«Росія не покарана». Як працюють санкції за анексію Криму?

Після російської анексії Криму 2014 року на засіданнях Генасамблеї ООН ухвалили п’ять «кримських» резолюцій, три з них стосувалися ситуації з правами людини на півострові. Документи засуджували обмеження прав кримчан, дискримінацію кримських татар, українців та інших етнічних груп на території анексованого півострова.

У грудні 2018 року Генасамблея ООН ухвалила резолюцію про проблему російської мілітаризації Криму, Керченської протоки й Азовського моря. У липні 2018 року США знову категорично відмовилися визнавати права Москви на анексований півострів у «Кримській декларації» Держдепартаменту. Щодо Росії запроваджені міжнародні санкції.

У спільному проекті Крим.Реалії та «UA:Крим» до Дня спротиву Криму російській окупації експерти з України та різних країн світу разом із ведучими Катериною Некречею і Османом Пашаєвим шукають відповіді на запитання: наскільки дієві санкції проти Росії і як вони позначаться на майбутньому анексованого Криму.

Експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко скептично висловлюється про політику західних країн щодо стримування російської агресії.

«Зазвичай у нашому суспільстві дію санкцій перебільшують ‒ ми хочемо більшого. Треба бути реалістами: за останні 30 років міжнародні санкції навіть проти країн набагато менших, аніж Росія, впливали на їхню поведінку в найкращому випадку раз із двадцяти. Тому сподіватися, що санкції змусять Москву повернути Крим, піти з Донбасу або іншим чином змінити політику щодо України, не варто. Варто розуміти, що країни Заходу платять ціну за ці обмеження, зокрема й за підтримку єдності цього фронту. Санкції ‒ інструмент для захисту їхніх власних інтересів, а не інтересів України. Тому я б не покладав великих надій на санкції і думав про те, що сама Україна може зробити, щоб вирішити проблему Криму на свою користь. Мені здається, мало хто зі світової еліти вірить у те, що цю проблему вдасться вирішити в найближчому майбутньому», – каже він.

Микола Капітоненко вважає, що Україна має запропонувати своїм міжнародним партнерам конструктивний порядок денний.

Співголова німецької Партії зелених, депутат Європарламенту Ребекка Гармс переконана, що, незважаючи на риторику канцлера Анґели Меркель щодо Росії, не варто боятися пом’якшення санкцій із боку Німеччини.

«Дебати щодо послаблення санкцій і повернення нормальних відносин із Росією ще ні до чого не привели. Були спроби знову й знову, але в основному це походить не від пані Меркель. Є інші гравці європейської політики ‒ угорський прем’єр Віктор Орбан та інші, ‒ які намагаються зробити так, щоб санкції сприймалися неправильно, як ескалація з боку Євросоюзу і США щодо Росії. Особисто я вважаю, що нам необхідні санкції, поки ми не досягли кращої ситуації в Криму, на Донбасі. Те, що ми зараз бачимо, не дає нам ніяких підстав послаблювати обмеження ‒ навпаки, дає підстави думати про нові заходи. Я на боці тих, хто вважає, що росіяни, які відповідальні за тортури українських політв’язнів, за ескалацію в Азовському морі, мають перебувати під персональними санкціями на кшталт «списку Магнітського», – каже євродепутат.

Ребекка Гармс називає тишу в міжнародній політиці щодо Криму і Донбасу неприпустимою і наполягає, що треба звертатися в ООН із вимогою надіслати місію з прав людини на анексований півострів.

Журналіст, колишній аташе посольства Японії в Україні Хірано Такасі зазначає, що проти Росії запроваджували обмеження не тільки Євросоюз і США.

«Наша країна не визнала й не визнаватиме незаконної анексії Криму Росією. Японія теж запровадила санкції після 2014 року. Серед них було припинення консультацій про пом’якшення візового режиму. Зрозуміло, чому люди забувають про японські санкції ‒ вони досить символічні, не надто дієві. Але це символ солідарності країн «Групи семи», що має величезне значення. Прем’єр-міністр Сіндзо Абе хоче укласти з Росією мирний договір, щоб закрити територіальні питання. Японія йде на поступки, щоб якомога швидше закінчити цей процес. Ще не відомо, що саме вони розглядають, але японські ЗМІ почали писати про можливе скасування візового режиму для росіян. І якщо це станеться, це матиме такий вигляд, ніби Японія готова скасувати санкції», – каже японський журналіст.

Віце-спікер Верховної Ради України Оксана Сироїд нарікає на те, що багато країн фактично підтримують партнерські відносини з Росією на тлі санкцій.

«Санкції ‒ це покарання. Ми хочемо, щоб хтось задумався або виправився. Якщо подивитися на нинішні санкції, вони, звісно, цієї мети не досягають. Так, щоб не забули, ‒ так. Але Росія не покарана, бо її злочин ставить під удар весь світовий лад. Цей злочин може бути покараний тільки набагато суворішою моделлю поведінки. Якщо сьогодні багато європейських країн вважають Росію своїм партнером ‒ вибачте, в таких обставинах її лише заохочують до подальших дій. У таких умовах усі ініціативи щодо моніторингових місій мають походити від України. Ніхто за нас це не робитиме», – наголошує політик.

Керівник «Майдану закордонних справ» Богдан Яременко вважає, що, окрім санкцій, саме невизнання анексії Криму дає суттєвий ефект.

«Досі за п’ять років після окупації Криму вистачить пальців двох рук, щоб перерахувати країни, які формально визнали територіальні зміни в Російській Федерації та в Україні, тобто визнали Крим частиною Росії. Переважна більшість країн активно або пасивно підтримують Україну. Національна політика таких держав різна: наприклад, нещодавно ми спостерігали, як поблизу Керченської протоки згоріли й затонули два судна. Чому? Одне з них було під прапором Танзанії, яка забрала право використовувати свій прапор у цього судна, тому що воно порушувало санкції й заходило в кримські порти. Тому росіяни не ризикнули забрати його в свої порти. Це лише один із прикладів, як працює політика невизнання. Дуже повільно це просувається з Туреччиною, але просувається», – каже він.

Богдан Яременко наголошує, що для ефективнішої протидії Росії міжнародному товариству необхідно визнати, що порушення прав людини ‒ це не окремі випадки, а систематична політика російського керівництва, як у Криму й на окупованій частині Донбасу, так і в самій Росії.