Повернути Крим Україні можливо лише військовим шляхом, адже домовлятися з російською владою, навіть із тією, що буде після Путіна, нема про що. Таку думку в інтерв’ю для Крим.Реалії висловив кримчанин, командир відділення стрілецької роти 251 окремої бригади тероборони ЗСУ Сергій Костинський. Крім того, військовий упевнений, що коли Збройні сили України почнуть заходити в Крим, місцеві жителі будуть готові створити їм комфортні умови та сприяти перемозі над російськими окупантами.
До 2014 року політолог Сергій Костинський був відомий у Криму як громадський активіст, після того, як залишив анексований Росією Кримський півострів, був оглядачем Крим.Реалії, радником міністра інформаційної політики України, членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, з початком вторгнення Росії в Україну вступив до сил територіальної оборони ЗСУ в Києві. Нижче – головні тези розмови журналістів Крим.Реалії із Сергієм Костинським.
Служить в одному з «найбільш кримських батальйонів»
– 24 лютого я розпочав з 206 батальйону територіальної оборони, тоді ще 112 бригади, яка брала участь в обороні Києва. А в грудні я прийшов у 251 батальйон 241 бригади. Вважається, що це один з найбільш кримських батальйонів серед інших в бригаді.
Найголовніше, ми маємо позбутися, того, що є у росіян – презирства до автохтонних корінних народів
Я вдячний командуванню за те, що дали нам час звикнути до нової ролі, освоїтися. Одна доба, проведена в траншеях, неймовірно важка для людини, яка ніколи з цим не стискалася.
Найголовніше, що я виніс зі свого майже року служби – потрібно вчитися і вчити. Один сержант 28 механізованої бригади за одну добу навчив мене більшому, ніж за попередні 6 місяців моєї служби в ЗСУ. Це просто фантастичний досвід і фантастичний вчитель.
Кримські татари та українці – разом сильніші
– Найголовніше, ми маємо позбутися, того, що є у росіян – презирства до автохтонних корінних народів. Презирства до нас як українців, які будують вільну країну, країну вільних людей. Не має бути цієї гордині щодо інших. Я впевнений, що це є. Один із мотивів, чому я перейшов до третьої роти – я був упевнений, що у взводі немає кримчан, немає кримців, і хтось має бути медіатором між представниками різних культур.
Кримські татари мають відкрити для себе Україну
А тут є своя специфіка. Ми налаштували роботу таким чином, що готували для Ельнура (Ельнур Аметов, колишній радник народного депутата, тепер військовий – ред.) окрему їжу, тому що він мусульманин. «Їж, як всі» – такого не було і ніхто так це питання не ставив. Це сприймалося абсолютною нормою, але це був результат комунікації, через яку відбулася інтеграція.
Якщо є братні народи у цьому світі, то це кримці і українці. І кримські татари так само мають відкрити для себе Україну. Зрозуміти і побрататися. Разом ми сильніші й багатші.
«Українські воїни – кращі воїни, ніж росіяни»
– Чому ділянку від Снігурівки до Олександрівки дуже важко було пробити? В першу чергу, там були висококваліфіковані підрозділи ворога. Це десантно-штурмові війська, гвардійська бригада артилерії, які працювали в цілому доволі професійно і з безлімітним боєкомплектом. Так, скільки вони стріляли, ми з нашого боку не стріляли ніколи. На одному етапі був один наш постріл арти на 20 їхніх. Потім ситуація покращилася – 1 проти 8.
Ми – потужна сила. Ми – українці, ми – потужні воїни і ми сильніші за них
На все це є об’єктивні причини, вражаюча перевага в техніці, в танках, в БМП, більшій кількості стволів. Але якщо говорити про змагання піхоти на піхоту, то українці надзвичайно потужні. Ніхто не має сумніватися в тому, що українські воїни – кращі воїни, ніж росіяни.
І складність полягає тільки в тому, що є перевага в живій силі. Наприклад, відділення ворога, яке штурмує твій опорник, несе втрати, але на місце прибуває інше відділення, а в нас же ніхто не міняється – як був підрозділ, він так один і є. Бій може тривати декілька годин. Перегріваються стволи, клинять стволи, пластмаса плавиться – це надзвичайно важкі умови, але українська піхота тримається. Ми – потужна сила. Ми – українці, ми – потужні воїни і ми сильніші за них.
«У 2014 році Росія усвідомила, що втрачає Крим»
– Вплив Росії не заважав Криму інтегруватися в Україну та українізовуватися. Скільки би грошей вони не вкладали, щоб тримати Крим поруч, він культурно, економічно, політично тільки зміцнювався в складі України. І сама агресія відбулася через усвідомлення російськими елітами, що вони втрачають Крим.
Сьогодні в Криму є ностальгія за Україною
Дуже сильна вертикаль, вибудована Партією регіонів, зв’язок усіх місцевих чиновників і офіцерів з біло-синім прапором – це відіграло дуже погану роль. Плюс росіяни зробили ставку на корумпованих чиновників і політиків. І саме суспільство не було до цього готове. Я пам’ятаю таксистів того часу, які раділи, що не доведеться платити кредити. Пізніше люди зрозуміли, що вони втратили можливості, а не набули. І через це сьогодні в Криму є ностальгія за Україною. Зокрема і серед тих, хто так сильно радів окупації.
Майбутнє Криму – «національна автономія кримських татар»
– Дипломатичні кроки нічого не вирішать, це мають бути військові кроки. Ми з росіянами не зможемо домовитися, навіть з тими, які прийдуть після Путіна. Для будь-якої влади в Росії дуже важливо буде показати суспільству, що більше вони нічого не втратять. Тому питання Криму затягуватиметься.
Росіяни кажуть: «Говорите со мной по-русски». От я і пропоную говорити з росіянами «по-русски» – жорстко, категорично, безкомпромісно, з їхніми втратами, щоб вони назавжди зрозуміли, де вони, хто вони і куди їм далі пливти.
Коли ми почнемо заходити в Крим, відкриється другий фронт, почнуть діяти місцеві кримчани
Для мене особисто, за що я боротимусь – національна автономія кримських татар. Кримські татари пройшли страшний, важкий шлях самозбереження, виживання. Такий самий, як і українці. Українці здобули свою державу. Кримські татари готові до автономії у складі України, це все, що вони просять. Дозвольте нам зберегти на цій території нашу ідентичність, нашу мову, нашу релігію. Інакше нам як народу в перспективі маячить смерть.
На мою думку, коли ми почнемо заходити в Крим, відкриється другий фронт, почнуть діяти місцеві кримчани, створювати умови, щоб ми більш комфортно зайшли.
Найголовніше в Криму – не розкриватися. Коли там вішають прапори – це невиправданий ризик. Я проти такого «патріотичного хуліганства», тому що працює ФСБ, там багато кваліфікованих офіцерів. Усе це призводить до жертв. Не треба, просто чекайте. Краще притримати коней і відпустити тоді, коли побачите, що ми вже рухаємося в напрямку Сімферополя.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
