У Красноперекопську назріває екологічна катастрофа ‒ хімічні підприємства міста за десятиліття перетворили колись сповнені життям солоні озера на сховища відходів, концентрація шкідливих речовин у повітрі регулярно перевищує гранично допустиму, пише проект Радіо Свобода Крим.Реалії.
Після перекриття на материковій Україні основного джерела водопостачання заводів ‒ Північно-Кримського каналу ‒ тільки на Кримському содовому заводі пробили 19 нових свердловин. Це запустило в регіоні процес засолення ґрунтів, питна вода набула солонуватого смаку. Екологічну ситуацію ще більше погіршує полігон ТПВ на березі озера Красне. Російська влада Криму проблем не помічає, а підприємства готуються до розширення виробництва.
Заводи та екологія
Перекопський бромний завод і місто на березі озера Старе будувалися одночасно ‒ з 1932 року. Робітниче селище спочатку називалося Бромзавод, у 1938-му його перейменували в Красноперекопськ, у 1966-му надали статус міста.
Бромний завод став первістком хімічної промисловості північного Криму, він виготовляв магнезію палену та натрій бромід. З 1961 року асортимент продукції, яку випускали, був значно розширений, налагоджене виробництво окису магнію, тетраброметану, бромистого метилену, бромисто-водневої кислоти, літію бромистого, карбінолу, дибромпропану та інших хімічних речовин.
До розпаду Радянського Союзу бромний завод працював переважно на військову промисловість. У 1996-му перетворений у відкрите акціонерне товариство «Бром», а з 2004 року стає приватним підприємством. Пакетом у 79% акцій «Брому» при Україні володіло ТОВ «Квалітет», яке контролював ексголова Дніпропетровської облдержадміністрації Сергій Касьянов. Відкриту інформацію про те, хто володіє АТ «Бром» зараз, знайти складно: утримувач реєстру ‒ ЗАТ «Фінансова компанія «Ваш вибір» ‒ не розкриває склад акціонерів.
АТ «Бром» є єдиним виробником бромовмісних хімічних сполук у Східній Європі.
Другим хімічним підприємством у Красноперекопську є Кримський содовий завод ‒ його почали будувати у 1967 році, у 1973-му ввели в експлуатацію. Потужність виробництва технічної кальцинованої соди в відповідності відповідно до початкового проєкту ‒ 698 тис. тонн/рік. Також завод випускав і випускає харчову соду.
Наприкінці 1990-х ‒ початку 2000-х підприємство було приватизоване, перепродане, і врешті-решт опинилося у власності «Ostchem Holding», яка консолідує всі хімічні активи «Group DF» українського олігарха Дмитра Фірташа.
Кримський содовий був єдиним підприємством в Україні з виробництва технічної кальцинованої соди й забезпечував до 80% її потреби. Частка заводу у світовому виробництві становила близько 2,5%. З 2008 року завод випускав також харчову сіль марки «Екстра».
Обидва заводи потребують величезної кількості води для своїх виробничих циклів. До 2014 року її постачання забезпечував Північно-Кримський канал. Після його перекриття на материковій Україні хімпідприємства Красноперекопська опинилися у скрутному становищі.
Почалося буріння свердловин ‒ тільки так можна було забезпечити заводи водою. «Ми пробурили вісім свердловин, зробили дослідне прокачування води ‒ від 45 до 50 кубів води на годину, ‒ розповідав у березні 2015 року генеральний директор ПАТ «Кримський содовий завод» Владислав Шмельков. ‒ Взагалі ж нам дозволили підіймати з горизонту 75 метрів 400 кубів на годину. Стільки ж зможемо брати з горизонту 270 метрів. Свердловини розподілили на території заводу на площі 100 гектарів».
Тим часом, за радянських часів за таке можна було й під «розстрільну» статтю потрапити ‒ бити свердловини на півночі Криму заборонялося категорично ‒ це могло спровокувати засолення ґрунтів. Що зараз і відбувається ‒ на місце прісної води, яку викачують з-під землі, просочується вода з Сиваша, а жителі Красноперекопського району вже котрий рік скаржаться на солону воду, яка тече з кранів їхніх будинків.
Після сухого 2020 року ситуація з водопостачанням ще більше ускладнилася. Але тільки для кримчан, не для хімпідприємств. «Підприємства хімічної промисловості, розташовані на півночі Криму, самостійно забезпечили себе водою для виробничих потреб і виконання екологічних заходів», ‒ повідомляла в грудні пресслужба міністерства промислової політики російського уряду Криму. ‒ Водозабезпечення виробництва здійснюється з підземних джерел відповідно до отриманих підприємствами ліцензій на користування надрами: ТОВ Армянською філією «Титанові інвестиції» обладнано 19 свердловин, АТ «Кримський содовий завод» ‒ 19 свердловин».
Ситуацією, що склалася обурилася в соцмережах навіть депутат Держдуми Наталія Поклонська: «У мене мимоволі виникає запитання: куди йдуть викиди кислоти та інших хімічних відходів з найбільших заводів «Титан» і «Содовий» з урахуванням дефіциту води? Море ж одне!»
Дійсно, куди йдуть? Поклонська стверджувала торік, що надіслала запит генпрокурору Росії, але про результати досі невідомо.
У 2007 році Красноперекопськ був визнаний найбруднішим містом України в міжнародному рейтингу компанії Mercer Human Resource Consulting.
У місті регулярно фіксують перевищення концентрації в повітрі різних шкідливих речовин. Так, у липні 2019 року в Красноперекопську та Армянську зафіксували високий рівень забруднення атмосфери через хлористий водень. Причому в Красноперекопську середній індекс (СІ ‒ найбільша виміряна за короткий період концентрація домішки, поділена на гранично допустиму концентрацію ‒ ред.) для хлористого водню склав 4, тоді як в Армянську ‒ 2.
У грудні 2020 року в Красноперекопську, згідно з моніторингом кримського Гідрометцентру, забруднення фіксували за трьома показниками: оксиду вуглецю, діоксиду азоту, хлористого водню.
Причому, результати моніторингу в ті періоди, коли немає техногенних катастроф, пов'язаних з викидами шкідливих речовин у навколишнє середовище, як це було в Армянську два роки тому.
За словами експертів, дихання таким повітрям хоча і не спричиняє різке погіршення здоров'я, проте хронічний вплив має «підвищення алергічного фону, порушення дихання».
У березні нинішнього року українська Асоціація реінтеграції Криму надіслала подання в межах опитування Спеціального доповідача ООН з токсичних речовин. У поданні згадуються хімічні заводи «Титан» і «Красноперекопський содовий завод», які забруднюють атмосферу широким набором хімічних речовин, викликаючи кислотні дощі у Каркінітській затоці та в інших частинах Чорноморського басейну.
«Політика підприємства в частині поводження з відходами спрямована на мінімізацію їх утворення, забезпечення утилізації та знешкодження накопичених відходів і тих, які утворюються, а також їх безпечне видалення та зберігання. З метою зменшення наслідків шкідливого впливу виробничої діяльності Акціонерного товариства «Кримський содовий завод» на навколишнє середовище проводиться постійний моніторинг впливу на навколишнє середовище накопичувача-випарника промислових відходів. Витрати у 2020 році склали 3711 тис. рублів», ‒ йдеться, тим часом, на сайті самого підприємства.
Мертві озера
Століттями з Сиваша та соляних озер Північного Криму витягувалася величезна кількість солі. Ще у вісімдесятих роках ХIХ століття щорічно видобувалося до трьохсот тисяч тонн. Крим давав тоді до 40% всієї солі, що вироблялася в Російській імперії. Місцем розробки солі були, зокрема озера Красне, Старе та Киятське. Через сольовий осад вода в озерах влітку набувала блідо-рожевого забарвлення.
Однак, будь-яке хімічне виробництво тягне за собою «хвіст» ‒ відходи виробництва. На одну тонну виробленої соди припадає 8-10 кубічних метрів рідини, яку завод має розміщувати в спеціальному накопичувачі промислових стоків.
Багаторічне скидання стічних вод Кримського содового заводу в озера Красне, Старе та Киятське зруйнувало їх екосистему. У первісному природному стані рівень цих озер був нижчий за рівень моря на 2-4,5 метра. У 1970-х роках Український НДІ соляної промисловості розглядав їх як унікальні, заповнені ропою високої якості. Акваторії цих озер тисячоліттями служили притулком для зграй пернатих. Зараз їх береги порожні.
Акваторії цих озер тисячоліттями служили притулком для зграй пернатих. Зараз їх береги порожні
Вода в озері Красне сьогодні має незвичайний бірюзовий колір через скидання відходів виробництва. Озеро перегороджене двома дамбами, скидання відходів ведеться в його середню частину. Цікаво, що в путівниках озеро Красне подається як бальнеологічне, сказано, що воно «є місцем відпочинку городян, для чого на берегах облаштований міський пляж». Жителі Красноперекопська влітку відпочивають біля нібито чистого південного краю озера.
Проблема, яка викликала забруднення озер, спричинила й погіршення якості питної води в усьому Красноперекопському районі. Вода для жителів міста й довколишніх сіл подається з Воронцовського водозабору. Починаючи з 1994 року екологи відзначають погіршення показників, які характеризують якість питної води: жорсткості, вмісту хлоридів і сульфатів.
Ґрунтові води на території міста залягають на глибині до 4,5 м, в результаті чого землі садово-городніх товариств довкола стали на 75% непридатними для обробки. Також стають непридатними житлові будинки, гинуть дерева й чагарники, зменшується термін служби водогінних та каналізаційних комунікацій, відбувається інфільтрація ґрунтових вод у каналізаційну систему.
Лікарі стверджують, що високий сольовий склад питної води веде до значного зростання захворювань сечостатевої системи та шлунково-кишкового тракту.
«Плавучий» полігон ТПВ
Якщо десь у світі і є полігон твердих побутових відходів на березі озера, то це в Красноперекопську ‒ в одному з відгалужень озера Красне. Хто до цього додумався ‒ достеменно невідомо, але вже точно не великого розуму людина.
Величезна купа розмірами 300 на 150 метрів, що досягає у висоту 15-20 метрів. Сміття вітрами розносить в околицях, водне плесо давно стало суцільним шаром відходів. Сміттєвози один за одним дамбою везуть свій «товар» на полігон, бульдозери згрібають і утрамбовують побутові й не тільки відходи.
Тим часом, отруйний інфільтрат просочується не тільки в ґрунт під полігоном ТПВ, а й прямо в воду.
Знайомий підприємець з Красноперекопська розповів, як раніше узгоджував проєкт свого виробництва. «Мені екологи довго не погоджували проєкт, буквально «душу виймали» з приводу утилізації кожної краплі відпрацьованої машинної оливи тощо. А щодо полігону в них претензій немає».
Не помічає катастрофу і підконтрольний Кремлю міністр екології та природних ресурсів Криму Геннадій Нараєв.
Плани: економіка vs екологія
У вересні 2019 року було оголошено, що завод «Бром» планує інвестувати кошти в будівництво заводу з виробництва хлору. Вкрай отруйної, між іншим, речовини. Також влада Криму розглядала питання про надання підприємству затоки Сиваш для розвідки та видобутку корисних копалин.
У квітні цього року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримський содовий завод» поінформувало про початок громадських обговорень оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС) запланованої господарської діяльності, яка підлягає екологічній експертизі.
Йдеться про зміну «технологічної схеми виробництва кальцинованої соди шляхом продовження її технологічної переробки ‒ випарної карти на 1200 га з використанням накопичувача-випарника промислових стоків виробництва, що розташований у північному відсіку озера Красне, як проміжний етап поділу промислових стоків на рідку та тверду частини (відстоювання), накопичення сировини та її природного упарювання до певних параметрів (ропи промислової), пов'язаної з будівництвом та експлуатацією насосних станцій та трубопроводів, що з'єднують озеро Красне ‒ випаровувальний басейн пл. 1200 га, а також сховище хлористого кальцію ‒ проммайданчик АТ «СЗ».
Громадські слухання відбудуться 12 травня в будівлі російської адміністрації Красноперекопського району. Чи будуть при обговоренні поставлені на чільне місце екологічні аспекти діяльності підприємства або ж чисто економічні, поки невідомо.
