24 квітня у Празі відбулася дискусія за участі колишніх політв’язнів Кремля Ігоря Козловського, Володимира Жемчугова, Романа Сущенка та Ігоря Гриба. Вони запланували поїздки у три європейських міста – Прагу, Брюссель та Париж, аби напрацювати з політиками алгоритм визволення українців. Тур містами буде тривати до 30 квітня.
«В рамках програми «Голоси окупації» ми приїхали в Чехію, щоб провести тут відповідні заходи. Наступним кроком буде зустріч з чиновниками Європарламенту у Брюсселі та Парижі – усе для того, щоб спонукати країни посилити тиск на РФ», – розповідає голова громадської організації «Платформа звільнення політв’язнів» Ігор Гриб.
У Празі представники громадської організації «Платформа звільнення політв’язнів» взяли участь у міжнародній конференції «Шукаючи справедливість для України», яку проводив Комітет з прав людини у Сенаті Чеської Республіки, та зустрілися із генеральним директором відділу безпеки та багатосторонньої допомоги в Міністерстві закордонних справ Мартіном Повейшілом.
«Ми приїхали до політиків не просто привернути увагу до політичних в’язнів, а напрацювати алгоритм та створити центр, який міг би документувати злочини та повертати людей», – зазначає Ігор Козловський.
Роман Сущенко додав, що організація вже працює над механізмом фізичної та психологічної реабілітації для тих, хто повертається, однак спершу людей потрібно повернути.
«На нас чекають серйозні виклики подолання наслідків посттравматичного синдрому. Але перед тим ми би хотіли, щоби наших людей звільнили. Це Дмитро Штибліков (ув'язнений Росією на 5 років за «зберігання зброї і підготовку диверсії» і після цього покарання ще на 19,5 років– ред.), Олексій Бессарабов (ув'язнений Росією на 14 років за «тероризм», перебуває вже 6,5 років за ґратами – ред.), Володимир Дудка (ув'язнений Росією на 14 років за «підготовку диверсії», перебуває вже 6,5 років за ґратами – ред.), Олександр Марченко (загрожує до 20 років позбавлення волі за «шпигунство та незаконне переміщення військової техніки через кордон» – ред.), Валентин Вигівський (ув'язнений Росією на 11 років за «шпигунство» – ред.). Деякі з них вже відсиділи по 9 років», – каже Сущенко.
Окремим завданням поїздки є пошук однодумців.
«Наша поїздка по Європі – це також знаходження партнерських організацій, щоб протистояти інформаційному впливу Російської Федерації. Для того, щоб спільно з недержавними організаціями, з громадськими організаціями впливати на політиків та уряди», – зазначив Гриб.
Представники адвокаційної програми також зустрілися із чехами, аби розповісти свої історії.
Ігор Козловський – релігієзнавець, вчений, письменник, діяч, член Українського ПЕН-клубу, професор Донецького національного університету імені Стуса. Два роки утримувався угрупованням «ДНР», звільнений у 2017 році.
– Наша адвокатська кампанія передусім має відповідальність – ми є голосом тих, хто мовчить через окупацію, хто зараз перебуває у катівнях. І коли я кажу катівня – це не образ, це реальність.
Щоразу, як згадую бранців, що залишаються там, моє серце стискається. І я не можу мовчатиІгор Козловський
Спілкуючись із дисидентами радянських часів, ми говоримо про те, чим відрізняються залякування – у 1970-1980-і часи їх вже не катували, були примуси, психологічний тиск, але вже не катували. І щоразу, як згадую бранців, що залишаються там, моє серце стискається. І я не можу мовчати.
Я повинен говорити, щоб люди знали, що там перебувають наші люди, а під час широкомасштабного вторгнення Росії їх кількість – це вже десятки тисяч людей у російських концтаборах. Наша платформа організовує акції, мета яких – аби найбільше людей знало про політичних в'язнів, про злочини РФ в Україні.
Коли мене повернули після перших катувань – добу з мішком на голові, перебиті ноги, не міг ходити – я посміхався. Тоді зрозумів, що можу їх перемогтиІгор Козловський
Коли мені ставлять запитання, що допомогло вижити, я завжди згадую один епізод. Коли мене повернули після перших катувань – добу з мішком на голові, перебиті ноги, не міг ходити – я посміхався. Але тоді зрозумів, що можу їх перемогти.
У мене не було зброї, але була впевненість, що я можу в будь-який момент померти – і це дає певну свободу. Перше – я вже не боюсь смерті. Інша думка – у мене є сенс жити і я буду жити. Цей сенс називається «любов». Я люблю своїх рідних та країну.
Допомогло також розуміння, що катування – це певна психологія. Вони не хотіли зробити лише боляче – хотіли зламати гідність. Їх (росіян – ред.) лякає наша свобода, наша гідність. І лякає те, що ми на них не схожі. Ви питаєте, чому населення підтримує війну. Вони звикли жити без свободи та гідності, з розмитою ідентичністю.
Володимир Жемчугов – Герой України. З 2015 року був учасником партизанського руху на Луганщині. У вересні 2015 року внаслідок вибуху гранати втратив обидві руки та зір. Після перебування в лікарні в окупованому Луганську його затримали і два роки утримували у в’язниці. У 2016 році став учасником обміну полоненими та заручниками між Україною та Росією.
– Я не просто не погодився з окупацією – я вирішив створити збройний опір. У мене було три мотивації: захистити свою маму та сестер, небажання жити в Росії, а також мене виховували в українському суспільстві та з поглядом на справедливість. Тому я не пробачив росіянам, коли у 2014 році вони перейшли кордон і захопили нас.
Чому вони це робили? Я думаю, що вони виміщують на нас свою злість, те, що не можуть вдіяти проти своєї влади.
І також я зрозумів, що це культивування культури – балет, Достоєвський, живопис – це бульбашка. За цим нічого немає, адже народ, який не поважає чужу культуру, не поважає і свою.
Роман Сущенко – український журналіст інформаційного агентства «Укрінформ», у 2010-2016 роках був його постійним кореспондентом у Парижі. У 2016 році його затримали в Москві, звинуватили в шпигунстві і засудили до 12 років колонії. У вересні 2019 року він був включений до обміну полоненими між Росією та Україною.
– Моя історія трошки інша і вона суттєво відрізняється від історій побратимів, оскільки я перебував у неволі у той час, коли рівень насильства суттєво відрізнявся від того, що коїлося на окупованих територіях або після повномасштабного вторгнення.
Мої колеги зробили моє ім’я медійним, тому наглядачі та адміністрація не наважувалися на фізичні тортури, однак застосовували репресивну психіатрію (також називають «каральна психіатрія», примусове спостереження та лікування здорових людей, госпіталізація, свідоме нанесення шкоди – ред.).
Застосовували репресивну психіатрію. Як це пережити? Я для себе відкрив світ книжок, почав малювати тим, що було під рукоюРоман Сущенко
Тобто була створена максимальна атмосфера психологічного тиску, починаючи від обмеження в просторі. Пізніше перебував у камерах штрафного ізолятора, де температури були надзвичайно низькі – в камері 13 градусів, за вікном – мінус 30. Давали дві склянки води на день.
Як це пережити? Я для себе відкрив світ книжок, почав малювати тим, що було під рукою: кулькові ручки, сік буряка, заварка чаю чи лушпиння цибулі.
Чехи також мали змогу поставити запитання колишнім бранцям Кремля. Один із присутніх запитав про те, навіщо існують росіяни, якщо нічого не роблять, окрім війни.
Є три «і», які звужують свідомість. Ідеологізація, інтоксикація та інфантилізаціяІгор Козловський
«Є три «і», які звужують свідомість. Ідеологізація, інтоксикація та інфантилізація. Інфантильна людина не бере відповідальності. Для інфантильної людини достатньо, щоб хтось ухвалював рішення.
Є два фактори, які сприяють цьому. Це тоталітаризм і конформізм, коли є масова свідомість, яка урівнює всіх. Люди не беруть на себе відповідальність. А коли їм дають в руки зброю і кажуть, що вони можуть робити що завгодно, проявляється тваринна сутність.
Але сенс цього феномена полягає в тому, щоб ми на його прикладі навчалися не бути подібними до них, не віддзеркалювати їх», – відповів Ігор Козловський.
