Минає понад тиждень уже четвертої війни між Ізраїлем і радикальним палестинським ісламістським рухом «Хамас», і обидві сторони вже зазнають звинувачень у воєнних злочинах. Ізраїль заявляє, що «Хамас» використовує цивільне населення як живі щити, критики Ізраїлю кажуть, що він вдається до непропорційної сили у відповідь.
Хто ж має рацію? Важко сказати, особливо в диму війни.
Обстріли Ізраїлю сотнями некерованих ракет, які здійснюють «Хамас» та інші палестинські угруповання, – доволі ясні. Міжнародне право забороняє цілити в цивільних чи використовувати нерозбірливу силу в цивільних місцевостях. Ракети, що вдаряють у житлові багатоквартирні будинки в Тель-Авіві, – чітке порушення.
А у Смузі Гази, де два мільйони людей щільно живуть на вузькій прибережній смузі землі, ситуація значно менш зрозуміла. Обидві сторони діють на густо заселених міських територіях, бо інших там майже немає. Через відсутність простору й інтенсивні бомбардування для мешканців Смуги Гази лишається мало безпечних місць, у яких можна сховатися. Блокада, запроваджена Ізраїлем і Єгиптом після того, як «Хамас» захопив на тій території владу 2007 року, робить виїзд із неї практично неможливим.
«Хамас» є рухом, що охоплює палестинське суспільство з самих низів і глибоко вкорінений у ньому. Крім таємного військового крила, він також має окремі політичну й доброчинну організації. Ізраїль і низка західних країн вважають «Хамас» терористичною організацією, але він є владною силою в Смузі Гази і фактично керує місцевим урядом, в адміністративних органах якого чи в його поліції працевлаштовані десятки тисяч людей. Тому просто бути пов’язаним із «Хамасом» не означає бути комбатантом – учасником бойових дій за міжнародним правом. І в Смузі Гази є чимало людей, які виступають проти цього руху. Але й тим, і іншим загрожує однакова небезпека, їм однаково нікуди подітися.
Ізраїльсько-палестинський конфлікт у фотографіях: загострення триває
Раніше цього року Міжнародний кримінальний суд почав розслідувати справу можливих воєнних злочинів, які могли скоїти Ізраїль і палестинські бойовики під час попередньої війни 2014 року. В нинішній війні обидві сторони вдаються практично до таких самих тактик.
А потенційні порушення міжнародного права можуть бути ось які.
Бої в місті
Палестинські бойовики неприховано діють у забудованих житлових районах і розміщують свої тунелі, ракетні установки, командні пункти, штаби й іншу свою інфраструктуру безпосередньо біля шкіл, мечетей чи житлових будинків.
Прокурор мав би довести, що учасники бойових дій свідомо розмістили військові об’єкти біля цивільного населення, щоб здобути собі перевагу від того, що під час війни некомбатанти мають право на захист.
«Якби Франція вдерлася до Швейцарії, швейцарцям не заборонялося б захищати Женеву, зокрема й розміщуючи швейцарських солдатів, швейцарські артилерійські позиції й так далі в самій Женеві», – каже Марко Сассолі, професор Женевської академії міжнародного гуманітарного права і прав людини.
Але міжнародне гуманітарне право стосується всіх сторін будь-якого конфлікту, і французи теж могли б воювати в самій Женеві. Але тут гостро постає питання пропорційності: якщо продовжити аналогію, то чи був французький напад на Женеву пропорційний до провокації?
Пропорційність
Критики Ізраїлю часто звинувачують його в непропорційному застосуванні сили. Вони кажуть, що неофіційна ядерна держава, з найпотужнішим у регіоні військом, веде війну проти групи бойовиків, у якої є мало чим озброюватися, крім ракет, більшість яких перехоплює ізраїльська протиракетна оборона. Як і в минулому, розподіл жертв вкрай однобічний: принаймні 200 загиблих у Смузі Гази, майже половина з яких жінки й діти, і 10 в Ізраїлі – всі, крім одного, цивільні.
Ізраїль пояснює, що має право усувати ракетну загрозу, серед того й пов’язану з нею командну інфраструктуру. Він нагадує, що робить усе можливе, щоб уникнути шкоди цивільним, зокрема й попереджаючи їх перед частиною ударів. Але Сассолі каже, що в попередніх конфліктах Ізраїль мав «досить широку концепцію того, що є легітимною військовою ціллю».
Пропорційність у міжнародному праві стосується також окремих атак. Але експерти кажуть, що довести непропорційність якоїсь конкретної атаки неймовірно важко. Треба знати, що саме мало бути ціллю, яку воєнну перевагу дала атака і чи ця перевага перевищує шкоду, заподіяну цивільним і їхньому майну. Це означає, що на практиці до судового переслідування можуть дійти тільки найбільш крайні випадки.
У суботу Ізраїль розбомбив 12-поверховий будинок, у якому були бюро агентства «Асошієйтед прес» і телемережі «Аль-Джазіра» в Смузі Гази, а також десятки приватних помешкань і малих бізнесів, серед яких були юридична фірма, лабораторія аналізів крові чи телепродюсерська компанія.
Ізраїльські військові попередили всіх, хто жив чи працював у будинку, і всі вчасно залишили її – не потерпів ніхто.
Військові кажуть, що значну частину будівлі використовував «Хамас», зокрема для свого центру командування й управління силами, підрозділу розвідки й іншої інфраструктури, необхідної для координування бойових операцій. Але доказів цього наведено не було.
Президент і генеральний директор «Асошієйтед прес» Ґері Пруїтт заявив, що він «вражений і нажаханий» цією атакою, і агентство закликало до незалежного розслідування. «Ми не мали ніяких даних про присутність «Хамасу» в будівлі, і нас не попереджали про таку можливу присутність перед повітряним ударом. Ми це зараз перевіряємо щонайретельніше», – сказав Пруїтт.
Сассолі звертає увагу, що напад на медіацентр був би «повністю протизаконним», але неможливо дізнатися, чи було бомбардування виправданим, не знаючи, що саме було ціллю військових.
Удари ж, які спричиняють жертви серед цивільних, викликають найбільш серйозні питання щодо пропорційності.
У неділю Ізраїль здійснив потужні повітряні удари вздовж головної вулиці міста Гази, заявляючи, що мав за ціль «підземну військову інфраструктуру» «Хамасу». Це бомбардування зруйнувало три будинки і вбило принаймні 42 людини, серед них 16 жінок і 10 дітей.
Попереднього дня удар у переповненому таборі біженців убив 10 жінок і дітей. Ізраїльські засоби інформації повідомили, що військові цілили в чільних посадовців «Хамасу», які проводили зустріч у тому будинку.
Підземна армія
Члени збройного крила «Хамасу» дуже рідко вдягають однострої чи публічно визнають свою належність до цього угруповання. Коли починаються бойові дії, вони ховаються в підземелля разом із політичним керівництвом руху.
Величезна більшість прихильників «Хамасу» не бере участі в боях, що означає, що вони не мали б ставати цілями. Міжнародний комітет Червоного Хреста визначає комбатанта як особу, що має «тривалі бойові функції», або особу, яка бере участь у бойових діях у момент, коли вона стає ціллю – це широко визнане визначення.
Тож навіть якщо будинок буде повний найрадикальніших прихильників «Хамасу», він, за словами експертів, не може вважатися легітимною ціллю, якщо тільки ті люди не брали б активної участі в бойових діях.
