Україна відчує брак шкільних підручників після знищення у Харкові типографії – Політучий

Після знищення частини типографії «Фактор-Друк» у Харкові внаслідок удару російської ракети українські школи відчують брак підручників, а ринок книговидання може зменшитись на 40%, принаймні до відновлення постраждалої друкарні. Про це Голосу Америки розповів президент холдингу «Фактор-Друк» Сергій Політучий. Він також розповів про стан постраждалих співробітників та поділився оцінками, як, де і у скільки обійдеться відновлення друку книг у Харкові.

Інтерв'ю редаговане для ясності та плинності.

– Пане Політучий, як ви дізналися про трагедію, яка сталася на одному з ваших підприємств 23 травня?

– Насправді я почув про цю трагедію буквально, мабуть, через хвилини після того, як там стались перші вибухи. Мені зателефонувала директорка типографії, я миттю поїхав туди, вже за 15 хвилин я був у воркшопі. Пожежників ще не було, вогонь був на початку займання.

Але вже були загиблі і були поранені, і тому все це було дуже жахливо. Потім приїхали пожежники. До того часу вже було дуже важко щось знайти, було дуже багато вогню, дуже багато всього згоріло.

– Чи ви на той час розуміли, скільки людей перебувало в приміщенні?

– Ми цього дуже довго не розуміли. Навіть більше, однією із найбільш драматичних проблем було розпізнати тіла. Декілька людей згоріло вщент, до такого рівня, що неможливо було навіть приблизно зрозуміти, чи це жінка, чи чоловік. Це дуже трагічні образи вчорашнього дня.

Сьогодні ми можемо сказати, що маємо сім загиблих і десь 16 тяжких, і ще 5 осіб в поганому, але задовільному стані. Я дуже сподіваюсь, що ці цифри не погіршаться. Вже вистачить, вже і так дуже багато.

Коли ти з цими людьми працював довго, коли ти знаєш їх особисто і вони знають тебе, я думаю, що мозок людський так влаштовано, що він не дозволяє нервовій системі впасти у відчай. Я підозрюю, що я досі повною мірою не розумію всього драматизму того, що трапилося.

– Крім того, що люди загинули, що взагалі з підприємством? Чи там щось хоч збереглося?

– Це дуже багатоетапний процес. Якщо ми кажемо про виробництво книг, то від аркуша паперу до книги є 27 етапів. І ключовий етап, я б сказав, – це палітурний цех, де ми формуємо книгу у блок і вставляємо цей блок в обкладинку (тверду чи м'яку).

І от цей цех на 4000 квадратних метрів, сучасний, дуже гарного рівня, гарно оснащений, він якраз є ключовим етапом у виробництві книг.

У цьому приміщенні десь півтори-дві тисячі квадратних метрів вигоріло. А листковий цех, де друкують саму продукцію, і газетний цех, залишились відносно без проблем. Але це нам нічого не дає, тому що ми не можемо пройти всі етапи виробництва книги.

Які машиноцентри знищені – це підбірка паперу, фальцовка, книговставочна машина, ниткошвейна машина, тобто машини, які формують книжку, починаючи з листка до готової книжки...

– Ці всі машини знищені, так?

– Так, вони знищені вщент, багато продукції згоріло, але це ще не ключова проблема. Це не зрівняти зі збитками, які завдано конструкції самої будівлі, ну і, звичайно ж, техніка.

За нашими експрес-оцінками, на сьогодні ми маємо десь 5-6 мільйонів євро прямих збитків.

Сьогодні у Харкові був президент України, тому що для України – це дуже така значима втрата. Чому вона така? До війни у нас працювало 600 працівників. Зараз працює десь трохи більше ста.

Від початку війни ми почали працювати в одну зміну, бо на ніч люди бояться виходити на роботу, тому що обстріли, ракети і так далі. Чомусь ми думали, що вдень нас ця чаша мине.

І проблема в тому, що навіть до цього обстрілу типографії не встигали, не могли задовольнити всі потреби видавців. Навіть до цього обстрілу ми приймали замовлення на серпень і на вересень. В Україні майже всі типографії зосереджені в самому Харкові, так склалося історично.

Зараз ситуація така, що я боюся, відсотків на 40, я так вважаю, сукупна потужність всіх поліграфічних підприємств України скоротилася. Тобто, як будуть завтра наші видавці виходити з цієї ситуації, я не можу собі уявити, тим більше, що ми не можемо друкувати і виробляти ці книги у Польщі чи десь ще. Це можливо, але дуже-дуже дорого, і я не впевнений, що це можливо швидко.

До війни ми друкували книжкову продукцію, і взагалі різноманітну продукцію, для 16 країн Європи і навіть один чи два рази ми друкували для Сполучених Штатів.

– Чи правильно зробити висновок, що український книжковий ринок втратив 40% книговидавництва зараз?

– Цілком вірно.

– І більшість видавництв, які у вас друкувалися, не просто друкувалися, а виробляли свої книги, вони на сьогодні не мають можливості виробляти книг?

– Ні. Типографія найближчим часом, мабуть, у найкращому випадку 4-6 місяців, працювати не буде. В найкращому випадку, якщо ми знайдемо гроші.

Ми не маємо таких залишкових оборотних коштів, щоб завтра все почати. Тому, навіть якщо ми знайдемо гроші, в найкращому випадку ми зможемо працювати через 4-5-6 місяців.

– Якщо ви знайдете гроші, можливо, держава чи іноземні донори допоможуть, чи це буде знову в Харкові?

– Дуже влучне і дуже важке запитання, тому що насправді звичайно ж, з початком війни ми неодноразово з різних боків цю проблему обговорювали.

Але проблема в тому, що це настільки специфічний бізнес, що у західній частині України, по-перше, ми не знайдемо робітників, тому що так історично склалося, що майже всі типографії були тут, у Харкові. І не всі захочуть переїжджати.

По-друге, наприклад, ми маємо таку газетну машину, яка нова коштує 4 мільйони євро. Для того, щоб її спочатку розібрати, а потім зібрати, потрібно щонайменше 4-5 місяців, плюс перевезти, плюс знайти під неї приміщення. Це теж важко.

Тобто ми не знайшли жодної можливості переїжджати. Ми не бачимо іншої можливості, і скоріш за все будемо відновлювати це підприємство знову на тому ж місці, де воно є.

– Говорячи про сам удар, чи у вас є інформація, чи це було випадкове потрапляння, росіяни не потрапили, куди хотіли? Чи це був цілеспрямований удар саме по типографії?

– Спочатку я думав, що це, як ви кажете, випадкове влучання, в силу криворукості чи недолугості тих, хто це робив. Але беручи до уваги, що, окрім цього попадання, ми маємо ще 4 ракети, які не влучили у наш будинок, є воронки і так далі, я все ж схиляюсь до думки, що це була цілеспрямована диверсія проти культури, проти виховання.

Ми друкуємо багато підручників, щоденників, дуже багато друкуємо для шкіл книжок. Але найбільше – це література художня на науково-популярна.

Зараз ми друкуємо приблизно 400-500 тисяч книжок у твердій обкладинці на місяць. До війни ми друкували мільйон – мільйон двісті у твердій обкладинці. Тому це серйозна втрата.

– Чи школи відчують на підручниках те, що типографії немає?

– Цілком можливо. Звичайно, ми – не єдина типографія в Україні, і навіть в місті. Але держава відчує цю проблему, і буде проблема, де друкувати підручники. Але, як я казав, за моїми оцінками, десь 40% потужностей вже втрачено, тому можливість задовольнити потреби видавництв, які мають спеціалізацію шкільних підручників, майже неможлива.

– Чи у вас були якісь страховки? Чи якийсь фінансова допомога постраждалим людям буде? Або вашій компанії, яка втратила частину бізнесу?

– На жаль, це форс-мажор, тобто обставини непереборної сили, тому ми, на жаль, нічого не отримаємо. Але президент, коли був у Харкові, пообіцяв.

Як кажуть, «обіцяти не означає одружитись», але держава пообіцяла якісь гроші, якусь допомогу, ми також намагаємось звертатися до якихось близько колег за кордоном.

Щодо працівників, то витрати на похорон пообіцяла взяти на себе місцева влада, тобто мерія. Щодо постраждалих, це, звичайно ж, наша відповідальність, і ми, звичайно, власним коштом будемо допомагати.

Крім того, мене дуже-дуже вразило те, що багато людей, яких я знаю і яких я навіть не знаю, звертаються з пропозицією допомоги. Ми думаємо, що частину цих коштів, що вони нам пропонують перерахувати, ми застосуємо на ці потреби.

Крім допомоги фінансової, багато людей пропонують прийти і на волонтерських засадах прибирати приміщення і щось таке. Треба сказати, що війна дуже сильно змінила людей в сенсі емпатії. Ми бачимо, наскільки громадянське суспільство змінилося за ці роки, настільки люди сталі більш співчувати один одному, готові йти на допомогу один одному.

Це, з одного боку, звичайно, величезна трагедія, яку ми переживаємо зараз. А з другого боку, певною мірою в мене в душі є компенсатором той факт, що сотні і сотні людей звертаються з пропозицією про допомогу. Це дуже зворушує, це дуже крутезно.

– Так, соціальні мережі переповнені фотографіями, де люди розповідають, як підтримують ваші компанії, купують книги в одному з ваших видавництв. Крім фінансової підтримки, яка ще допомога потрібна зараз?

– Наш холдинг – це група компаній, куди входять, окрім типографії «Фактор-Друк», ще два видавництва. Напевне, головне для нас зараз – це гроші.

У нас багато спеціалістів, людей різноманітних спеціальностей, і проблема, яка перед нами постала, це за який кошт виплачувати зарплати.

Сьогодні ми вирішили, що, мабуть, підемо шляхом, як було у США під час Великої депресії, коли люди різних професій почали будувати дороги, щоб їх чимось зайняти, і їм виплачувати хоч якісь гроші. Може, аналогія не зовсім коректна, але сама ідея. Якщо ми не можемо застосувати їхні знання і фах в прямому сенсі, бо кількість робочих місць для поліграфістів не дуже велика, щоб підтримати їх зараз, ми думаємо задіяти їх на ремонтних роботах, на відновленні нашого підприємства.

– Зараз у світі багато міжнародних ЗМІ пишуть, як захистити Харків. Місто зараз на слуху чи не в кожній столиці світу, зокрема і у Вашингтоні. На вашу думку, що американський уряд міг би зробити, щоб допомогти захистити Харків?

– Знаєте, я б навів такий образ. От іде джентльмен повз озеро чи болото і бачить, якась собачка тоне. І цей джентльмен щиро намагається їй допомогти. Він стоїть у своїх білих черевиках, у білому костюмі на березі і намагається паличкою дістати песика, але не дістає, потім мотузочкою, не дістає. Потім він нахилився і ступив ногою в білих черевиках у багнюку.

І тут вже чоловік скаже: «Та гори воно вогнем», зайде по коліна в багнюку чи по пояс і врятує того песика. У мене зараз таке враження, що Захід, і Сполучені Штати зокрема, як той джентльмен, якому і шкода, але і не хочеться забруднити костюм.

Я бачу і сподіваюсь, що оцей вступ у болото вже є. Я дуже сподіваюся, що нарешті американський уряд зрозуміє, що часу нема і потрібно хоча б дозволити стріляти по російській території з нашої території, щоб у Бєлгороді знищити ракети С-300.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зброя Заходу і удари по цілях у Росії: у світі відреагували на заклик генсека НАТО дати дозвіл Україні

Це ракети зенітні, вони летять дві хвилини до Харкова, ми не встигаємо нічого зробити, ніхто не чує їх, допоки воно не прилетить. Як з цим боротись? На мою думку, тільки знищенням оцих пускових установок в Росії, які знаходяться зовсім поруч з кордоном. Але ми не маємо можливості їх вразити.

Крім того, винищувачі F-16, як кажуть спеціалісти, могли б збивати літаки, які запускають так звані КАБи, керовані авіабомби. Вони роблять дуже багато шкоди, бо їх складно збити. А тому, що вони не досить точні і дуже великі, по 500 кг, їхня руйнівна сила страшенна. На мій погляд, колективний Захід вже зрозумів, з ким має справу.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Удар по друкарні у Харкові: власник каже, що наслідки відчує уся галузь

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Приклад масштабної політики геноциду». Інтелектуали у всьому світі обурені бомбардуванням харківського видавництва Vivat

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Це російський фашизм». За нищення Росією української культури її чекає розплата – Люк Гардінґ