Кремлівські мережі у Франції переходять у наступ

У Парижі суд частково задовольнив позови проти французької дослідниці Сесісь Весьє, яка вивчала мережі кремлівських агентів впливу у Франції, та її видавниці Марі-Едіт Алуф. Суддя частково задовольнив позов публіциста Олів’є Беруе, визнавши, що у своїй книжці «Кремлівські мережі у Франції», опублікованій видавництвом Les Petits Matins, професорка Університету Ренна Сесіль Весьє припустилася «публічної дифамації щодо приватної особи». У зв’язку з цим Весьє і Алуф засуджені до штрафу 500 євро кожна (з відстрочкою). Вони повинні виплатити Беруе 2000 євро як компенсацію збитку і 2500 євро на покриття судових витрат.

Шестеро позивачів, згаданих у книжці як ланки кремлівських мереж впливу, вимагали компенсацій на загальну суму 60 тисяч євро за замах на їхню честь, гідність і ділову репутацію. До позову Беруе приєднався колишній радник лівого політика Жана-Люка Меланшона Джордже Кузманович, його дружина і співробітниця французького парламенту Вера Нікольські, яка писала дисертацію про кремлівського ідеолога Олександра Дугіна, а також автор сайту «Європа та Росія» П’єр Ламблу та швейцарська письменниця і публіцистка Елен Рішар-Фавр. Окремо позов подав голова координаційної ради «Союзу співвітчизників», організатор «Безсмертного полку» у Франції Георгій Шепєлєв. Інтереси п’ятьох французів, які доводили, що вони не пов’язані з Кремлем, представляв адвокат Жеремі Ассус, який співпрацює з телекомпанію RT France.

Рішення суду мало бути оприлюднене ще 31 травня, але його відклали на два тижні. На слуханнях, що відбувалися протягом двох днів, 14–15 березня, Ассус будував свої звинувачення на темі «українського нацизму», посилаючись на результати виборів 2012 року, коли до Верховної Ради пройшло 37 депутатів від правої партії «Свобода». Він згадував і той факт, що в 2010 році лідер цієї партії Олег Тягнибок отримав так званий «Золотий хрест» від ветеранів фронтової дивізії СС «Галичина». Адвокат стверджував, що його довірителі попереджали про реальну проблему «приходу неонацистів до влади» в Києві, а не повторювали кліше кремлівської пропаганди, як стверджує у своїй книжці Весьє.

У цій книжці, яка вийшла друком 2016 року, дослідниця пояснює, як за допомогою ЗМІ, політичного лобіювання інтересів Кремля і прихованого фінансування у Франції відроджуються старі радянські і створюються нові російські мережі впливу, залучаються як крайні праві, так і крайні ліві політики. На суді професорка Весьє відзначала, що її метою було «скласти карту і показати, як дуже різні групи людей з дуже різних причин відтворюють одні й ті ж кремлівські наративи» і «як потім ці наративи з’являються на сторінці в соціальних мережах у вашої сусідки, яка ніяк не пов’язана з Росією».

Від зв’язку з Кремлем страждає репутація

Позивачі, які відкрито висловлювали підтримку московському режимові, тим не менш, зазначили у своїх виступах на слуханнях, що їхня репутація й кар’єра постраждали від того, що вони стали фігурантами книжки про кремлівські мережі впливу.

Про цей процес писали незалежні українські і російські видання. Зокрема, видання «Грані.ру», заборонене в Росії, повідомляє, що хоч редактор політичного сайту Беруе і не є фахівцем із пострадянського простору, та в коментарі, який вмістила газета Le Monde, демонструє свою вкрай агресивну прокремлівську позицію щодо подій в Україні. У своїй книжці Весьє пише, що Беруе на своєму сайті свідомо «перекручує факти, атакує і вводить в оману – принаймні, в тому, що стосується російсько-українських питань».

Дифамацією визнана саме ця фраза і анонімний коментар колишнього учасника сайту, який дійшов висновку, що Беруе «використовує грубі фальшивки і вигадані цитати».

«Наклепом визнана фраза про те, що це була навмисна дезінформація. Інакше кажучи, автор сайту може дійсно думати, що в Україні є фашисти, і це є його право», – коментує рішення суду одна зі свідків захисту – російська журналістка Анастасія Кириленко.

Крім неї, на суді свідчили французький філософ і богослов Антуан Аржаковський, співзасновник недержавної організації Russie Libertés Максим Філандрі і керівник проекту «Грані.ру», адміністратор фейсбук-спільноти «Викрадення Європи» Юлія Березовська. Вони, зокрема, зазначали, що цей судовий процес спрямований на залякування дослідників і журналістів, які займаються темою кремлівського впливу в Європі. Адвокат Патрік Клюґман, який захищав Весьє, також наполягав, що позови є спробою «заткнути роти» всім, хто слідом за автором буде цікавитися путінськими мережами.

Як зазначила прокурор на завершення слухань у березні, це був політичний процес: «Із політичним супротивником судяться з ідеологічних причин. Це очевидно як із книжки пані Весьє, так і з позовів, і це підтверджується характером питань і відповідей. Це були дебати, сутичка двох мереж, двох змов, двох ідеологій».

Проте професорка Весьє наполягає, що вона є незалежна дослідниця, а процес було затіяно для того, щоб залякати інших дослідників, які пишуть про справи Кремля і пострадянський простір.

Першою постраждала українська журналістка і перекладачка

Раніше у 2017 році суд у Парижі призначив 7000 євро компенсації французькому журналісту Полеві Морейрі – авторрві пропагандистського фільму «Маски революції», що зобразив Євромайдан і Революцію гідності як нацистський переворот. Морейра взяв інтерв’ю в учасників добровольчого батальйону «Азов», членів партії «Свобода» і праворадикального руху «Правий сектор», які у фільмі змонтував так, щоб створити враження, ніби політичною силою української революції були саме ультраправі. Перекладачка Морейри, яка бачила оригінали інтерв’ю, українська журналістка Анна Чесановська звинуватила режисера в тенденційності.

Морейра подав у суд і виграв процес, незважаючи на те, що інші французькі журналісти, які працюють в Україні, підписали листа з засудженням фільму.

Але обвинувачення Морейри будувалося на тому, щоб довести, що сама Чесановська дотримується правих поглядів. На суді звинувачення продемонструвало фотографію Чесановської на тлі червоно-чорного прапора, що мало довести, що вона – «нацистка».

«Справа Анни Чесановської – це ілюстрація того, що війна проти України здійснюється не лише збройно, але й інформаційно. Сам фільм «Україна: маски революції» є зразком «фейкової» документалістики, де упередженість автора підміняє собою об’єктивну реальність», – прокоментувала тоді цю справу паризький кореспондент українського видання «Тиждень» Алла Лазарева.