(Рубрика «Точка зору», спеціально для Крим.Реалії)
Рік тому українські виборці вирішили поставити експеримент. Тепер ми стежимо за його результатами.
Останні шість років життя країни заведено оцінювати по-різному. Але серед безлічі суперечливого є дещо очевидне. Наприклад ‒ новий етичний контур.
У той момент, коли Москва вирішила відродити своє імперське минуле, ‒ Україні довелося згадувати своє власне
Російське вторгнення змусило Україну проводити ревізію свого багажу. Історія ХХ століття була написана радянськими авторами ‒ і тому ще нещодавно наша країна навчалася за чужими підручниками. Зла іронія: у той момент, коли Москва вирішила відродити своє імперське минуле, ‒ Україні довелося згадувати своє власне.
Країна навчалася говорити по-новому. Згадувала періоди боротьби і спротиву. Займалася національною пам’яттю. До колишнього маркера «на/в Україні» додалися нові. Вододіл «свій-чужий» став проходити через «георгіївську стрічку» і червоний мак, «Велику вітчизняну» і Другу світову.
Україна емансипувалася від імперії ‒ і від її погляду на українське минуле
Цей новий контур країна створювала п’ять років. Україна емансипувалася від імперії ‒ і від її погляду на українське минуле. Цьому противилися ті, хто мріяв повернути країну на російську орбіту, але співвідношення сил було не на їхню користь. Офіційний Київ змінював символічний ландшафт країни, переназивав вулиці, перейменовував міста і відновлював сторінки історії.
Через п’ять років цей історичний частокіл проходить перевірку на міцність.
Володимира Зеленського складно назвати носієм ідеології. Радше навпаки: судячи з його новорічного звернення, символічні речі для нього вторинні. Якби він був п’ятим президентом країни, декомунізації вулиць і десовєтизації підручників могло не статися. Але так вже вийшло, що він став шостим.
Нам випало жити всередині масштабного соціального експерименту
Із його приходом у колишньої політики національної пам’яті забрали державні милиці. Ось уже рік вона живе без офіційних підтримок. Проходить перевірку на міцність і випробування часом. Новій традиції, якій п’ять років від народження, тепер доведеться самій захищатися від десятиліть радянської інерції.
Нам випало жити всередині масштабного соціального експерименту. Стартові умови досить прості. У нас є новий етичний контур, народжений за підсумком вторгнення. Президент без виразного історичного світогляду. І суспільство, що складається з проукраїнського табору, проросійської опозиції й інертної більшості.
Ми занадто недавно живемо в новій реальності, щоб відмахуватися від можливості реваншу старої
Якщо нову етику спробують здолати ‒ ми знову почуємо від перших осіб радянські наративи. Про «Велику Вітчизняну» і спільне минуле. Про велич радянських звершень і братерські зв’язки. Ми занадто недавно живемо в новій реальності, щоб відмахуватися від можливості реваншу старої.
Втім, є й інший варіант. Якщо політика національної пам’яті переможе, то президентське оточення почне говорити її мовою, використовувати її символічний ряд і посилатися на її пантеон героїв. І в цей момент ми зможемо сказати, що новий етичний контур зумів здобути перемогу. Що відтепер саме він сприймається політиками як джерело легітимності, яке дозволяє їм виступати від імені нації.
Уявлення не маю, який із двох сценаріїв візьме гору. Україна занадто непередбачувана для прогнозів. Але випробування Зеленським сьогодні проходить дуже багато з того, до чого Україна звикла за останні роки. Національна пам’ять ‒ не виняток.
Павло Казарін – оглядач Крим.Реалії
Оригінал публікації ‒ на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
