У російському Міноборони оголосили, що почали повертати війська з навчань у місця дислокації. При цьому в НАТО заявили, що поки що не бачать жодних ознак відведення військ, але ставляться до заяв Росії з обережним оптимізмом. Про можливе нове вторгнення Росії в Україну говорять впродовж кількох місяців. Але протягом останнього тижня напруга посилилася. Журналісти телеканалу «Настоящее время», створеного Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», поговорили з жителями українського селища, яке розташоване на кордоні з Росією.
Від українського селища Козача Лопань до кордону з Росією – приблизно два кілометри. Про можливе нове вторгнення тут зараз говорять усі.
«Новини, звичайно, тривожні. Але намагаємося себе тримати в руках, не нервувати. Тому поки що все, як завжди: школа, садок, робота. Просто треба тримати себе в руках, не панікувати. Це ми вже проживали, ми з 2014 року у такій ситуації», – розповідає жителька Козачої Лопані Марина Каленіченко.
Паніки у селищі немає. Полиці магазинів заповнені. А запитання про «тривожні валізки» викликають у людей усмішку або роздратування.
«Яка війна? Проти кого? Я проти свого брата піду?» – каже житель Козачої Лопані Сергій Котенко.
Якщо вийти на пагорб – мобільні ловлять російський зв’язок. А домашні антени – російські телеканали. Майже кожен із п’яти тисяч місцевих жителів має родичів по той бік кордону.
«Більшість дивиться російські телеканали, бо наш український телеканал увімкнув, а там одне й те ж. Там, крім війни, ні про що не почуєш. У мене там родичі, всі родичі. По маминій, по батьковій лінії. Що я можу сказати? Нічого. Вони теж шоковані. Брат з братом чи брат із сестрою? У мене і брати, і тітки живуть у Росії. Мені з ними воювати? Я хочу вдома бути і миру хочу. І щоб діти щасливо жили», – каже продавчиня м’ясної крамниці із Козачої Лопані Лариса Рось.
Що робити, якщо вторгнення все ж таки станеться, – планів немає, зізнаються продавчині магазину. А от дітей у школах готують до різних ситуацій.
«Діти в школу йдуть, і переживаєш, не доведи Боже, як щось! У мене – п'ятеро дітей. Оце страшно. Так, є тренування. Їх вчать, як і куди виходити. Куди які класи вибігають. Але немає ні бомбосховищ однаково, ні підвалу у школі – нічого», – зазначає ще одна продавщиця місцевого магазину Світлана Жданова.
До 2014 року через Козачу Лопань ходили десятки потягів до Росії. Наразі станція – кінцевий пункт для електрички з Харкова. Увечері на парковці біля вокзалу зустрічаючі чекають на друзів та рідних, які працюють в обласному центрі.
«Хто говорить «завтра-післязавтра». Не знаю. Я бажаю НАТО в кожну хату! Зрозуміло, що так спокійніше. Хто полізе до НАТО? Який дурень? Жоден», – каже місцевий житель Роман Мірошник.
Роман – корінний житель Козачої Лопані. І він засуджує тих односельців, які чекають тут на Росію. «Здебільшого чекають ті, які працювати не хочуть, заробляти не хочуть і чекають, щоб грабувати, вбивати, тероризувати, – вважає Роман Мірошник. – Дивіться, я з однією рукою заробив собі на машину, на будинок, сім’ю одягнув, взув. Я з ранку до ночі працюю. А сусід у мене не хоче працювати. Він чекає, коли прийдуть і він забере у мене все. Хочеш у Росію? Я їм квитки навіть куплю за свої гроші. Їдьте в Росію».