Цими днями, 25-27 вересня, відзначають єврейський новий рік – Рош га-Шана. У дні єврейського нового року до Умані приїздять паломники хасиди і там відзначають це свято.

Хасиди приїздять до Умані, щоб вшанувати праведного рабі (вчителя) Нахмана із Брацлава (1772-1810). Цього річ цадик Нахман ювіляр – 250 років з дня його народження. Щоправда, день народження був у квітні, але Рош га-Шана – теж хороший привід згадати про нього.

Більше про хасидизм та про одну з провідних постатей цієї течії в юдаїзмі «Історичній Свободі» розповіла дослідниця юдаїки, співробітниця Інституту філософії ім. Сковороди НАНУ Катерина Малахова.

– Хасидизм – це щось таке, як, наприклад, із католицизму вийшов протестантизм? Чи тут краще якусь іншу аналогію провести?

– Хасидизм – це популярний містичний рух, який виник у першій половині ХVІІІ століття на теренах України. Його часто порівнюють з тим, як протестантизм виник на тлі католицизму. Але це було не зовсім так.

Справа в тому, що хасидизм правильно назвати рухом за певне оновлення релігійного чуття. Відчуття, що людина має безпосередній вплив на божественні сфери, має безпосередній контакт з абсолютом, а відповідно кожна її дія впливова.

Щоб зрозуміти, у чому тут новизна – адже можна сказати, що будь-яка релігія так працює – треба знати, що відбувалося в юдаїзмі в ті часи, коли виник хасидизм.

На теренах сучасної України в Речі Посполитій єврейською елітою вважалися рабини, які більшу частину життя проводили за вивченням єврейського релігійного закону. Це дозволяло займати їм вищі посади в спільнотах, бути рабинами, суддями. Це було поважно, приносило гроші й виводило їх в еліту спільноти.

Але паралельно з вивчення релігійного закону, який в юдаїзмі дуже детально регламентує побутове життя, існувала і продовжує існувати інша інтелектуально-духовна течія, яка пов’язана з містикою, з досвідом пророцтва, з вивченням таємного знання.

Єврейські містики впродовж 2 тисяч років вивчали, так би мовити, таємну Тору, вивчали тексти, які описують в першу чергу те, яким чином влаштовані божественні світи. В юдаїзмі вони множинні.

Так от, у ХVІІІ столітті починає домінувати ця містична настанова, це містичне відчуття. Це одна з причин, яка призвела до виникнення хасидизму. Люди захотіли не тільки вчити Тору і знати, як точно треба готувати їжу, поводитися в спільноті чи яким чином відправляти молитву, але люди хочуть знати, що кожна їхня повсякденна дія має певний вплив на божественні світи, що людина є в центрі відносин між божеством і його народом.

І те, що сталося в ХVІІІ столітті, коли почав проповідувати засновник хасидизму Ізраель бен Еліезер на прізвисько Баал Шем Тов (Володар доброго імені), – це вихід на передній план ідей, що можна не тільки вивчати Талмуд і праці, пов’язані з релігійним законом, але й численну містичну літературу, яка підтримує ось цей містичний світогляд.

Ізраель бен Еліезер похований у Меджибожі.

Але з хасидизмом все трохи складно. Тому що, на відміну від протестантизму, немає текстів засновника течії. Книжок він по собі не залишив.

Вчення Баала Шем Това викладене в книжках його учнів та учнів його учнів. Тому щодо того, чому він вчив, існують різні версії.

Ще одна версія з приводу того, що таке хасидизм і чому він виник, належить історикам початку ХХ століття – Шимону Дубнову і його колегам. Вони вважають, що це соціальний рух. Раптове розповсюдження хасидизму як релігійного руху пов’язане з тим, що через події, пов’язані з Хмельниччиною, тобто з руйнуванням єврейських спільнот в Україні в ХVІІ столітті, вони втратили систему традиційної релігійної освіти.

На думку цих істориків, хасидизм – це такий собі рух пригнічених єврейських неосвічених людей, які не змогли з різних причин – економічних чи соціальних – отримати традиційну релігійну освіту. Вони потребували якоїсь іншої системи цінностей, іншого вчення, яке наголошувало би, що навіть простий чоботар також може відчувати, що він безпосередньо теж щось важливе робить.

Хасидизм дуже швидко захопив величезну кількість спільнот. А дуже складну єврейську містичну літературу не так просто й зрозуміти. Вся ця література до появи хасидизму вважалася недоступною для простих людей.

Принаймні, вона ніколи не була масовою. А хасидизм наголошував на тому, що всю цю літературу треба розповсюджувати дуже широко і відповідно її треба певним чином переробити для того, щоб той самий єврейський чоботар, міг все зрозуміти.

Те, що описує всі взаємодії всередині божественного світу, хасидизм сприймає як історію особисто про людину.

Кожна людина є в певному сенсі центром всесвіту, вона впливає на виправлення світу, може виправляти якісь недоліки цього світу – ця ідея властива хасидизму. І вона захопила його послідовників. Містика, яку перетворюють на психологію. Якось так.

– Видатний історіософ Освальд Шпенглер порівнював становлення хасидизму зі становленням раннього християнства і зазначав, що дуже насичені релігійним змістом події відбувалися в єврейських громадах, а християни взагалі всього цього не помітили. Чому так?

– Давайте уявимо, як це відбувалося. Уявіть, що ви – християнський священник або прихожанин, а у вашому містечку поряд живуть євреї. Вони спілкуються між собою на іншій мові, яку ви скоріш за все розумієте дуже поверхово. Ви не читаєте їхні книжки. Навіть якщо ви трохи вивчили ідиш, щоб спілкуватися на базарі, ви не знаєте іврит. А серйозна хасидська література записувалася саме на івриті.

Те, що ви можете спостерігати, це якісь соціальні заворушення. Наприклад, у вашому містечку раптом з’являється ще одна єврейська спільнота, яка каже, що ми інші, ми не такі, які ті євреї, які тут були, ми зараз заснуємо свою синагогу. В хасидській практиці була введена молитва трішечки іншого штибу – більш емоційна. Це те, що може спостерігати зовнішній спостерігач.

Культурних контактів на рівні теологічних тонкощів в той час майже не було. Принаймні, якщо ми говоримо про територію сучасної України, світ Речі Посполитої і Російської імперії. Тому й не помітили. А почали помічати на межі ХІХ-ХХ століть, коли з’явилася європейським чином освічена єврейська еліта, яка читала європейські книжки і мала вплив на європейську аудиторію. Маю в першу чергу на увазі Мартина Бубера, який відомий як видатний філософ, але він був ще й тим, хто відкрив хасидську літературу європейському світові.

– Чим визначний цадик Нахман, на могилу якого в Умань приїздять хасиди? До речі, його називають «праведний рабі Нахман із Брацлава». Але він народився в Меджибожі, помер і похований в Умані... Чому ж він із Брацлава?

– Рабі Нахман – один із найцікавіших інтелектуалів, які були в хасидському русі. Він теолог, він писав надзвичайно цікаві з різних аспектів казки. І в

хасидській історії він чи не єдиний, хто таке робив. Він дуже парадоксальний мислитель.

А щодо того, чому він із Брацлава, хоча він народився у Меджибожі? Він є правнуком засновника хасидизму Ізраеля бен Еліезера. Народився в Меджибожі – столиці хасидизму. Так само, як інші лідери хасидського руху, за своє життя змінив кілька спільнот.

Як це працювало? Людина виростає, вчиться, а далі одружується. І за традицією, яка склалася в єврейській спільноті Речі Посполитої, часто переїздить до оселі свого тестя. Вченого-молодика, який щойно одружився, живе на кошти родини своєї дружини і продовжує вчитися, сам збирає якихось учнів.

Далі його можуть запросити очолити якусь спільноту в ролі рабина – традиційного лідера єврейської спільноти. Тоді його функції в першу чергу пов’язані з порядком єврейського життя.

Але хасидизм випрацював нову форму єврейської спільноти, в якої є ще й духовний лідер, який переймається питаннями спасіння душі, психологічних проблем, внутрішнього духовного життя. Традиційно це не є функцією рабина. Такий лідер спільноти називався «цадик», що означає «праведний».

У рабі Нахмана була погана вдача. З життя він змінив кілька спільнот. Провів у кожній спільноті по кілька років і так сталося, що залишав ці спільноти через якісь скандали, бо не всі його приймали. Одна з цих спільнот була в Брацлаві, від імені якого він зараз і називається. В хасидські традиції прийнято називати людину по спільноті, в якій вона прославилася або провела найбільше часу.

– Цадик Нахман був конфліктною людиною?

– Він був дуже складною людиною у спілкуванні, наскільки це можна зрозуміти від його учнів. Одна з його ідей – кожна людина, як він казав, має відчувати себе так, нібито вона висить над прірвою, а навколо вирує буря. Людина щомиті може зірватися у ту прірву, і в неї навіть немає часу, аби кричати і благати про допомогу. Ось так має відчувати себе кожна людина кожну мить свого життя, казав Нахман.

І, схоже, що він себе так у цьому світі і відчував.

Спочатку він вдарився в суворий аскетизм. Йому це не вдалося, і він впав у страшну депресію з приводу того, що йому не вдається вийти на той рівень святості, який він сам собі запланував. У нього були такі фази: то він відчував себе людиною, яка зараз виправить світ, а то – найгіршим з людей. Він писав, що в мені немає жодної святості, чому ви, учні, взагалі до мене приперлися, чого ви мене слухаєте. І ось так в нього це коливалося.

Але при тому він виробив надзвичайно цікаву, складну, гірку і парадоксальну систему поглядів на світ, вчення. Він вважав, що світ постійно змінюється і не може бути описаний жодними законами, максимумами, а надто філософськими ідеями. Він постійно перегортається, коливається і доступний тільки або для простої щирої віри або до дуже складного містичного досвіду. А раціонально світ незбагнений.

– Це ж він заповів, щоб на його могилу в Умань приїздили хасиди. І вони приїздять. У чому суть цього заповіту?

– Це взагалі загальна хасидська практика відвідувати могили вчителів. Але рабі Нахман їй надавав особливого значення.

Уявіть, що ви підпали під вплив конкретного цадика і живете в іншому містечку. На дворі початок ХІХ століття або навіть кінець ХVІІІ століття. Немає інтернету, немає телефону.

Як вам спілкуватися з вашим духовним наставником? Ви маєте його відвідувати. Склалася практика – приїздили кілька разів або раз на рік переважно на свята до оселі свого вчителя, як кажуть зараз, потусити, поспілкуватися з його іншими учнями, випити разом горілки й отримати аудієнцію та благословення від цадика.

Коли цадик помирав, то продовжували їздити на його могилу. Так склалася традиція відвідування могил праведників.

Коли рабі Нахман помирав, то заповів своїм учням обов’язково їздити на його могилу саме на Новий рік. Він кілька разів на цьому наголошував і казав: треба відвідувати мене в Новий рік, бо те нове, що я привніс в цей світ – це і є Новий рік. Тому що він якимось чином себе і своє вчення дуже асоціював з цим святом.

Він дуже полюбляв ось цю ідею постійного оновлення. І те саме відбувається на Новий рік. Відповідно він закликав своїх учнів відвідувати його могилу саме на Рош га-Шана. Відповідно через рік після його смерті був перше зібрання на його могилі. Ця традиція продовжувалася аж до часів СРСР, а пишним цвітом, так би мовити, розцвіла вже у пострадянські часи.

– Якщо порівняти, як в Умані відзначали Рош га-Шана на початку ХХ століття і як на початку ХХІ століття – це дуже схоже чи не дуже?

– Абсолютно різні речі. Геть різні, сказала б. На початку ХХ століття це явище не було масовим. Чисельність послідовників спільноти рабина Нахмана не була великою. Відмінність ще й у тому, що зараз туди їздять геть інші люди.

Взагалі, те, як зараз виглядає хасидизм – це не те, як хасидизм виглядав 100 років тому. Він тепер більш закритий. Так би мовити, бар’єр між навколишнім світом і тим, що відбувається всередині ультраортодоксальної хасидської спільноти, зараз надзвичайно високий. Раніше він таким не був.

Візьмемо, наприклад, хасидський одяг. Раніше євреї одягалися приблизно так само, як і люди навколо, але з певною різницею. Принаймні, різниця між одягом ультраортодоксальних євреїв і європейців була набагато меншою, ніж ця різниця зараз. Це лише один із прикладів. Сучасні ультраортодоксальні євреї намагаються жити так, ніби навколишнього сучасного світу з його надбаннями (інтернетом, смартфонами і таким іншим) не те, щоб не існує, але вони намагаються його не помічати, ігнорувати. Сучасний світ вони сприймають як джерело всіляких негараздів і небезпек.

– Святкування в Умані на початку ХХ століття теж були такими гучними й веселими?

– Менше. Звичайно, вони були гучними і веселими, бо це веселе свято Новий рік. Але зараз туди їздять не тільки брацлавські хасиди.

Серед тих, хто зараз відвідує Умань, процент тих, хто змалечку належить до цієї спільноти, не так і багато.

До них приєднуються представники інших хасидських груп, представники геть не хасидських ортодоксальних груп, які хочуть отримати духовний досвід містичної мандрівки.

Євреї, які зараз приїздять в Умань, часто належать до східних спільнот, у яких є традиція відвідувати могили святих людей. Це релігійні люди, які живуть закритим життям у своїй спільноті. А тут раз на рік у них є можливість вирватися в якийсь інший світ, чоловічий світ, відірватися від своїх жінок і родин та поїхати потусуватися, причому з великою кількістю алкоголю, дуже весело і піднесено... Паломництво в Умань зараз має особливий статус, і не зовсім схоже на те, як це відбувається на могилах інших хасидських цадиків.

– Ви згадали про хасидський одяг. І я тут бачу певну суперечність словам рабина Нахмана про постійне оновлення. Бо щодо одягу ці люди дуже консервативні. Мало не уніформа – такий одяг регламентований. Розумію, такий одяг у тій же Умані у вересні. Для осені в наших краях він адекватний. Але бачив людей в такому одязі в Єрусалимі, коли там доволі спекотно. Чим важливий цей регламентований одяг?

– Певним чином це щось на кшталт уніформи. Це декларація, що ми не такі, як інші. Це взагалі стосується історії єврейського костюму. Євреї запозичували дуже широко моду різних країн, але завжди щось змінювали. Тобто вони мали візуально відрізнятися. Це було принципово.

Так сталося, що в Східній Європі в новий час воно здебільшого відрізнялося просто тим, що євреї були трохи більше архаїчними, ніж інші. В ультраортодоксальних єврейських спільнотах так сталося, що зафіксувався одяг часів Речі Посполитої ХVІІІ століття. Релігійні спільноти підкреслюють різницю між ними і навколишнім світом.

Їм принципово важливо, що вони виглядають інакше. Демонстрація того, що ми інші, ми не такі. Кожна деталь цього одягу – від лапсердаків до взуття, до різних типів капелюхів, до поясів, як застібується лапсердак, направо чи наліво, там купа нюансів – характеризує належність людини до специфічного напрямку хасидизму. Це може бути незручно, але це дуже почесно.

– А як корелюється з постійним оновленням ось такий консерватизм в одязі?

– Хороше питання. Це такий парадокс єврейської думки, що те й інше уживається в рамках навіть вчення однієї людини. В цій системі мислення ідея про те, що світ постійно оновлюється, треба щось нове, і людина має постійно оновлюватися, уживається з ідеєю, яка породила цей ультраортодоксальний світ: життя єврея в сучасному світі визначається навмисною архаїзацією.

Ми намагаємося жити в ідеальному світі, в якому жили наші прабатьки; світ був правильним, коли жили наші святі й учителі, відповідно всі їхні традиції ми намагаємося втілювати в цьому світі зараз.

Тобто можна бути дуже традиційним в побуті, носити одяг ХVІІІ століття, їсти ті ж самі страви, які готували в Речі Посполитій у ХVІІІ столітті, і при цьому в інтелектуальній сфері постійно прагнути до нових ідей або нових відкриттів.