Україна здобула невелику, але важливу перемогу в боротьбі проти політичної корупції 2 березня. Український парламент запустив нову систему голосування, яка має покласти край поширеній практиці голосування українських депутатів від імені відсутніх колег.
На початку березня депутати парламенту заполонили соціальні мережі фотографіями та відеозаписами після презентації нової системи голосування, яка тепер має додаткову сенсорну кнопку. Щоби проголосувати, народний депутат має активувати сенсор однією рукою, а голосувати іншою. Найважливіше те, що вони мають тримати руку на сенсорі упродовж усього періоду голосування – а це запобігатиме їхньому голосуванню від імені відсутніх депутатів «по сусідству».
«Якщо ви не знаєте, як голосувати ногами, тепер це фізично неможливо [голосувати декілька разів]», – зазначила Олександра Устінова, народна депутатка від партії «Голос».
Верховна Рада вже давно страждає від випадків багаторазового голосування. Практика відома як кнопкодавство чи «гра на піаніно» полягає в тому, що депутат використовує парламентські картки відсутніх колег для реєстрації голосів. Для партій з усіх боків політичного спектра це був зручний спосіб зібрати голоси та утворити більшість серед мінливих коаліцій і сипучих пісків різноманітної та багатопартійної парламентської системи України.
Впровадження сенсорної кнопки є крайньою спробою зупинити кнопкодавство
Хоча така поведінка завжди суперечила правилам парламенту, влада часто здавалася безсилою запобігти частим і кричущим прикладам кнопкодавства. Насправді, упродовж багатьох років кадри народних депутатів, які мимохідь голосують за відсутніх колег, стали символом стійкої, але часто дисфункціональної, української демократії.
Якщо законодавці можуть рутинно порушувати закон під час ухвалення законів, не дивно, що корупція продовжує процвітати в інших сферах суспільного життя.
Сенсорну систему хотіли запровадити ще у 2008 році
Впровадження сенсорної кнопки є крайньою спробою зупинити кнопкодавство. Перші спроби почалися у 2008 році, коли голова парламенту Арсеній Яценюк уперше намагався запровадити сенсорну систему. Проте запропонований формат виявився технічно недосконалим та вразливим до зловживань. Та коли ці початкові проблеми вирішили, ініціатива стала жертвою низки тактичних затягувань, юридичних викликів та різних надуманих перешкод.
Після успіхів Зеленського на виборах проблема «піанізму» знову почала привертати увагу
Розв’язання проблеми багаторазових голосувань знову з’явилося на порядку денному одразу після революції Євромайдану 2014 року. Разом із вимогами реформ, що домінували в постреволюційному політичному ландшафті України, були також заклики до рішучих дій проти кнопкодавства. Оголосили тендер для нової системи парламентського голосування, але фінансування так і не виділили.
Після успіхів Володимира Зеленського на президентських і парламентських виборах у 2019 році проблема «піанізму» знову почала привертати увагу. У грудні 2019 року, народні депутати від партії «Слуга народу» президента Зеленського зіграли ключову роль в ухваленні закону, який запровадив кримінальну відповідальність за багаторазове голосування. Проте це не дало шквалу обвинувачень і не мало помітного впливу на самі випадки кнопкодавства в парламенті. Першу спробу притягнути народного депутата до юридичної відповідальності оголосила генеральна прокурорка Ірина Венедіктова лише кілька тижнів тому, 12 лютого.
Одним із каталізаторів став скандал під час голосування про призначення Сергія Шкарлета міністром освіти
Чому парламент нарешті запровадив, схоже, ефективне вирішення проблеми кнопкодавства після багатьох років затримок, виправдань і фальстартів? Одним із каталізаторів, як видається, став скандал під час голосування наприкінці 2020 року про затвердження призначення Сергія Шкарлета міністром освіти і науки.
Значна частина громадськості вважає Шкарлета сумнівним вибором на посаду міністра, адже багато хто критикує його академічну репутацію та зв’язки з опальною командою Віктора Януковича. Попри ці занепокоєння, призначення Шкарлета схвалили критичний мінімум депутатів. Однак законність голосування згодом поставили під сумнів через твердження, що вісім депутатів від прокремлівської партії «Опозиційна платформа – За життя» підтримали спірного кандидата, хоча були відсутні під час голосування. Гнів, що виник унаслідок цього, рішуче повернув проблему кнопкодавства до порядку денного і проклав шлях очевидному прориву цього тижня.
Явна перемога для української демократії
Сенсорна система голосування запущена 2 березня і не є чимось новим. Навпаки, вона використовує ті ж сенсорні технології, які вперше встановили в українському парламенті у 2008 році, але так і не активували. Що змінилося, так це політична воля остаточно розв’язати проблему кнопкодавства. Це може свідчити про покращення балансу сил у парламенті.
Захищене сенсорами голосування – це не панацея, але це крок у правильному напрямку
Дехто підозрює, що рішення перейти до голосування із сенсором відображає зростаючі амбіції нинішнього голови Верховної Ради Дмитра Разумкова, який найбільше і безпосередньо відповідає за ініціативу. Ім’я Разумкова все частіше згадується як потенційного майбутнього кандидата в президенти. Образ людини, яка нарешті поклала край безкарній проблемі кнопкодавства точно би посилив його популярність серед українського електорату, як реформатора, так і політика, що приносить результат.
«Політично кажучи, запровадження сенсорного голосування можна розглядати як сигнал пана Разумкова, який раптом вирішив піти на цей крок через півтора роки на посаді спікера парламенту в той час, коли його стосунки з президентом Зеленським гіршають», – коментує депутат від «Європейської солідарності» Олексій Гончаренко.
Незалежно від політичних мотивів, які стоять за цим кроком, це явна перемога для української демократії. Упродовж років, кнопкодавство ставило на сміх демократичні повноваження України та підривало авторитет Верховної Ради. Захищене сенсорами голосування – це не панацея, але це крок у правильному напрямку, який відображає всебічне прийняття Україною парламентських традицій.
Пітер Дікінсон – дослідник «Атлантичної ради» (Atlantic Council), американського неурядового аналітичного центру. Текст друкується з дозволу «Антлантичної ради»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
