатної політичної ситуації влада в Мінську зміниться не найвдалішим для Москви чином
«Різниця між Білоруссю та Вірменією полягає в тому, що немає російської військової присутності. Питання про російську військову базу під час правління Лукашенка неодноразово порушувалося, але подальших переговорів не було. Наявність дієздатних збройних сил і готовність їх застосовувати до ладу –найважливіший інструмент російського позиціонування в світі, будь то країни-сусіди чи дальні».
«Діючий президент, як уже згадувалося, має чудову інтуїцію. Він знає, що присутність іноземних військ, навіть союзних, на його власній території змінює ситуацію. Однак тиждень тому, говорячи про чергову загрозу ззовні, він допустив можливість запросити в країну російських військових, щоб протистояти разом».
Лукашенко зберіг президентство насамперед завдяки Путіну, і багато хто припускав: тепер-то питання «наповнення Союзної держави новим змістом» будуть вирішуватися швидко і під диктант Москви. Цього не сталося
«Напевно, це була ще одна фігура мови, але за неї варто було б зачепитися, ідею розміщення військової бази в Білорусі активно вітати – не для захисту від НАТО, а з метою привести відносини із Мінськом до зрозумілої й стабільної форми. І, можливо, Росії було б набагато менше діла до того, хто і як править у Білорусії, аби правителі розуміли, що спроби проведення недружньої політики викличуть реакцію в тому числі силового характеру. Як правило, до такого не доходить, бо вже сама наявність значного контингенту налаштовує на конструктивний лад».
«Білорусь надто важлива для Росії з точки зору безпеки. Але Росія теж перебуває в патовій позиції. Лукашенко зберіг президентство насамперед завдяки Путіну, і багато хто припускав: тепер-то питання «наповнення Союзної держави новим змістом» будуть вирішуватися швидко і під диктант Москви. Цього не сталося. Якщо судити за зовнішніми проявами, переговори точаться так само, як і колись, – довго, в’язко і без явного результату. Це здається тим більш дивним, що ступінь економічної залежності Мінська від Росії зросла, на прес-конференції Лукашенко знову сказав, що його країні потрібні грошові вливання».
За тридцять пострадянських років навряд чи хоч раз Кремль зумів привести до влади десь на просторі колишнього СРСР свого ставленика
«Тримати «зовнішній контур», тобто встановлювати рамки для політики країни – важливого сусіда, віддавши всю внутрішню діяльність на відкуп самим народам та їхньому розумінню демократії – є непоганою альтернативою інтеграції чи об’єднанню. Вірменія до цього формату вже доволі близька. Для Білорусі, мабуть, це був би вихід».
«Якщо змальована гіпотеза вірна і прийшла в голову не тільки авторові цих рядків, зрозуміло, чому керівники російських правоохоронних та політичних структур так охоче підтримують риторику Лукашенка про нескінченних зовнішніх ворогів. Чим їх більше, тим актуальнішою є тема військової допомоги Росії. І тим ближчою є можливість вийти з патової ситуації, яка втомила всіх», – пише Лук’янов.
