80 років тому, 20 липня 1944 року, в Німеччині було скоєно замах на Адольфа Гітлера. Група змовників спробувала ліквідувати главу німецької держави і захопити владу, рятуючи Німеччину від тієї катастрофи, до якої її вів Гітлер. Полковник Клаус фон Штауффенберг приніс вибухівку до будівлі, де відбувалася військова нарада. Але Гітлеру поталанило – в результаті вибуху він отримав лише контузію та легке поранення.

Це був далеко не єдиний замах. Але в ході усіх цих замахів Гітлеру неабияк таланило. Змовники ніби дуже щільно обкладали «Еміля» (так вони називали Гітлера з метою конспірації), але тому якось вдавалося вціліти. Хоча в кінцевому підсумку він був змушений накласти на себе руки у зруйнованому Берліні у переддень капітуляції Німеччини. Тобто навряд чи можна сказати, що в перспективі йому аж так поталанило.

Більше про історію замахів на Гітлера, яка багата несподіваними і карколомними поворотами, «Історична Свобода» говорила з істориком, дослідником Другої світової війни Володимиром Литвином.

– Перші спроби усунути Гітлера – як це було і коли?

– Восени 1938 року, під час Судетської кризи Гітлер готує напад на Чехословаччину. Робилося все це під гаслами захисту німецькомовної меншини, яку «гноблять чехи». Тут складно не провести історичну паралель із сучасністю. Гітлер тоді вже був доволі харизматичним лідером. Він ввів війська в демілітаризовану Рейнську область. І західні держави це проковтнули. Він без жодного пострілу здійснив аншлюс Австрії, і пішов на ще більш ризиковану гру.

Натомість німецькі генерали розуміють: Німеччина до війни не готова. У випадку агресії проти Чехословаччини, як мінімум, Великобританія і Франція готові за неї вступитися. Принаймні, тоді так думали німецькі воєначальники. Відтак до змови долучилися: командувач сухопутних військ, чинний та попередній начальники генштабу, командири кількох військових округів, очільник німецької військової розвідки та чимало інших військових і цивільних. Перше, що вони мали намір зробити: якщо Гітлер розпочне війну проти Чехословаччини – усунути його від влади й ізолювати. До речі, планували, щоб Гітлера судив той самий народний суд, який він колись сам створив. Другий аспект діяльності змовників – повідомити про свої наміри Великобританію і Францію.

– Наскільки близько в 1938 році змовники підібралися до Гітлера?

– Надзвичайно близько. І вони дійсно мали можливість і були готові діяти рішуче, якби не політика умиротворення.

Ніхто тоді не думав, що Чехословаччину з її військовими концернами і запасами зброї здадуть. А Чехословаччина в міжвоєнний період – це провідний експортер зброї у світі! Але в результаті Мюнхенської конференції, «Мюнхенської змови» чи без перебільшення мюнхенської ганьби гаранти територіальної недоторканності Чехословаччини фактично без жодного пострілу віддали її напоталу агресору.

Це неабияк зміцнило авторитет Гітлера і перекреслило плани змовників. Гітлер знову без жодного пострілу приєднав Судетську область, і в результаті німці дивилися на нього, як на месію. Вже втретє він вийшов переможцем із дуже ризикованої гри. І як тут вчинити військовий переворот?

– Дипломатична перемога в Мюнхені поставила змовників перед фактом, що в таких умовах усунути Гітлера – це зганьбити себе, а не його.

– Абсолютно! Ба більше, очевидно, їх просто не підтримали б.

– Замах 8 листопада 1939 року – вибух у пивній «Бюргербройкеллер» у Мюнхені, де починалася політична біографія Гітлера. Він там завжди на річницю Пивного путчу виступав. Там було закладено вибухівку. І знову ж таки, Гітлеру поталанило. Він за кільканадцять хвилин до вибуху вийшов. Зазвичай він довго виступав, а тут йому щось «стрельнуло» піти раніше. Що відомо про цей замах? Хто за ним стояв?

– За офіційною версією, діяв одинак – маловідомий тесля Георг Ельзер. Для того, щоб знищити Гітлера, йому не вистачило 13 хвилин. Але Гітлер мав звичку змінювати свій розклад. Там, де він мав провести 5 хвилин, він міг провести пів години, там, де він мав проїхати, він не проїжджав, і так далі.

Але повернімося до Ельзера. У сучасній Німеччині його вшановують як героя Руху опору – одинака, який першим кинув виклик Гітлеру. Але є й інша версія. Справа в тому, що цей тесля був прихильником комуністів і в 1938–1939 роках перебував у концентраційному таборі.

– Чекайте, у 1939-му він бомбу закладав.

– Так. Його якраз у 1939-му випустили.

– І куди гестапо дивилося?! Людина, яка була «під ковпаком» політичної поліції, таке зробила!

– Згодом він розповів, ніби в концтаборі до нього підійшли двоє невідомих у цивільному і попросили продемонструвати навики теслі-професіонала. Вони запропонували йому в одній пивниці у колоні розташувати один механізм. Вони навіть сказали йому, що це буде вибуховий механізм. За це Ельзер отримає гроші і «вікно» на кордоні зі Швейцарією.

В результаті він заклав вибухівку, але для того, щоби знищити Гітлера, не вистачило 13 хвилин. Ельзера дійсно підвезли до кордону зі Швейцарією, дали гроші, документи і маленьку листівку, на якій була зображена зала «Бюргербройкеллер», де маленьким хрестиком позначена колона, в якій він заклав вибухівку. Не знаю, з яких причин Ельзер залишив цю листівку. Було би доцільно її викинути. На кордоні зі Швейцарією його вже чекали гестапівці. Тому я схильний вважати, що все-таки Ельзер був «цапом відбувайлом», а цей замах був більшою чи меншою мірою спланований спецслужбами.

– Чиїми спецслужбами?

– А якраз німецькими! І поясню – чому. Великого судилища над теслею не було, хоча він підняв руку на самого фюрера. В результаті вибуху загинуло сім членів нацистської «старої гвардії», які пам’ятали Гітлера ще молодим і недосвідченим.

А невдовзі агенти німецької таємної поліції з території Нідерландів викрали двох офіцерів англійської розвідки. Їх якраз звинуватили у тому, що саме вони були тими двома людьми, які дали теслі бомбу і спровокували вибух.

Хоч би як, а Ельзер до кінця війни не дожив. У квітні 1945 року його знищили.

– Після Судетської кризи змовники довго не наважувалися діяти проти Гітлера, поки йому посміхається вдача. Але на початку 1943 року стається сталінградська катастрофа. До цього була велика поразка в Африці під Ель-Аламейном. І тут змовники якби отримують друге дихання. Якщо про замах 1944 року добре відомо, то було кілька маловідомих спроб знищити Гітлера в 1943 році.

– В лютому 1943 року Гітлер прилітає у Смоленськ, де тоді була штаб-квартира Групи армій «Центр». Її очолював фельдмаршал Гюнтер фон Клюге. Він начебто і співчував змовникам, але не був налаштований рішуче. Змовники попросили у Клюге: полковник, який керує охороною штабу, і його люди готові за вашим наказом знищити Гітлера або заарештувати й ізолювати. Але Клюге на це не пішов.

Залишалася можливість вбити Гітлера, коли він прийшов пообідати з генералами й офіцерами.

Але в останній момент від цього теж відмовилися. І тоді два змовники, один з них полковник Геннінг фон Тресков, передали через офіцера почету Гітлера до Берліна дві пляшки бренді, ніби як презент для спільного знайомого, в які були закладені вибухові пристрої. Вони мали вибухнути десь через 30 хвилин після злету, коли, за розрахунками змовників, літак Гітлера мав перебувати десь над Мінськом.

Тресков сидів біля радіо і дуже очікував почути повідомлення, що літак фюрера зазнав катастрофи. Адже винищувачі супроводжували літак Гітлера. Але час минав, і через дві години стало відомо, що літак Гітлера приземлився.

Тресков, дуже сильно хвилюючись і наражаючи себе на небезпеку, поїхав в Берлін, забрав ці дві пляшки і, вже сидячи в купе потягу, їх відкрив та зрозумів, що пішло не так. На жаль, Гітлеру знову пощастило. На висоті було дуже холодно, а вибухівка мала хімічний детонатор, який не спрацював.

– У березні 1943 року була спроба ще одного замаху на Гітлера на виставці трофейної зброї в Берліні. Рішучий офіцер готовий був загинути разом з Гітлером. Але фюрера врятувало те, що коли мав статися вибух, він заліз у танк, щоб подивитися його начиння. Офіцер, розуміючи, що не зможе вбити Гітлера, чкурнув у туалет і розрядив вибуховий пристрій.

– Більше того! Після цього збиралися вбити Гітлера на виставці нових зразків обмундирування і спорядження. Теж був рішучий офіцер. І буквально за тиждень до показу військової моди, якщо так можна сказати, союзники зробили потужний авіаналіт і, серед іншого, влучили в ту будівлю, де зберігалися зразки обмундирування! Виставку перенесли. А коли Гітлера запросили вдруге, то він сказав, що йому зараз не до цього. Везіння просто фантастичне!

– Феноменальне!

Головна фігура замаху 20 липня 1944-го – полковник граф Клаус фон Штауффенберг. В 1943 році він був важко поранений в Африці, втратив руку й око.

– Гітлер дуже цінував офіцерів, які отримали поранення на фронті.

На початку Другої світової війни він ще відданий офіцер. Але станом на 1943 рік Штауффенберг розуміє: Гітлер веде німецький народ до безодні. Після поранення він бере участь у, як це називалося, «гуртку по середах». По середах у маєтку одного з відставних генералів збиралися змовники.

Після одужання Штауффенберг отримав призначення начальника штабу армії резерву. Саме про укомплектування армії резерву він мав звітувати фюреру на нараді 20 липня. Маємо розуміти, що ця посада дуже цікава, бо штаб армії резерву був розташований у Берліні. Таким чином Штауффенберг, з одного боку, має ниточки до розташованих у столиці підрозділів, з іншого – доступ до Гітлера. Саме в особі Штауффенберга змовники отримали молодого сміливого офіцера, який готовий був діяти. А висадка союзників у Нормандії стала каталізатором. Таким чином і сталися події, відомі як операція «Валькірія».

– Уявімо собі: людина з однією рукою, на якій, здається, не всі пальці, Штауфенберг, прибувши в ставку Гітлера, йде перевдягнутися і вставляє детонатор в бомбу. Все це робить доволі швидко.

– Так, у полковника залишилося тільки три пальці.

У Гітлера був дуже прискіпливий ад'ютант, який почав колотити у двері, бо це ж неприпустимо – запізнюватися на нараду до фюрера. І Штауффенберг встиг перекусити детонатор тільки однієї бомби. Нарада мала відбуватися у бункері – закрите бетонне приміщення – це мало підсилити силу вибуху. Можна тільки уявити, що відбувалося у полковника в душі, коли йому повідомили, що через духоту і спеку нараду перенесли до літнього дерев’яного будиночку.

Тим не менше, Штауфенбергу вдалося поставити портфель з вибухівкою прямо під ноги Гітлеру. І якби не полковник Гайнц Брандт, який переставив портфель за масивну дубову ніжку столу, Гітлер, напевне, загинув би. У нього луснули барабанні перетинки, його права рука не слухалася, обпалило обличчя, але Гітлер залишився живим.

Проте змовники цього ще напевно не знають. Полковник Штауффенберг чує вибух і, переконаний у загибелі Гітлера, на літаку наступні дві години прямує до Берліну. В цей час, поки Штауффенберг у дорозі, змовники мали би розпочати операцію «Валькірія». Попервах це була операція на випадок повстання іноземних робітників у Берліні. Але змовники її допрацювали відповідно до власних намірів захоплення влади й усунення нацистів.

Коли Штауффенберг прилітає до Берліну, він із жахом розуміє: а нічого не зроблено! Йому повідомляють: ми не отримали чіткої інформації – Гітлер мертвий чи ні. Справа в тому, що у ставці Гітлера у змовників була своя людина – начальник служби зв’язку генерал Еріх Фельгібель. Після замаху він мав перерізати зв'язок зі ставкою. Так воно і сталося. Тільки, коли цей генерал повідомляв змовникам у Берлін про те, що фюрер мертвий, кінець фрази сковеркався. Але після того, як Фельгібель закінчив розмову, він тут же обірвав лінію. У результаті змовники не змогли додзвонитися, щоби підтвердити інформацію.

Таким чином, дві години втрачено в нікуди: директиви по «Валькірії» не були розіслані, війська не підняті по тривозі, нацисти не ізольовані, влада не взята. Більше того, зі ставкою Гітлера було перервано зв'язок тільки для тих ліній, які були зарезервовані Вермахтом, інші лінії не перерізали! І коли не посвячений у плани змовників офіцер прийшов арештовувати Йозефа Геббельса, той просто дав йому слухавку, аби той почув Гітлера…

У підсумку, через втрачений час і нерішучість низки людей, змова провалилася.

– Але, мабуть, все-таки вирішальним було те, що Гітлер лишився живим.

– Так. І ввечері того ж дня зробив відозву до німецького народу.

– Якби Гітлера усунули в 1938 році, коли ще війни немає, то нова німецька влада цілком моглае домовитися із Заходом. Але вдалий замах на Гітлера у 1943-му, а надто у 1944 році – як тоді розвивалися би події? Що планували змовники ?

– Змовники мали на меті реалізувати, чесно кажучи, доволі нереалістичний план.

На Сході утримувати скорочену лінію фронту проти СРСР. В 1943 році, коли німці ще контролювали значну територію СРСР, змовники розглядали можливість створення місцевих урядів і великих військових формувань із числа місцевих жителів і військовополонених, які воювали би разом з ними проти диктатури Сталіна. Між іншим, до Африки Штауффенберг був на Східному фронті, де брав участь у створенні російських добровольчих формувань.

Щодо західних союзників, то німці готові відступити з території Бельгії, Голландії, Люксембургу і Франції, туди можуть наступати американські війська, ну і війська союзників. Американські війська не йдуть далі німецького кордону. Тобто знову ж таки територіальна недоторканність Німеччини. Далі підписується сепаратним мир із західними союзниками.

– Даруйте, але вже на початку 1943 року західні союзники заявили, що воюватимуть до повної капітуляції Німеччини.

– Більше того, змовники сподівалися, що армії союзників допоможуть Німеччині не пустити більшовизм в Європу.

Цей план передали резиденту американської розвідки у Швейцарії Алену Даллесу. Той сказав: ми вам пропонуємо не сепаратний мир, а беззастережну капітуляцію. І тому цей перший план, який був на 1943 рік, звичайно ж, змовники мали відкинути. Тегеранська конференція ще більш засмутила змовників, бо беззастережна капітуляція – це беззастережна капітуляція.

– Це не те, чого вони прагнули.

– Але, тим не менше, все одно вони до кінця вірили, що якимось чином із Заходом зможуть домовитися.

До речі, в перспективі консервативне крило змовників мало на меті відновити в Німеччині монархію.

– Повернути династію Гогенцоллернів?

– Вони казали: спочатку військова диктатура, наводимо порядок, а після цього на монархічних засадах... Скоріш за все, звернулися б до Гогенцоллернів.

– То чи мав цей замах рацію?

– Мені здається, німецькі змовники діяли не стільки з практичних міркувань, скільки діяли перед історією. Можливо, це звучить пафосно, але у фільмі «Операція «Валькірія» є прекрасна цитата: «Ми маємо показати світу, що не всі німці такі, як він!». Тобто Гітлер. Можливо, це було навіть деякою мірою їхнє виправданням перед власною совістю. Для більшості німецької офіцерської касти вірність одному фюреру важила більше, ніж вірність своєму народу. Дехто діяв, а дехто ховався за уявленням про офіцерську честь. Чи було це честю? Історія показала.

Мені здається, якби в 1944 році Гітлер був мертвий, а змовники взяли владу, то вони спробували б почати переговори за участі західних союзників та СРСР. Можливо, німецька капітуляція була би не такою, як в 1945 році. Можливо, Німеччина погодилася б виплатити репарації, скоротити армію і покарати воєнних злочинців. Можливо, були б навіть окупаційні зони. Але все-таки Німеччина уникнула би тих руйнувань, яких зазнала у 1945 році.

В сучасній Німеччині цій змові, цьому замаху надається неабияке значення. Солдати і офіцери Бундесверу складають присягу на тому місці, де ввечері 20 липня 1944 року стратили провідних учасників змови. На цьому камені написано: «Ви не були безмовними спостерігачами, ви боролися!»