Завдали збитків державі на понад 450 млн карбованців. Кримінальна львівська історія 1960-х років

Львів – Наймасштабніший економічний злочин в Радянському Союзі, як розповідають історики, був вчинений у Львові у 50-60-х роках ХХ століття на ткацько-трикотажній фабриці (панчішній). Група осіб, за даними слідства, завдала збитків тодішній державі на суму понад 450 мільйонів карбованців, а це близько 100 мільйонів доларів у той час. Хабарі з цієї корумпованої схеми отримували компартійці при високих посадах у Львові та Києві. А чи возили у Москву?

6 працівників фабрики, причетних до злочину, розстріляли, 19 відбули покарання за ґратами і на примусових роботах, згідно з судовим рішенням.

Як діяла корупційна схема у радянський час? Що купували за нелегально зароблені гроші організатори злочину?

Український дисидент Михайло Горинь був арештований у 1965 році за «антирадянську пропаганду». До вироку суду, 6 років Мордовських таборів, він сидів за ґратами у тюрмі на Лонцького у Львові. Тоді до українського діяча підсадили «сексота» (таємного співробітника КДБ). Щоби увійти в довіру до Михайла Гориня, той сказав, що відбуває покарання за крадіжки на панчішній фабриці, працівником якої він буцімто був. Цей фрагмент Михайло Горинь описав у своїх спогадах.

Власне, ім’я «сексота» зацікавило наукових працівників Національного музею жертв окупаційного режиму «Тюрма на Лонцького». Такого прізвища серед арештованих осіб панчішної фабрики вони не знайшли. Але сама кримінальна справа у 100 томах, яка зберігається в архіві СБУ Львівської області, «про наймасштабніший економічний злочин в часи СРСР» їх зацікавила.

У 1948 році у Львові почала працювати ткацько-трикотажна фабрика. Виробничі цехи були розкидані по всьому місту. Одразу ж почали діяти окремі групи працівників, які розкрадали майно, займалися корупційними схемами, продавали нелегальний товар на чорному ринку, розповідають історики. У радянських магазинах був дефіцит усього.

У 1957 році трикотажну фабрику очолив член КПРС Василь Молчанюк, 1925 року народження, родом із Київської області. Він у Львів приїхав працювати робітником, де закінчив юридичний факультет університету. Власне, за даними слідства, при ньому і почала діяти вже організована злочинна група, яка називалась «компанія», пов’язана між собою фінансовими інтересами, особи, які хотіли збагачуватись нелегально. Для того, щоб вступити у цю «компанію», потрібно було внести так званий «пай», тобто гроші, або ж діставати дефіцитний товар, для прикладу, тканину високої якості.

У злочинну групу, як встановило слідство, входили два директори фабрики, комуністи Василь Молчанюк і В’ячеслав Веля, керівники цехів, завідувач складу, постачальники сировини, інженери. Загалом у кримінальній справі проходили 26 осіб, які брали участь у схемі. А діяла вона, за даними слідчих, так: нелегально постачали сировину, дуже якісну використовували на товари для чорного ринку, оформляли безтоварні накладні на продаж ниток і із них у цехах виготовляли необліковані светри, сорочки, панчохи, дитячий одяг, який був великим дефіцитом, і цю «ліву» продукцію реалізовували у магазинах, на базарах, спеціальних точках. Частину зароблених грошей залишали собі, частину віддавали на хабарі компартійним посадовцям у Львові, переповідають історики, везли валізки з грішми у міністерства у Київ і Москву. Однак шлях кримінальної справи переривається на Києві, а які були злочинні дороги до московських посадовців – невідомо.

А ось, які суми хабарів, за даними справи, давала «компанія» потрібним особам: 300 крб. – голові міськвиконкому Львова, 2000 – постачальникові нелегальної сировини, 600 – другому секретарю райкому партії, 10 тисяч – особі з партійної комісії, щоб уникнути перевірки, 8 тисяч – за лобіювання інтересів голові райвиконкому, 3 тисячі – начальникові обласного управління міськтоварпромисловості, 1000 – голові виконкому Ленінського району, 10 тисяч – начальникові відділу. Тоді середня зарплата була 100 крб. і на автомобіль потрібно було 40-80 зарплат.

«90% усіх підприємств України керувалися з Москви, були союзного підпорядкування. Мене шокував розмір крадіжок. Багате життя партійних вищих чиновників потрібно було якось забезпечувати, і везли їм валізи грошей. Створення фальшивої документації, випуск із фабрики більшої кількості продукції, ніж зазначалося у документації, сировину записували дорожче, ніж купували. Наприклад, у цеху шили хустинки – дво- і триколірні. Офіційно у документах числились триколірні, а насправді за ворота підприємства виходили двоколірні, дешевші, які продавались за ціною дорожчих. Різниця йшла у кишені. Діяла схема ще така – була нічна зміна, нелегальна. До неї залучались окремі робітники, яким платили окрему зарплату, таємно виносили ту продукцію, яку виробили за ніч, її теж продавали на руках, у певних магазинах, на ринках. Під час технічної перевірки виявили, що одні верстати використовувалися на 50%, інші – на 80%. Тоді й почались перевірки», – каже Радіо Свобода наукова співробітниця Національного музею жертв окупаційного режиму «Тюрма на Лонцького», кандидатка історичних наук Олександра Несп’як.

Вирок суду – 6 розстрілів

Слідство тривало з 1959 до 1962 років. Кримінальна справа проти 26 осіб – а це керівники панчішної фабрики, інженери, постачальники сировини, завскладу, начальники цехів – була порушена у 1962 році.

«Першим допитали Молчанюка, провели обшук у нього і його родичів, при цьому вилучили все, що становило цінність – гроші, прикраси, інше. Очевидно, що представники «компанії» все добре ховали. Голова одного з цехів особистий рахунок заховав в ощадкасі в Єревані. Всіх звинуватили у крадіжці державного майна в особливо великих розмірах», – говорить Олександра Несп’як.

Вирок судової справи був оголошений 5-14 червня 1963 року. За обсягом це 125 сторінок. Згідно з судовим рішенням, 6 засуджених, у тому числі Молчанюка, розстріляли, інші отримали покарання у вигляді 5 років позбавлення волі у в’язниці і 12-15 років примусових робіт. У всіх фігурантів конфіскували майно, як і в їхніх родичів, вилучили ордени, медалі, бо серед арештованих були офіцери запасу радянської армії. Із 26 засуджених громадян СРСР лише один народжений у Львові, решта приїхала сюди з різних регіонів України і з Росії, з них 15 осіб були за національністю євреями, 5 – росіянами, 2 – українцями і 1 вірменин, як вказано у вироку.

«Розголос справи був великий. Адже це було суспільство, де проголошений комунізм і суспільна рівність, ця ситуація не вписувалася у портрет робочого класу. Це псувало картину радянської ідеології. У час слідства, у січні 1962 року, секретар міському партії Петро Овсянко вчинив самогубство (ймовірно, директор трикотажної фабрики товари, які не обліковувалися, дарував партійному чиновнику для його дружини – ред.). Такі крадіжки діяли про всьому СРСР. В історії СРСР відомі лише кілька масштабних крадіжок. Одна на Кубані, пов’язана з політичною особою Сергієм Мєдуновим (у 1983 році під час партійної чистки, проведеної Андроповим, був звинувачений у корупції, але у 1990 році був виправданий – ред.). Інша стосувалась московського м’ясного заводу у 80-ті роки ХХ століття», – розповідає Олександра Несп’як.

У кримінальній справі щодо панчішної фабрики у Львові описані помешкання засуджених, зокрема, які були меблі, телевізор, килими, кришталь, у багатьох було і фортепіано, а також мовиться, що майже у всіх були автомобілі, і слідство доводило, що машини куплені під час злочинної схеми на фабриці.

Один із засуджених під час слідства зізнався, що на місяць заробляв 8-10 тисяч рублів, а за рік – понад 100 тисяч. У 1958 році він за ці гроші купив золоті монети. Оскільки заробляли великі суми грошей, то невелику частину кожен із засуджених залишав у готівці, а за більшість коштів купували золоті монети, коштовності.

«Це єдина справа про економічний злочин, яка збереглась в архіві СБУ. Тоді справу розслідувало управління КДБ. Всі схожі справи у 1991 році були передані в нинішній Галузевий державний архів Міністерства внутрішніх справ. Це їхня компетенція – займатися корупцією. Однак слідство вело управління КДБ, тому що у справі фігурували комуністи-партфункціонери. Вони, з одного боку, бігали і махали прапорами, а з іншого – купували дорогі машини, заселялись у найкращі квартири, займалися спекуляцією, збирали долари. Говорили, що злочинів і сексу в СРСР немає», – каже директор музею «Тюрма на Лонцького», історик Руслан Забілий.

А ще у кримінальній справі у 100 томах є свідчення розстріляного директора фабрики Василя Молчанюка про те, як розважалися комуністи. Вони, як мовиться, не відмовлялись від послуг повій, яких підбирали неподалік від готелю «Жорж» у Львові, потім їхали за алкоголем у певні місця, ресторан, а далі рушали за місто. Наразі невідомо, наскільки неупереджено розслідувалась справа чи всі особи були засуджені справедливо, чи не була якась людина звинувачена безпідставно. Невідомо також, де поховані шість розстріляних працівників фабрики.

На побутовому рівні злодійство у радянський час було поширеним явищем, пригадують старші львів’яни. Радянська торгівля, кажуть, базувалась на шахрайстві: крали працівники їдалень, ресторанів, крамниць, фабрик, заводів. У магазинах були порожні полиці, а масло, шоколад, м’ясо, каву, одяг, цукерки можна було купити у певних місцях, про які львів’яни добре знали.